Чи зможе Росія переломити ситуацію на Покровському напрямку?

Огляд. Покровський напрямок й трохи «стратегічних» роздумів, у якості «маячні».

Отже, командування угрупування військ «Центр» противника продовжує докладати значних зусиль, аби реалізувати свій задум, щодо витіснення передових підрозділів ЗСУ з плацдарму східніше річки Вовча, на ділянці від Галицинівки до району північніше Красногорівки.

Згідно з цим планом, протягом кількох крайніх діб, противник силами передових підрозділів 90-ї танкової дивізії (тд), а також, очевидно, перегруповуваної на цей напрямок 9-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр), наполегливо атакував/штурмував позиції ЗСУ у напрямку Мемрик – Лісівка, а також Калинове – Галицинівка, намагаючись обійти з заходу (відрізати) наші підрозділи, які оборонялися у районі села Карлівка.

У результаті, очевидно, передові підрозділи ЗСУ вимушені були відійти як з самої Карлівки, так й полишити район східніше неї. Крім того, противнику, очевидно, таки вдалося зайняти, принаймні, північну частину села Галицинівка (що, власне, й спонукало ЗСУ відійти з Карлівки).

У той же час, північніше, у напрямку на місто Селидове, очевидно, противнику поки що не вдається витіснити передові підрозділи ЗСУ з району села Маринівка, не дивлячись на вперті його атаки силами 27-ї мотострілецької дивізії (мсд) та 114-ї омсбр з півночі, з боку Новогродівки, а також з боку села Михайлівка (ймовірно, атакують підрозділи 228-го мотострілецького полку/мсп 90-ї тд). Утримання ЗСУ села Маринівка починає вже суттєво заважати противнику атакувати безпосередньо у бік місті Селидове, а також розширити своє вклинення у районі Новогродівки власне на Покровському напрямку, на південь.

Очевидно, найближчим часом противник буде вимушений ще більше звузити по фронту ділянку свого наступу, обравши щось одне – або наступ на місто Селидове, або продовження охоплюючого руху своїх передових підрозділів по відношенню плацдарму ЗСУ на річці Вовча, розташованому східніше неї на ділянці від Галицинівки до північної околиці Красногорівки.

До речі, судячи зі всього, як я й писав раніше у попередніх оглядах, найближчим часом варто очікувати «пожвавлення» й передових підрозділів 110-ї омсбр 1-го армійського корпусу (АК) УВ «Південь» противника у районі Красногорівки. Скоріш за все, її підрозділи спробують подолати річку Лозова у північно-західному напрямку, у бік селищ Желанне (Першого та Другого).

Також, не виключено, що 5-а омсбр противника у рамках «загального задуму» також здійснить акцентовану спробу ще більше «занести південний фланг», шляхом прориву з Красногорівки у західному напрямку – у бік Олександрополя та Курахівки. Це було б, цілком логічно.

Тобто, на даний момент маємо чітко виражену спробу російського командування зразу двох угрупувань військ (УВ) «Центр» та «Південь» реалізувати на своєму загальному суміжному фланзі план, щодо витіснення українських військ західніше річки Вовча під загрозою їх оточення східніше рубежу Мемрик – Красногорівка.

Яке це має відношення до Покровського напрямку? Саме пряме. Я вже писав, допоки українські війська знаходяться «умовно кажучи» східніше рубежу Українськ – Гостре, а також контролюють район міста Селидове. Продовження російського наступу безпосередньо на Покровськ буде пов'язано для російських військ з певним ризиком.

На даний момент, очевидно, російське командування, усвідомлюючи таку тактичну «особливість» ситуації на цьому напрямку, прагне зняти усі можливі флангові ризики з півдня для свого угрупування (2-ї загальновійськової армії/ЗВА), яка, власне, й націлена на Покровськ.

У цьому контексті, варто звернути увагу на наступне:

• Очевидно, противник вже не може одночасно просуватись із більш-менш високими темпами, як безпосередньо на Покровському напрямку, так й у бік Селидового та й ще витісняти українські війська південніше загальної дирекції «на Покровськ».
• Протягом кількох крайніх діб (якраз у період активізації противника у бік Селидове та у напрямку на Галицинівку), його просування безпосередньо на Покровському напрямку обмежилось розширенням «зони контролю» у село Новогродівка на кілька сотих метрів та просуванням з боку села Веселе у села Гродівка на 250 метрів.

Хоча, при цьому він постійно намагається атакувати силами 27-ї мсд, 15-ї та 30-ї омсбр та частиною сил 114-ї омсбр по напрямках:

• Хутір Свиридонівка – Новоторецьке;
• у південно-східній частині села Гродівка (з боку села Веселе);
• Журавка – Красний Яр;
• Новогродівка – Сухий Яр;
• й від Новогродівки прямо на захід, у бік дороги Е-50.

