Сміттєвий саботаж. Як комунальники «мотивують» киян сортувати відходи

Пройшло вже більше року, як діє нова норма Закону України «Про відходи». Згідно з нею забороняється захоронення непереробленого сміття на полігонах. Водночас міста й села повинні забезпечити сортування відходів за фракціями для переробки й утилізації. До того ж держава ухвалила цілу Національну стратегію поводження з відходами, а на її виконання багатьма містами прийняті локальні місцеві плани. Втім, як виконується це правове громаддя (а вірніше – як не виконується) можна наочно пересвідчитися на прикладі Києва.

Грандіозні «сміттєві» прожекти як ігри можновладців

Наріжну ідею            нової державної політики щодо поводження з побутовими відходами можна висловити двома пунктами: по-перше, це – роздільний збір сміття і максимальна переробка корисних фракцій (метал, скло, папір, органіка) з метою їхнього подальшого бізнес-використання і, по-друге, – захоронення на полігонах лише тих компонентів, які не підлягають подальшому використанню; самі ж сміттєзвалища мають бути рекультивовані й трансформовані у безпечні для здоров’я людей та екології.

Власне, такий алгоритм визначено і в Плані заходів на 2017-2025 роки у сфері поводження з відходами у Києві.  Найперше документ акцентує на розвиткові системи роздільного збору сміття, зокрема, шляхом збільшення кількості контейнерів та вантажівок для вивезення роздільних відходів. Далі – йдеться про рекультивацію сміттєвого полігону № 5 в районі села Підгірці, технічне переоснащення сміттєспалювального заводу «Енергія» для зменшення шкідливого впливу на екологію, а також створення кількох комплексів з переробки відходів. В ідеалі столиця має переробляти 90% сміття, як це робиться, скажімо, у Німеччині, а не навпаки – викидати гроші на вітер і захаращувати небезпечними відходами навколишнє середовище.

Стартові позиції невтішні

Проте одна справа – розписати райдужну перспективу на папері, інша ж річ – те все виконати. З останнім у столичної влади, як і завжди, непереборні проблеми. Головне ж – план чомусь перевернули з ніг на голову, почавши його виконувати з кінця. А саме – з рекультивації сміттєвого полігону, а не з налагодження системи роздільного збору відходів. Дрімуча бюрократія, брак фінансів, відсутність законодавчого і мотиваційного пакета для інвесторів, невизначеність на рівні адміністрування – ці фактори роблять сміттєві стратегії й плани якщо не утопічними, то сумнівно-реалістичними в контексті їхнього виконання у встановлені строки.

Саме тому Київ уже тривалий час перебуває у вельми негативній «відправній» точці щодо поводження з відходами. Їх тут щорічно продукується близько 1,2 млн тонн. За офіційними даними, близько 50% сміття – вивозиться на полігон №5, ще 25% – на сміттєспалювальний завод «Енергія», близько 15% – на шостий полігон, і лише до 8% сортується і переробляється. Тобто переважну частину сміття ховають на полігонах. Та є й інші дані  від незалежних експертів: в Україні нараховується 6,5 тисяч законних і аж 35 тис. незаконних сміттєзвалищ! В останній цифрі, скоріше за все, є суттєва частка «тіньового» сміття зі столиці. Наприклад, народний депутат Іван Крулько стверджує, що наразі невідомо, куди дівається 40% побутових відходів Києва. До речі, щоб ефективно боротися з цим явищем, необхідно, насамперед, створити реєстр цих незаконних сміттєзвалищ.

Чому переробне підприємство – все ще примара?

За здоровою логікою, для повноцінного закриття полігону потрібен сміттєпереробний завод, про який Кличко та його команда просторікували протягом останніх п’яти років, проте так і не спромоглися побудувати. Так, згідно зі «сміттєвим» міським планом дій, такий завод потужністю у 450 тисяч тонн на рік влада планує побудувати до кінця 2021 р. Проте біда в іншому – все це допоки так і лишається на рівні розмов, досі не розроблено проект підприємства. До того ж у мерії навіть зеленого поняття немає, де взяти $60 млн на реалізацію цього критично-необхідного проекту (хоча ця сума становить 1% річного бюджету Києва), хто буде інвестором та де саме багатостраждальний завод будувати.

