Ми не можемо повернутися назад, бо мирний світ давно змінився

Світ цей дуже, дуже старий. Набагато старший, ніж здається.

Наші битви, наші війни – він сміється над цим усім. Те, чим по вінця наповнене наше життя – лиш кілька малих листочків з його книг.

Поля наших боїв, де сходилися тисячі з тисячами, імена цих полів повторювала у сні вся планета – це все не більше, ніж малюнки на полях його багатотомника.

Хтось під Оршею закрив очі на секунду – і розкрив за п’ять століть, і майже нічого не помінялося: Варшава, Русь і Литва разом, треба тримати фланги, батареї замасковані у кущах, жерла гармат зловісно чорніють – а воїни думають, як наповнятимуть кишені на мирному житті, їм не терпиться.

***

Що легко не помітити – так це те, що мирний світ, мирне життя теж змінюється.

На фронті – проходять епохи, арени битв міняються, стрімкішає зброя, швидшає чи повільнішає темп і ритм.

Але у тому світі, що лишився у нас позаду – там теж свої весни. І ми не можемо повернутися назад, бо мирний світ давно змінився, став інакшим.

Фронтова дружба, ветеранське братерство, воїнські чесноти – не знаю, чи збережеться це все, як ми повернемося у мир. Я був уже на одній війні, я пройшов уже раз цей шлях назад, і бачив, як тане все хороше, що ми намагалися лишити в собі, замість військової здобичі.

Але є єдине, в чому ми можемо бути певні – це наші вороги. Вони не зрадять, вони ніколи не обернуться до нас добром, збентеживши.

Нехай нас ув’язнять у підручники історії, але ми відіб’ємось від ревізій і проб’ємося крізь нову мову. Бо нам поможе абсолютна, чиста чорнота того зла, проти якого ми пішли битися.