Економіка нічних обстрілів

Сьогодні мене запросили на телебачення поговорити про можливі напрями відбудови України. Після безсонної ночі обстрілів енергетики та цивільної інфраструктури така розмова виглядає дивно: коли сотні тисяч людей без світла, інколи здається, що все інше відходить на другий план.

Але саме ці ночі й дають найточнішу підказку, якою буде економіка після війни. Бо війна змінює не лише обсяги виробництва чи маршрути експорту. Вона змушує нас змінювати правила гри – в енергетиці, транспорті, промисловості. А коли змінюються правила гри – змінюється країна.

1. Енергетика: від монополії на доступ – до права на автономію і обмін

Нічні удари по енергосистемі показують просте: централізована модель, у якій споживач залежить від одного «великого крана», не може бути єдиною. Відбудова починається з того, що енергетика стає більш розподіленою: сонячна, вітрова, малі когенерації, накопичувачі, мікромережі. Але ключове тут не технології. Ключове – ринкові правила.

Які правила мають змінитися:

• Право споживача бути виробником. Домогосподарство або бізнес із панелями/вітряком/накопичувачем – це вже не «екзотика», а нормальний учасник системи.
• Прозорий обмін із мережею. Надлишок енергії має або зараховуватись у кіловат-годинах, або компенсуватись фінансово – за зрозумілими правилами, без ручного режиму і «вибіркових умов».
• Нормальні правила приєднання. Ми пам’ятаємо часи, коли підключення до мереж ставало «вхідним квитком», інколи дорожчим за самі виробничі площі. Це і є монополія в найпрактичнішій формі – монополія на доступ.
• В умовах війни це все стає не дискусією про «реформи», а питанням виживання. Якщо країна хоче менше залежати від нічних обстрілів, вона має закріпити просту логіку: чим більше автономії у споживача – тим стійкіша система.

І тут демонополізація – не гасло, а наслідок: коли ти спрощуєш приєднання і запускаєш масовий обмін із мережею, на ринок заходять нові гравці – і монополії втрачають «вузьке горло», через яке вони заробляли.

2. Транспорт: від транзитної мрії – до правил «короткого плеча» і цінності

Друга сфера, де війна змінює правила гри, – транспорт. Україна довго уявляла себе транзитною країною між Сходом і Заходом. Але за наявності ворожих держав на півночі та сході, при постійній загрозі для моря і ударів по залізниці, класична транзитна роль звужується – не з політичних, а з економічних причин: ризик і страхування дорожчають, маршрути стають нестабільними, час – непередбачуваним.

Отже, потрібні нові правила гри на транспортному ринку:

• Пріоритет надійності над обсягом. Ми перестаємо вимірювати ефективність лише «тоннами». Важливішими стають час, гарантії, резервні маршрути.
• Інфраструктура під виробництво, а не під транзит. Логістика має обслуговувати експорт і внутрішню кооперацію українських виробництв, а не «жити сама для себе».
• Стимул до скорочення фізичного обсягу експорту. Це прямо веде до переробки: продавати не тонни сировини, а продукт із вищою ціною на одиницю ваги й з меншими логістичними ризиками.

Звідси агропереробка стає не «гарною ідеєю», а раціональною відповіддю на транспортну вразливість: менше перевезень на одиницю виручки – більше передбачуваності.

3. Експортоорієнтована промисловість: від «масових тонн» – до спеціалізації

Саме тому ми й говоримо про металургію і хімію: це наші традиційні експортоорієнтовані галузі, і вони першими відчувають, що стара модель – «обсяг + дешева енергія + дальній ринок» – стала небезпечнішою і менш прибутковою.

Що означає зміна правил гри тут:

• Металургія: менше напівфабрикатів і «валу», більше спеціальних сталей, компонентів, інтеграції з машинобудуванням, енергетикою, оборонним сектором. Це інша економіка – менше тонн, але більше технологічності й маржі.
• Хімія: менше масових продуктів із високою енергомісткістю, більше агрохімії, спеціалізованої хімії, промислових матеріалів, де ключова цінність – формула, стандарт, сертифікація, а не тільки обсяг.

Ця логіка однакова: війна робить ризик дорогим, а тому виграє не той, хто везе найбільше, а той, хто створює найбільшу цінність при найменшій залежності від енергетичних і логістичних вузьких місць.

4. Де в цій моделі IT і ВПК

IT і ВПК тут не стоять «у списку перспективних секторів». Вони – інструменти, які дозволяють новим правилам працювати.

IT – це інфраструктура керованості: облік і диспетчеризація розподіленої генерації, цифрові правила обміну з мережею, прогнозування навантажень, управління логістикою, контроль якості у виробництві. Без IT нові енергетичні й транспортні правила залишаться на папері.

ВПК – це школа сучасної промисловості: короткі цикли, високі стандарти, інженерна складність, кооперація, швидке масштабування. Те, що зараз відпрацьовується у ВПК, потім переходить у цивільні виробництва – і в метал, і в хімію, і в машинобудування.

У підсумку IT і ВПК – це «прискорювачі» зміни правил гри, а не просто галузі.

Фінал: війна змінює правила – правила змінюють країну

Війна змушує нас міняти спосіб життя. Це життя змушує міняти правила гри. А нові правила гри змінюють країну.

Повоєнна Україна буде іншою не тому, що хтось так вирішив. А тому, що економіка під нічними обстрілами не залишає вибору: автономія замість залежності, обмін замість «доступу за шалені гроші», надійність замість транзитних ілюзій, спеціалізація замість «валу».

І один із ключових висновків тут простий: демонополізація – не політичний лозунг, а економічна необхідність. Бо країна, яка хоче бути стійкою, не може будувати стійкість на монополіях