Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Північний потік-2, або Життя після мінімізації обсягів транзиту

    • Богдан Данилишин

      Академік НАН України

    • Розсилка
    Північний потік-2, або Життя після мінімізації обсягів транзиту

    Незважаючи на перехід літа в відпускну фазу, є кілька тем, які є постійним генератором новин - підготовка до роботи нового парламенту, курс гривні, майбутнє українського газового транзиту

    Про транзитне питання - постараюсь дещо прояснити.

    Минулого тижня інформагентство Reuters повідомило, що запуск газопроводу Nord Stream -2, який згідно з численними заявами керівництва «Газпрому» повинен був відбутися не пізніше перших днів 2020 року, насправді буде відкладений на 8 місяців. Власне у відстроченні запуску, швидше за все, не було сумнівів навіть у «Газпрому», але зараз був оприлюднений конкретний термін. А також сума, в яку «Газпрому» обійдеться принципова позиція Данії - 660 млн. євро (сума значна, але не критична - плановий бюджет проекту становить 9,5 млрд. євро). Для нас же це означає, що транзитний договір між Україною і Росією буде. Вважаю, що як мінімум рік Росії доведеться поставляти звичні останнім часом обсяги газу через Україну - треба розуміти, що, якщо газопровід Nord Stream-2 буде запущений лише з восьмимісячним запізненням, все одно для виходу на роботу на повній потужності піде немало часу. Тому я думаю, що транзит російського газу через нашу країну в звичайних обсягах буде здійснюватися не менше півтора років після початку 2020 року (нагадаю, що діючий транзитний договір закінчується 31 грудня 2019 року).

    А як же американські санкції проти Nord Stream -2 , про які ми чули в недавньому минулому, але останнім часом склалося враження, що США послабили тиск? Це не так. В останній день липня комітет із закордонних справ Сенату погодив проект нового санкційного пакету, тепер законопроект розгляне Сенат і Палата представників. Санкції будуть спрямовані проти компаній, які проводять укладання труб в морі.
    Але куди болючіші для «Газпрому» прийняті навесні поправки до газової директиви ЄС. Основні проблеми в тому, що ці поправки призведуть до того, що Nord Stream-2 буде завантажений на половину, при цьому «Газпром» зобов'яжуть надати дозвіл прокачувати по ньому газ інших компаній (половина обсягу, що залишилася), та й одноосібне управління проектом заборонено. Це не призведе до зупинки будівництва газопроводу (в нього вкладені близько 6 млрд. євро і ступінь готовності складає 70%), не завадить його експлуатації, але дуже серйозно відсуне терміни окупності проекту. Тому «Газпром» намагається оскаржити поправки до газової директиви ЄС. Оператор проекту Nord Stream-2 подав позов до Суду Євросоюзу з вимогою анулювати поправки до газової директиви через, як вважає позивач, порушення принципів права ЄС про рівне ставлення й пропорційність. Мотивує позивач свою позицію тим, що поправки до газової директиви ЄС були підготовлені і прийняті з конкретною метою - створити несприятливі умови саме для Nord Stream-2 , який будується, а для діючих газопроводів, прокладених по морському дну, в документі ЄС передбачені винятки. Суд ЄС повинен буде перевірити поправки до газової директиви на відповідність договорами ЄС і загальним принципам права, які сам суд сформулював у своїй практиці.

    Мабуть, тут проблема для «Газпрому» більш вагома порівняно з американськими санкціями. Складнощі можуть виникнути внаслідок вимоги щодо того, що Nord Stream-2 повинен керувати незалежний від «Газпрому» оператор. Думаю, що оптимізм наближених до «Газпрому» експертів - мовляв, компанія зможе управляти цим «незалежним» оператором - надмірний. Питання набуло такої гостроти і ступеню принциповості, що так просто його не вирішити. Не менш складно буде вирішити і ще одне питання - справа в тому, що право експортувати трубопровідний газ в Європу має тільки «Газпром», тобто, «поставити» на другу половину обсягу «труби» іншого транспортувальника російського газу не вийде.
    Звичайно, не все так сумно для «Газпрому» - Німеччина, його основний «газовий партнер» в Європі, не має наміру відмовлятися від підтримки Nord Stream-2 . Це неприємно для США, України, Польщі, Словаччини. Але не дивно, тому що Німеччина дотримується в першу чергу своїх економічних інтересів (нехай Меркель і наполягає, що умовою запуску в експлуатацію Nord Stream -2 буде збереження транзиту через Україну, питання в обсягах українського транзиту).

