Візит Зеленського до Сирії – серйозний геополітичний сигнал

Візит Зеленського до Дамаска 5 квітня – це не просто чергова зустріч двох президентів. Це завершальна точка дипломатичної дуги, яку Київ креслив від кінця березня через Ер-Ріяд, Абу-Дабі, Доху, Амман і Стамбул. І ставити цю точку саме в Дамаску – колишній столиці російського союзника – було свідомим вибором.

Називати цей візит історичним – цілком обґрунтовано, але з важливим застереженням. Історичність тут не в самому факті зустрічі двох президентів – вони вже бачилися у вересні 2025 року на полях Генасамблеї ООН у Нью-Йорку, де підписали комюніке про відновлення дипломатичних відносин. Історичність – у контексті і в послідовності кроків, які привели Зеленського до Дамаска.

Давайте подивимося на карту цього турне тверезо. Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Йорданія, потім Стамбул – і нарешті Дамаск. Це не набір протокольних візитів ввічливості. Це цілісна дипломатична дуга, побудована навколо однієї конкретної пропозиції: Україна має унікальний бойовий досвід протидії іранським дронам типу «Шахед» і балістичним ракетам – і вона готова цим досвідом ділитися.

З Ер-Ріядом і Дохою вже підписані десятирічні оборонні угоди, з Абу-Дабі, за словами Зеленського, аналогічна угода на фінальній стадії. Понад 200 українських фахівців уже працюють у країнах Перської затоки, допомагаючи налаштовувати системи перехоплення.

Йдеться про морські дрони, системи РЕБ, програмне забезпечення – не просто про продаж окремих перехоплювачів, а про комплексні рішення. Це якісно новий рівень – Україна вперше виступає не як реципієнт допомоги, а як експортер безпекових технологій.

Тепер – Сирія. І тут ключовим є не двосторонній формат, а трикутник Київ – Анкара – Дамаск. Зеленський прилетів до Дамаска разом із міністром закордонних справ Туреччини Хаканом Фіданом. Це не випадковість. Ердоган – головний зовнішній патрон нової сирійської влади після падіння режиму Башара Асада у грудні 2024 року.

Фактично Зеленський прийшов до аш-Шараа з турецьким благословенням, і це радикально підвищує вагу та довіру до візиту. Тристоронній формат переговорів Україна – Сирія – Туреччина, який відбувся в Дамаску, – це вже не про ввічливість, це про інституціоналізацію нових відносин.

Що конкретно може одержати Україна?

По-перше, дипломатичне розширення присутності на Близькому Сході. Сибіга та його сирійський колега аш-Шайбані домовилися про відкриття посольств у Києві та Дамаску найближчим часом. За даними МЗС, обсяги двосторонньої торгівлі зросли вдев'ятеро з моменту підписання комюніке у вересні 2025-го.

По-друге, продовольчий вимір: Україна підтверджує свою роль надійного постачальника зерна, ініціатива «Зерно з України» прямо обговорювалася під час переговорів. По-третє, і це, мабуть, найцікавіше – тема російських військових баз.

У Сирії досі розташовані дві ключові російські бази: авіабаза Хмеймім у Латакії та військово-морська база в Тартусі. Угода 2017 року передбачала їхнє розміщення на 49 років. Але нова сирійська влада вже заявляла, що хоче перетворити ці бази на навчальні центри для власної армії.

Аш-Шараа відверто говорив у квітні 2025 року, що все озброєння в Сирії – російське, і альтернатив поки немає. Але він шукає ці альтернативи. І ось тут Україна з її досвідом, технологіями і мотивацією витіснити Росію з кожної точки впливу – природний партнер.

Є й ризики, про які варто говорити чесно. Аш-Шараа грає складну багатовекторну гру. У жовтні 2025-го він їздив до Москви і зустрічався з Путіним. Він не вимагав виведення російських військ і досі не ставив ультиматумів.

Сирія перебуває у стані глибокої руйнації – енергетичної, інфраструктурної, фінансової – і не може дозволити собі різких рухів. Тому очікувати, що Дамаск завтра розірве всі зв'язки з Москвою і стане форпостом України на Близькому Сході, було б наївно.

Але важливо інше. Зеленський зараз робить те, чого українська дипломатія не робила ніколи: формує альтернативну мережу регіональних партнерів, яка тисне на Росію одночасно економічно, дипломатично і технологічно.

Поки тристоронні переговори Україна – США – Росія стоять на паузі через ескалацію на Близькому Сході, Київ не чекає – він нарощує суб'єктність. І Дамаск у цій конструкції – це не просто ще одна столиця для фотозвіту. Це столиця, яка ще півтора року тому була союзником Москви.

Сам факт, що президент воюючої України приїжджає туди і обговорює безпекову співпрацю, – це серйозний геополітичний сигнал. Чи перетвориться він на стійкий стратегічний результат – залежить від того, наскільки швидко за дипломатичними жестами підуть реальні контракти, реальні поставки й реальні інституції.