Чи готові українці змінитись заради Перемоги?

Чи ми готові до справжніх змін? Ми – це суспільство в цілому, не лише активна частина. Та й активної це питання стосується також, бо люди готові підтримувати зміни, допоки вонине зачепили них самих. Природа така. Про що би не йшлося:

• церковний календар,
• відмова від мовних чи культурних зв‘язків з окупантом,
• необхідність обирати владу головою, зважаючи на здібності кандидатів, а не через «подобається»,
• сприймати і розуміти пов‘язані з війною незручності типу комендантської години чи шум генераторів під вікном
• обмеження, які доведеться узаконити через рух до Євросоюзу,
• відмова від корупції, навіть коли дуже треба порішать і отримати «перепустку» до ресурсів.

Список можна продовжити. Я теж не раз зізнавався собі, що деякі необхідні для країни речі мені не подобаються і становлять дискомфорт, але що робити, коли треба?

Після війни ми зобов‘язані змінитись, якщо хочемо вижити Україною. І змінити країну не красивими словами, а тими справами, які зроблять її новою. Грати на емоціях можна довго, але за ними не сховати прагнення залишити все як є. Адже косметичні реформи дуже легко перемалювати назад, на стару картинку.