Ціни галопують? Іноді складну економічну теорію найкраще пояснить звичайний помідор

Осінь традиційно приносить нам два врожаї

Перший врожай із полів й городів майже весь уже в сховищах. На підході другий – урожай прогнозів.

Ми почуємо не тільки про те, що чергова найсуворіша зима близько. А ще й про те, що незабаром усе подорожчає.

Цього року прогнози особливо люті.

Нас уже починають готувати до зростання цін на продукти. Аргументи зрозумілі: дорожчають логістика, зберігання, електроенергія, пальне. Усе це додаткові витрати виробника, переробника і торгівлі, а отже, зрештою вони мають опинитися на ціннику.

Логіка начебто бездоганна. Але є одна тіньовий бік тверджень про неминуче подорожчання. Нам показують лише половину цінової арифметики.

Ціна справді залежить від витрат на виробництво, зберігання та доставку. Але вона залежить і від того, скільки товару є на ринку і скільки покупець готовий за нього заплатити. І нинішня осінь дуже добре це демонструє.

Цього року добре вродили овочі. Картопля, помідори, перець, цибуля, капуста – сезонна пропозиція зростає. А разом із нею починає працювати найпростіший і найстаріший закон економіки: коли товару багато, продавцеві дедалі важче утримувати високу ціну. І тут бухгалтерія продавця зустрічається з економікою.

Можна скільки завгодно рахувати, скільки коштувало виростити помідор, привезти його на ринок, скільки подорожчали пальне, електроенергія та робоча сила. Але коли одночасно достигають тисячі тонн помідорів і перцю, а покупців більше не стало, починає працювати зовсім інша арифметика.

Помідор не може чекати до Нового року, поки підніметься ціна. І перець теж. Їх треба продати сьогодні. Завтра вони коштуватимуть уже не дорожче, а, можливо, дешевше. А післязавтра частину товару взагалі доведеться списати.

Тому хороший урожай створює для виробника доволі жорстку ситуацію: товару багато, термін його життя короткий, а внутрішній попит за один день не збільшився.

І тоді вибір часто стоїть уже не між «продати дорого» і «продати дешево». Він значно простіший: продати дешевше або не продати взагалі. Саме тому сезонний урожай здатний тиснути на ціни сильніше, ніж зростання окремих складових собівартості.

З картоплею чи цибулею ситуація дещо інша, їх можна зберігати довше. Але й тут зберігання має свою ціну, а обсяги сховищ не безмежні. Тому великий урожай усе одно збільшує пропозицію і створює тиск на ринок.

А тепер до цієї сезонної арифметики додамо ще один фактор: експорт. Тут уже не варто говорити про помідори чи перець. Україна експортує насамперед зернові, олію та іншу аграрну продукцію.

Ми звикли, і цілком справедливо, вважати зростання експорту доброю новиною. Для економіки країни це справді так: валютна виручка, доходи підприємств, податки, робочі місця.

Але те, що добре для експортера, не завжди так само добре безпосередньо для внутрішнього споживача. 

Коли українську пшеницю чи соняшникову олію можна безперешкодно продати за кордоном, внутрішній покупець фактично конкурує за цей товар із зовнішнім ринком.

А коли експорт ускладнюється, відбувається протилежне. Пшениця, яку не вдалося вивезти, нікуди не зникає. Соняшник не випаровується. Олія, яку не продали за кордон, теж залишається товаром, якому треба знайти покупця.

Частину можна зберігати, частину переробляти. Можна чекати відновлення експорту. Але що більший обсяг продукції залишається всередині країни, то більша пропозиція і слабша можливість виробника диктувати внутрішньому ринку свою ціну.

І тут виникає економічний парадокс.

Те, що погано для українського експортера і для економіки країни загалом, у короткостроковій перспективі може виявитися обнадійливою новиною для українського споживача.

Звичайно, з цього не треба робити протилежний прогноз і обіцяти, що тепер продукти неодмінно подешевшають. Ніхто цього не знає, зважаючи на турбулентність атмосфери.

Виробники справді мають додаткові витрати. Логістика дорожчає. Зберігання коштує грошей. Енергетичні ризики нікуди не зникли. Бізнес, природно, намагатиметься перекласти ці витрати на покупця.

Але ключове слово тут – «намагатиметься».

Бо можливість підвищити ціну визначає не лише бажання компенсувати власні витрати. Її визначає ринок.

І от коли ми повертаємося до прогнозів про неминуче подорожчання продовольства, виявляється, що арифметика вже не така однозначна.

З одного боку, дорожчі логістика, енергія та зберігання. Вони штовхають ціни вгору. З іншого, хороший урожай і велика сезонна пропозиція, які штовхають ціни вниз. Ринок тримає баланс, приємний для гаманця покупця.

А для експортно орієнтованої аграрної продукції додається ще один фактор: якщо можливості експорту звужуються, частина товару залишається всередині країни, збільшуючи внутрішню пропозицію.

Хто переможе в цьому перетягуванні каната – побачимо.

Тому я б сьогодні дуже обережно ставився до прогнозів, у яких нам із точністю до десятих відсотка розповідають, наскільки мають подорожчати продукти. Можливо, подорожчають. Деякі – напевно. А частина асортименту супермаркетів може і подешевшати. Бо зростання собівартості ще не означає автоматичного зростання ціни. Між ними завжди стоїть ринок – абсолютний Король торгівлі.

Іноді складну економічну теорію найкраще пояснює звичайний вересневий помідор. Він не знає, скільки відсотків інфляції заклали економісти у свої прогнози. Він просто не може чекати до Нового року.

Тому перш ніж рахувати, наскільки все подорожчає, варто порахувати й другу половину цінової арифметики.