Деталь, яка часто залишається в тіні – Україна тепер сама обирає, де говорити з Росією
Крок за кроком Україна змінює статус
Чотири роки повномасштабної війни ми звикли, що будь-яке закордонне відрядження президента – це за замовчуванням про допомогу.
Скільки нам дадуть, як швидко, у якій формі. Це нормально для країни, що захищається. Але це й роль із чітко визначеною стелею: прохач завжди залежить від настроїв того, хто може дати або не дати.
Цього тижня сталося інше. У Лефкосії Україна запропонувала Європі готову систему оборони від дронів і повітряних загроз – нашу, перевірену, з виробничим ланцюжком.
У Джидді Зеленський домовився зі Спадкоємним принцом Саудівської Аравії про експорт української безпекової експертизи. У Габалі Україна підписала з Азербайджаном шість двосторонніх договорів, серед яких – спільне виробництво в оборонно-промисловому комплексі.
Це різні країни, різні формати, різні валюти. Обʼєднує їх одне: Україна вже не приходить із простягнутою рукою. Вона приходить із конкретною пропозицією. Ми перетворили свою воєнну експертизу – зокрема те, як зупиняти масовані дронові атаки і захищати критичну інфраструктуру – на ринковий продукт, який реально потрібен партнерам.
І ще одна деталь, яка часто залишається в тіні. Україна тепер сама вибирає, де відбуватимуться переговори з Росією. Туреччина, Швейцарія – вже історія.
Тепер у списку Азербайджан, якщо Москва буде готова до дипломатії. Сам факт, що ми обираємо майданчик, а не приймаємо чужий, – це ознака субʼєктності, якої кілька років тому майже ніхто не очікував.
Без зайвого пафосу: тиждень не виграв війну. Російські удари тривають, ракет до Patriot бракує, а складних розмов попереду набагато більше, ніж готових рішень. Але тон, у якому Україна заходить у ці розмови, помітно змінився. І це теж результат.
Коментарі — 0