Як відомо, влада наразі розглядає аж три варіанти фінансування сміттєпереробного підприємства. Це – побудова коштом інвестора, спорудження на базі ПАТ «Київспецтранс» (репутація якого є вкрай неоднозначною), або фінансування коштом з міського бюджету. Останні два варіанти видаються сумнівними: адже досвіду реалізації таких проектів не має не лише Київ, а й уся Україна. Проте, чи вигідні Кличку з його молодою командою саме прозорість у масштабних інвестиційних програмах з залученням іноземного інвестора? І чи не  простіше дати будівництво заводу на відкуп «дружній» до київської мерії структурі – ПАТ «Київспецтранс»?

Чи можлива реформа без контейнерів?

А головне, що столична влада мала б розпочати реалізацію плану щодо поводження з відходами – паралельно з будівництвом заводу – саме з організації  сортування і роздільного збору сміття на первинному рівні. Йдеться про встановлення у дворах багатоквартирних будинків від двох до п’яти сміттєвих контейнерів для різних фракцій (органічні відходи, папір, пластик, скло, метал) – для їхньої подальшої переробки з метою комерційного використання. Насправді ж київські керманичі, перевернувши все з ніг на голову та ігноруючи принцип ієрархії щодо поводження з відходами, почали із рекультивації полігону №5, на який продовжують звозити левову частку київського сміття! Оскільки побутові відходи майже ніхто не сортує!

Фактично мерія вже з самого початку провалює міський план поводження з відходами –  навіть не забезпечено двохконтейнерну схему (органічні відходи плюс всі інші) як перший етап реалізації плану! У більшості київських дворів можна побачити лише один бак, куди гамузом викидається все сміття. Про саботаж щодо найважливішої ланки у поводженні з відходами додатково свідчить статистика. Так, «сміттєвий» оператор КП «Київкомунсервіс» обслуговує 2500 контейнерів для роздільного збору відходів (це на півтисячі менше, ніж два роки тому). Тим часом, у столиці нараховується близько 11 тисяч будинків. А отже три чверті київських дворів позбавлені бодай одного контейнера для вторсировини. Ось так комунальники мотивують киян до сортування сміття! То що ж виходить – «Київкомунсервіс» саботує грандіозний та амбітний міський план і Національну стратегію поводження з відходами, а топ-керівники Києва про це не відають ні сном, ні духом?

Що робити з відходами?

• створити загальнонаціональний реєстр як законних, так і нелегальних сміттєзвалищ – для місцевих органів влади наявність останніх має стати причиною накладення серйозних штрафних санкцій персонально на безвідповідальних керівників; що ж до законних полігонів – має всебічно фіксуватися їхній поточний стан;

• ухвалити законодавчі зміни, аби створити надійні гарантії для іноземних інвесторів в контексті будівництва сміттєпереробних підприємств. Можливо, слід передбачити податкові пільги чи навіть канікули, адже інвестор вирішує надважливу інфраструктурну та соціальну проблему, створює нові робочі місця, імпортує в Україну високоякісне обладнання та смарт-технології;

• врешті-решт, розробити і схвалити закон про екологічний податок з підприємств, що не використовують перероблену сировину у процесі виробництва тари чи упаковки для своєї продукції (експерти вже втомлюються говорити про те, що існує потужне лобі, яке протидіє введенню цієї новації);

• шляхом відповідних правових змін уможливити зниження тарифу на вивезення сміття для споживачів, які його сортують;

• забезпечити потужну інформаційно-освітню кампанію на національному рівні – для навчання українців раціональному поводженню з відходами (наприклад, у Німеччині цьому навчають, починаючи з дитсадків).

Без цих поки що вищих для чинної влади «матерій», а також без використання найдієвіших елементів зарубіжних моделей поводження з відходами (Німеччина, Швеція, Естонія та ін.) Україна з її столицею так і залишиться «сміттєвим могильником» Європи.

Олег Тітамир, президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг»