Війна ресурсів. Чи зіграє остання ставка Путіна

Кожен, хто вагається, чи потрібно підтримувати Україну в російсько-українській війні, є співучасником геноциду українського народу, воєнних злочинів та інших звірств Путіна та Російської Федерації. І незважаючи на те, що ЗСУ не повністю вдалося реалізувати плани щодо подальшого визволення українських земель від московських загарбників, ті, хто вважають, що Україна не мала у 2023 році наступальних досягнень – помиляються.

Адже не дивлячись на те, що колективний Захід відправив не всю зброю, яку він пообіцяв раніше, Україна вже повернула половину захоплених Путіним і Росією територій під час вторгнення 24 лютого 2022 року і не дозволила Російській Федерації окупувати більше українських земель.

Також Україна майже нейтралізувала Чорноморський флот Росії, істотно зруйнувала штаб Чорноморського флоту в окупованому Севастополі, знищила велику кількість офіцерів ЧФ найвищих рангів, примусила велику частину ЧФ передислокуватися до портів Росії та окупованої грузинської Абхазії, чим практично домоглася розблокування «зернового коридору».

2024 рік може стати у війні Росії з Україною війною ресурсів. Зрозуміло, що у величезної за площею Російської Федерації ресурсів набагато більше, ніж в української держави. Але якщо взяти сумарно всі наявні ресурси колективного Заходу, то тоді Москва не матиме жодної переваги, і перемога над тоталітарною та корумпованою Росією стає можливою.

І щоб там не віщали з телеекранів путінські пропагандисти, російські терористичні війська не встигають пройти належний вишкіл, і переважно цих «воїнів зла» відправляють на лінію фронту непідготовленими. А кількість не має жодних шансів перерости в якість, як би цього комусь не хотілося. Російський диктатор поводиться, ніби мобілізаційний ресурс в Росії безмежний, хоча це зовсім не так.

Марнотратство людського ресурсу виснажує Московію. При чому вже багато хто з військовослужбовців та потенційних рекрутів починає розуміти, що Путін не вартий того, щоб за нього помирати. На сьогодні більше ніж 400 тисяч путінських вояків незаконно окупували частину українських територій, і їх необхідно викинути з України спільними зусиллями з нашими союзниками або перемолоти на полі бою. Війна Росії в Україні – це не що інше, як непримиренна битва добра зі злом, і Україна і Захід повинні виграти цю битву.

Росіяни необачно затіяли війну нового типу

Рухаючи олівцем по мапі України у лютому 2022-го, Путін думав, що це автоматично реалізуватиме усі його геополітичні фантазії. У цьому ховалася його самопроголошена перевага, мовляв, «ми», безумовно, хороші, а «інші» настільки погані за своєю природою, що навіть немає потреби Москві у цьому сумніватися. З цього й розпочався його шлях до поразки. Адже недооцінений ворог є набагато небезпечнішим, коли в ньому бачиш те, що хочеш побачити.

Не дивлячись на те, що в Росії немає аналітичних центрів інтелектуального рангу американського Council on Foreign Relations, але навіть ті з тамтешніх експертів, хто здатен ще хоч трохи критично мислити, мали б донести до головного кремлівського небожителя думку, що тривалої війни з Україною і Заходом Москві ніколи не витримати.

Крім того, цілком очікуваним результатом такої довготривалої війни, котра кардинальним чином послабить російську армію, може стати початок розпаду Російської Федерації. Адже як тільки Путін не буде здатен виділяти величезні суми на утримання режиму Рамзана Кадирова, то не виключене поновлення вже Третьої чеченської війни за незалежність. А це здатне стати великим імпульсом для всіх інших етнічних меншин Російської Федерації, підштовхуючи їх розпочати боротьбу за звільнення від московського колоніального іга.

Катастрофічний провал російського диктатора в Україні, хоч і прикритий можливістю РФ тимчасово утримувати загарбані українські території, ще більше висвітлив багато наявних проблем путінського режиму. У Кремлі розраховували, що вторгнення на чужі землі, крім всього іншого, допоможе утримувати російське населення у покорі. Проте, намагаючись виправити проблеми вбудовані в діючу систему влади, вони натомість отримали нові виклики, котрі породжені ходом війни в Україні.

Можна сказати, що своїм не прорахованим хоча б на декілька кроків вторгненням в Україну Путін спровокував в Російській Федерації системну кризу, з якої йому вже ніколи не виплутатися. У генштабі ворога порахували співвідношення між українськими військами та російськими силами вторгнення критичним для Києва, а перевагу РФ в авіації, танках і артилерії непереборною перешкодою для утримання Україною контролю над своїми територіями. А на перевірку це виявилося зовсім не так.

Росіяни необачно затіяли війну нового типу, навіть не уявляючи, якою реально вона може бути насправді. На оперативному і стратегічному рівні українські військові спромоглися випереджати російських паркетних генералів, що уявляли своє нове вторгнення в Україну як дещо ускладнений варіант захоплення Криму. Думаючи, що коли українці побачать силу і могутність російської зброї, то змушені будуть відразу здатися непереможній армії. Однак ефект раптового підлого нападу не спрацював, а так звана «могутність» в реальності виявилася повним блефом.

Також дуже неприємним сюрпризом для російських сил вторгнення стала неймовірна здатність українських військових інноваційно адаптуватися до потреб фронту та використовувати сучасні технології там, де здавалося раніше їх було неможливо застосувати. Результатом стала поява нової української армії, яка за переважаючих сил ворога, спромоглася не програти, після чого з’явилася можливість виграти криваву битву за незалежність нашої держави.

Україна – це найбільша помилка Путіна

Путін і його злочинна кремлівська камарилья можуть планувати для себе довгу війну з Україною. Проте дійсність є такою, що війни вивільняють руйнівні сили, дії котрих неможливо наперед передбачити та контролювати. Для Москви зараз надзавданням стає не втратити свій контроль над регіонами Російської Федерації. А за певних обставин це буде проблематично.

Скажімо, для оперативного переміщення населення через величезні російські території потрібен великий парк функціонуючих літаків. А з цим у Росії вже виникають значні проблеми, немає запасних частин і ніде через санкції їх взяти, а далі, безумовно, буде ще гірше. Таким чином, пересування територіями колонізованих Московщиною народів скоро буде зведено виключно до залізничного сполучення. А, як відомо, поїздка потягом з Москви до Владивостока займає майже тиждень. Що кардинальним чином здатне знизити керування з центру не тільки областями Далекого Сходу, а й Сибіру.

Але це ще далеко не все. Підрив тунелю на Байкало-Амурській залізничній магістралі, а потім і потягу на мосту значно ускладнив транзит військової продукції, яка надходить до Росії з Північної Кореї та Китаю. І не дивлячись на усю технічну складність подібної спецоперації, це вдалося зробити.

Хоча, скоріше за все, росіяни зможуть через якийсь час хоч якось відновити роботу цього залізничного тунелю, на це піде багато місяців, а, можливо, і більше як рік. Тобто на цей час логістика військових перевезень від союзників Москви значно ускладниться. Що перекриє можливість у великій кількості перекидати на фронти російсько-української війни необхідну путінським військам зброю.

Також стає вразливою і Транссибірська залізнична магістраль, по якій переміщуються «товари» для Путіна для продовження війни. А хто може гарантувати, що десь там колись раптом не підірветься якийсь стратегічно важливий залізничний міст в Хабаровську, Улан-Уде, Іркутську, Красноярську чи Новосибірську? Адже ситуація в Російській Федерації стає все більше неконтрольованою і непрогнозованою.

Призупинення постачання військових товарів з КНДР і Китаю могло значно прискорити закінчення війни Росії в Україні. Тому існує ймовірність, що сили, які в цьому зацікавлені, реалізують цей амбітний, хоча й надзвичайно складний для виконання план. Територіальне фрагментування російських земель значно ускладнить Москві можливість керування віддаленими регіонами, а також сповільнить надсилання нових рекрутів для продовження цієї страшної війни.

Великою проблемою для Путіна також стає забезпечення населення нестоличних регіонів елементарною їжею. І можна сказати, що недавня бійка в черзі за дешевшими яйцями в місті Саратові – лише перший дзвіночок продовольчої проблеми у РФ, яка нині наростає. Коли влада не зможе забезпечити пересічним росіянам мінімуму необхідного для виживання, то довіра до телевізійної пропаганди почне різко падати.

Також путіністи не врахували ефект повернення помилуваних режимом зеків, котрим вдалося вижити на війні. Російські медіа розповідають про численні злочини, які вони скоюють повертаючись до місць, де колись проживали. Подібні «герої» будуть сприяти дестабілізації ситуації на місцях, значно погіршуючи та без того важку криміногенну обстановку.

Рано чи пізно загарбницькі війни доводять до банкрутства навіть великі нації. А росіяни нині ведуть одночасно дві війни: в Україні і Сирії. Чи витримає довго це Росія – велике питання. А те, що Путіну потрібна навіть Північна Корея для поповнення запасу зброї та боєприпасів, говорить багато про що. Можливості РФ у воєнній сфері вичерпуються, і потрібен лише час, щоб спрацював системний ефект, коли Москва вже більше не зможе законопачувати пробоїни у корпусі свого мілітаристського «Титаніка».

Зараз ніхто не може точно спрогнозувати, коли може закінчитися російсько-українська війна. Однак коли з-під ніг режиму Путіна буде повністю вибита його газонафтова ресурсна база, то цей процес має шанс значно пришвидшиться. Росія фінансово приречена, і з цим вони нічого зробити не можуть. Україна – це найбільша помилка Путіна, але він це зрозуміє лише після своєї поразки.