На даний момент, у мене немає інформації про те, що передовим підрозділам 2-ї ЗВА противника на цьому напрямку вдалося бодай в якомусь місці прорватися за бар'єрний рубіж по річках Журавка та Казенний Торець, мабуть, за виключенням району шахти «Новогродівська-1/3» поблизу залізниці Покровськ – Авдіївка.

Очевидно, українське командування таки прагне скористатися тим самим «шансом», про який я згадував раніше у своїх оглядах, щодо можливості «вигальмувати» наступ противника безпосередньо на Покровському напрямку (ну, було б «трохи дивним», якби воно цього не робило) по цьому природному рубежу.

Причому, варто підкреслити, що час, очевидно, явно грає «не за росіян». Чим довше та триваліше вони будуть відволікатися на флангове забезпечення свого Покровського угрупування, у тому числі, прагнучи «швидко захопити» місто Селидове, тим більше буде зростати цей «шанс» ЗСУ. Але, прямо зараз, плюнути на фланги й стрімголов кинутися «на штурм Покровська» вони також не можуть. Без забезпечення флангів, це буде чистої води авантюрою.

Тобто, очевидно, ця «ділемка» пару тижнів тому у реальності постала перед російським командуванням у весь свій зріст й воно, у цій ситуації, вирішило діяти «по учебніку»:

• спочатку забезпечимо »загрозливий» фланг;
• а потім вже знову переключимось власне на Покровськ.

Наскільки я зрозумів, розрахунок росіян базується на тому, що нічого путнього «з оборони» безпосередньо на Покровському напрямку ЗСУ обладнати, за той час, поки вони «рішають проблему Селидового та флангів», не встигнуть.

Для гарантії цього, вони намагаються зараз продовжувати інтенсивні атаки, власне на Покровському напрямку, у тому самому складі своїх сил й засобів, який до цього тут був вже задіяний, аби просто не дати можливості ЗСУ закріпитися на вищевказаному природному рубежі, відправивши (перегрупувавши) додаткові сили й засоби (резерв) УВ «Центр» на вирішення саме «флангових проблем».

Ну цілком зрозуміле й логічне рішення. Проблема полягає «лише» у тому, що навіть якщо противнику вдасться витіснити наші війська з плацдарму на річки Вовча, якось «вклинитись» у місто Селидове (ба, навіть, його захопити), то йому, все одно, безпосередньо для «штурму Покровська», потрібні будуть додаткові сили та засоби. Причому, далеко не у малому обсязі.

Й тут ми повертаємось до тієї самої «загальної» (стратегічної) ситуації (а заодно – до питання «потрібно/непотрібно» була українська офензива у Курській губернії РФ), зокрема у ключовій сфері – сфері наявності/відсутності у противника стратегічних резервів. А також, до їх реального стану, відносно сфери їх бойових та оперативних спроможностей.

Якщо у російському Генштабі «мали на увазі» на літо-осінь 2024-го року під цим терміном, головним чином, війська (сили) саме УВ «Північ» (читай – війська ЛенВО), то у мене для Кремля – погані новини. А за багатьма ознаками, це так й є.

Тобто, якихось інших, стратегічних резервів, ніж війська ЛенВО (одна загальновійськова армія + 3 армійських корпуси), якось на даний момент «не проглядається». Інакше, Харківська авантюра із «санітарною зоною» у тому вигляді, в якому вона перебуває нині, просто не відбулась би.

Для більшого розуміння того, що я маю на увазі, рекомендую російським генералам та полковникам, перечитати спогади (мемуари) генерала Гудеріана, бажано у повній версії (а не «усіченою» радянською пропагандою), у тій частині, яка належить до періоду наступу групи армій «Центр» вермахту (який цікавий військово-історичний й красномовний збіг) на Москву. Основні принципи «водіння військ», як тогочасні, так й нинішні, звісно, з поправкою на сучасний технологічний уклад, у цьому сенсі, ну дуже схожі у своїй «результативній» частині.

Ще раз повторюсь, нешановні російські «полководці», коли вам ваше політичне керівництво (яке вважає себе сильно обізнаним на стратегії ведення війн) ставить явно помилкове (малоймовірне, щодо шансів на успіх) завдання стратегічного масштабу, без урахування, при цьому, ціла купа далеко немаловажних факторів того самого стратегічного ж масштабу, вам би зовсім не завадило, при цьому – задати цьому своєму керівництву цілий ряд доречних питань.