Найважливіша спеціальність на війні

Командувачі думають, що найважливіша спеціальність – оператор Himars та F-16.

Генерали думають, що найважливіша спеціальність – боєць-штурмовик.

Комбриги думають, що найважливіша спеціальність – оператор дрона та артилерист.

Комбати думають, що найважливіша спеціальність – ротний.

Ротний, боєць-штурмовик, оператор дрона, артилерист, розрахунок Himars та F-16 думають, що найважливіша спеціальність – піхотинець, який грається зі смертю щосекунди у брудних траншеях, серед холода та спеки, комах та мишей, у сирих маленьких норах та бліндажах, щоб закріпитись під вогнем, носити все на собі, будувати все своїми руками, притягувати на себе більшість ударів, і виносячи на своїх плечах найнебезпечнішу ношу.

Піхотинець думає, як би вижити до наступної заміни на позиції, як би захопити собі трофейний покемон, як би хоч раз траншею вирила б техніка та підвезли колоди, і як би отримати довідку про акубаротравму зі своєю ротою та відпочити хоч пару тижнів. А ще думає, що той, хто ніколи не тримав повністю скошену уламками посадку під корегованим вогнем артилерії, дронів, авіаціі, ракет, і не вступав у ближній бій, не розуміє природу війни на виснаження, в якій найдорожча спеціальність – оператор лопати та автомата.

Збереження піхоти – це основна ресурсна та тактична ціль сучасної війни, навколо піхотного стріжня потрібно концентрувати військові технології, закупівлю техніки, змінювати тактику та організаційну структуру усіх інших також важливих родів військ, порядок застосування. Цього не відбувається, на жаль.

Час добровольчоі піхоти, яка сама рвалась в маневрені бої на танки з гранатометами минув, але в позиційній війні потреба у якісній піхоті загострилась.

Піхота, щоб зберегтися, має стати найпривілійованішим родом військ, справжнім стрижнем. Це не питання гуманізму – це ключове питання військової логістики та державної економіки, ціну війни треба прораховувати. Збереження життя піхоти повинно стати ціллю оборонного планування, це перша умова для здобуття перемоги у тривалій війні на виснаження. Поки таке розуміння не дійде до вищого керівництва, кінця війні не буде, і правильного планування теж не буде.