    Причин так діяти у Німеччини, як мінімум, дві.

    Перша причина. Згідно з давно задекларованими планами, до 2023 року в Німеччині повинні вивести з експлуатації працюючі до даного моменту 9 енергоблоків АЕС (до речі, зараз вони працюють із завантаженням в 98%, що красномовно свідчить про їхню поточну затребуваність). В даний момент питома вага атомної генерації в загальному обсязі виробництва електроенергії становить 13-15%. До 2023 року їх потрібно буде замінити. Потенціал швидкого зростання виробництва електроенергії з поновлюваних джерел енергії в Німеччині вичерпаний - аж надто активно вводилися відповідні потужності в останні 3-5 років. За деякими оцінками, Німеччині доведеться чи не в 2 рази збільшити споживання газу в енергетиці. Звичайно, це говорить про те, що не будуть простоювати ні термінал по СПГ, який на той час буде зведено в Заарбрюгге, ні українська ГТС. Але основний обсяг приросту планується забезпечити саме завдяки Nord Stream-2.



    Друга причина. У Німеччині газ споживає не тільки енергетика, а й промисловість. У спробі надати більшу динаміку економіці німці беруть приклад з США. У Штатах за рахунок різкого збільшення видобутку сланцевого газу було створено надлишок «блакитного палива» на внутрішньому ринку. Це обрушило ціни на паливну складову в промисловості США, оскільки нижча ціна газу «потягнула» за собою ціни ряду інших енергоносіїв (а також створила можливість експорту зрідженого природного газу - сланцевий використовується в Штатах, а вивільнена частина газу традиційної видобутку скраплюється для поставок за кордон ).

    Зниження витрат в промисловості США, в свою чергу, дало можливість збільшити конкурентоспроможність американської продукції. Але в Німеччині свого газу немає. Тому німці використовують американську стратегію з поправкою на це - вони створюють додаткові способи поставки газу в країну. А, оскільки Німеччина є виключно платоспроможним контрагентом, багато постачальників боротимуться за її газовий ринок. І створять надлишок газу, який зумовить зниження його ціни для німецької промисловості, що стане фактором підвищення конкурентоспроможності її продукції. Для цього і будуються термінали СПГ (газ із США, Катару, Австралії), газопровід Nord Stream -2 .

    Причини дій Меркель виключно прагматичні - побільше газу з різних джерел з різними маршрутами постачання. При такій диверсифікації ще і створюється можливість маневрувати і тиснути на постачальників, вимагаючи зниження ціни. А, якщо не будуть погоджуватися знизити ціну - перекриють поставку.

    А що ж Україна? Ми, на жаль, об'єкт цих «газових» розборок. У короткостроковому аспекті ясно, що «Газпрому» доведеться укладати договір з «Нафтогазом України» на період після 31 грудня 2019 року - 1,5-2 роки через нашу ГТС доведеться прокачувати 50-65 млрд. куб. м. газу (річний обсяг). Тому Росія буде тиснути на Україну, щоб примусити до укладення короткострокового транзитного договору. У цьому ключі - і роздача паспортів жителям Донбасу, і обмеження на поставку різних видів палива. Цілком можливе і військове загострення на Донбасі.

    Що стосується більш довгострокового аспекту. До моменту, коли Nord Stream -2 зможе експлуатуватися на проектну потужність, Меркель зовсім небагато залишиться бути канцлером Німеччини (парламентські вибори там пройдуть у вересні 2021 року). Не факт, що Меркель буде також наполегливо відстоювати необхідність збереження хоч якогось обсягу транзиту через Україну. І доведеться нам шукати - чим замістити кілька мільярдів доларів, які держбюджет України перестане отримувати після зниження транзиту до мінімальних значень (взагалі без транзиту в 10-15 млрд. куб Росії не обійтися, бо для стабільних поставок газу в Європу необхідно залучення українських ПСГ) . Прикро, що це було ясно кілька років тому - для Путіна є принциповим питання мінімізації транзиту газу через Україну - але ніхто і не думав потурбуватися про цю проблему. Тому 1,5-2 роки, що залишилися необхідно присвятити пошуку джерела хоча б часткової компенсації.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Олексій Голобуцький
    Олексій Голобуцький

    Заступник директора Агентства моделювання ситуацій

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Віктор Небоженко
    Віктор Небоженко

    Директор соціологічної служби «Український барометр»

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