Про жеребкування і мобілізацію депутатів

Давайте поговоримо про справедливість. Цими днями це слово часто зринає в дискусіях про мобілізацію. Що таке справедливість? Класичне давньоримське визначення «справедливість – це віддавати кожному йому належне». Тобто людина отримує результат, на який заслужила попередніми діями.

Біда цієї концепції в тому, що в умовах війни, в країні, яка обороняється, ніхто не отримує те, на що заслужив. Не існує жодних дій, які б закономірно привели людину до життя в часи війни, до окупації чи ракетного обстрілу. Війна – це пекло саме по собі, і ніхто не заслужив бути частиною цього пекла. Чи означає це, що під час війни про справедливість ми в принципі не повинні говорити?

Ми не перші, хто зіткнувся з неможливістю встановити справедливість через результати наших дій. Тому філософи придумали іншу концепцію: коли неможливо встановити справедливість через результат, говорять про справедливість через процес. Давайте зробимо так, щоб процес, правила були абсолютно справедливими, чіткими, прозорими для всіх.

І в цьому контексті те саме жеребкування, про яке стільки розмов, відповідає критерію справедливої процедури. Воно може не відповідати іншим критеріям, але проблема в тому, що їх ми якраз не можемо прописати.

Адже які пропозиції лунали? Не мобілізовувати тих, хто платить високі податки? Ні, це категорично не прийнятно. У Конституції записані рівні права та обов'язки громадян, і ні перші, ні другі не залежать від рівня доходів. Несправедливо казати, що свої обов'язки мають виконувати лише ті, хто має низькі доходи, а ті, хто заробляє більше, отримують індульгенцію.

Адже цей шкідливий принцип може поширитися на цілі спеціальності. ITвці багато заробляють, і уявімо, що всі вони підпадуть під бронювання. Хтось зауважить: але ж ITвці платитимуть високі податки, і ці податки підуть на зарплати військовим. Як жінка, коханий чоловік якої мобілізований з першого дня великої війни, можу сказати: він там не за гроші. Немає жодної суми у світі, щоб я погодилася: ну добре, якщо йому будуть платити стільки, нехай залишається на війні подовше. До того ж у війську також потрібні фахівці з сучасних технологій. Де їх взяти, якщо не призивати ITвців? В армії мають бути ті, хто їй потрібен, аби ми всі могли вижити.

Які ще були ідеї? Не мобілізовувати людей окремих професій? Вочевидь, це має сенс для вузької категорії цінних фахівців, які критично необхідні для виживання країни. Складно замінити, наприклад, фахівця з ядерної фізики. Але для більшості сфер не існує механізму, аби визначити важливість одних і неважливість інших. Нам потрібніший фермер чи викладач університету? Нейрохірург чи енергетик? Всі потрібні.

Саме тому в багатьох країнах питання вибору вирішує жереб, і не лише щодо мобілізації.

Коли я навчалася в Швеції, з величезним подивом дізналася, що вступників на спеціальність «медицина» відбирають шляхом жеребкування. На медицину в Швеції подають документи лише з найвищими прохідними балами. От є 500 людей з балом 200 (там інша шкала, але для спрощення використаємо знайомі для української аудиторії цифри), а взяти можуть лише 330 абітурієнтів. І виші кажуть: ми не маємо механізму оцінки, хто з них кращий, а хто гірший, у них і так максимальний бал. Це когорта, яку вже неможливо диференціювати. Саме тому для вступників на медичну спеціальність використовують жеребкування. І це досвід не лише Швеції.

Про жеребкування для отримання грінкарти ж теж, мабуть, усі чули.

Чи робить це жеребкування гарною ідеєю? Ні. Чи є кращі? Чи краще мобілізовувати тих, хто живе в селах? Чи тих, кого встигли схопити на вулиці? Чи тих, хто не зміг відкупитись? Це буде справедливіше? Так само самообман – думати, що якщо людям платити більше в армії, знайдеться достатня кількість добровольців. Можливо для якоїсь кількості цей аргумент спрацює, проте це точно не дозволить знайти таку кількість добровольців, яка зараз потрібна.

Звісно, в питанні мобілізації багато речей, які потрібно виправити, щоб зникло відчуття несправедливості. Я розумію, звідки в суспільстві береться запит на мобілізацію депутатів. І я не є категорично проти цього рішення. Для багатьох моїх колег буде не зайвим зрозуміти, чим живе армія, та які потреби фронту. Парламентарів можна було б мобілізувати на загальних підставах, але з можливістю приїздити на голосування, тому що від законодавчого процесу також залежить наша обороноздатність. Це сфокусує багатьох нардепів на проблемах армії, а декому – ще й відкалібрує моральний компас.

Але не варто вдавати, що мобілізація навіть 250-300 людей розв'яже проблему призову. Бо людей треба значно більше. Зокрема – аби замінити тих, хто пішов захищати країну в перші, найбільш непевні місяці.

Чи реально це, якщо величезна кількість людей скаже: та ми просто платимо високі податки, нас не можна мобілізовувати? Відчуваєте, як по-блюзнірськи це звучить? Ця ідея шкідлива, її вже активно використовують у pociйських IПCO, адже вона роз'єднує українське суспільство. Тоді як нам критично необхідна єдність і розуміння спільних задач.

Війна – це пекло. Ніхто з нас не заслужив, аби жити в ньому. Але ми повинні вийти переможцями з цього випробування. Перемогти ми зможемо лише, якщо будемо єдиними. А єдиність нам забезпечить розуміння, що всі ми працюємо заради однієї мети та за одними правилами. Тому давайте не відкидати поспішно якісь ідеї. Давайте серйозно говорити про те, що мобілізація має бути прозорою, зрозумілою й раціональною. І тоді ми точно зможемо подолати ворога на нашій землі.

UPD: Давайте ще раз чітко розрізняти предмет розмови. Жеребкування – це лише принцип впорядкування черги: в якому порядку мобілізовувати людей (у тому числі – аби змогти демобілізувати тих, хто воює за Україну вже два роки). Бо треба якийсь чіткий і зрозумілий принцип: кого мобілізовувати у цьому році, кого – у наступному. І цей принцип має мінімально піддаватись маніпуляціям. Я не кажу, що жереб – це ідеальний варіант вирішення питання. Я пропоную його обговорити. Але давайте при цьому керуватись принципом: критикуєш – пропонуй! Реальні, зрозумілі принципи впорядкування черги на мобілізацію.

Тому цей пост – це запрошення до складної дискусії. І я дуже сподіваюсь, що у коментарях будуть не закиди, а пропозиції та аргументи.

Звісно, я знаю, що це дискусія в яку найпростіше – не втягуватись взагалі. Бо рішень, які усім сподобаються, – тут точно не буде (саме тому більшість депутатів про це і не пишуть). Але це дискусія, яку краще провести, ніж проігнорувати. Бо якщо проігнорувати – то залишиться як є, коли мобілізовуватимуть тих, кого зловили на вулиці чи хто не зміг відкупитись. Або ж коли приймуть якісь рішення, які будуть непроговорені, незрозумілі і тому – не матимуть довіри у суспільстві.

UPD2: Ні, розмова про порядок відбору тих, хто має служити, не є заміною дискусії про реформи в самій армії. Але давайте на різні питання відповідати окремо.