«Казус Польщі» та перспективи євроінтеграції України

Польща, яку багато хто у нас сприймав мало не як промоутера на шляху членства України в ЄС, дедалі більше й більше перетворюється на умовну «колоду», що лежить у нас на цьому шляху.

«Зерновий безвіз» для України призвів до тотальної блокади нашого експорту на ринках низки країн Центральної Європи, які, таким чином, рятували від цінового демпінгу своїх фермерів.

Тут необхідно розуміти, що замість «зернового безвізу» ми зараз отримали жорсткіший режим торгівлі з Польщею в частині аграрних товарів, ніж той, що у нас був до війни.

Взагалі, ціновий демпінг з боку українських компаній став справжнім болем для наших сусідів.

І варто зазначити, що ситуація з нижчими цінами на товари та послуги з України зберігатиметься доти, доки капіталізація української економіки не наблизиться до параметрів польської, а це станеться нескоро.

Зараз до цієї ситуації підключилася блокада українсько-польського кордону з боку польських перевізників – це вже реакція поляків на «транспортний безвіз» для України.

Це ще раз підкреслює мою тезу про те, що сировинна Україна, особливо аграрно-сировинна, – не потрібна у складі ЄС.

І якщо ми хочемо стати частиною Європейського геополітичного простору – у нас має з'явитися сумісна з європейською політична та економічна моделі розвитку.

Наші «роз'єми» мають збігтися, інакше інтеграція буде неможливою.

Для цього необхідно знайти своє місце в панєвропейських технологічних ланцюжках доданої вартості і це точно не аграрна сировина.

Критично важливо підвищувати рівень складності української економіки.

Але є й інші проблеми.

Політична система і корупція.

У такому вигляді як зараз, наша політична система не монтується з європейською, навіть виходячи з базового контрконституційного налаштування.

Ну немає в ЄС парламентсько-президентських країн за формою, які є президентсько-парламентськими за фактом.

І це тільки верхівка проблем.

Ми повинні розуміти, що ставши частиною ЄС, ми умовно «скасуємо» механізм контролю і перевірок на західних прикордонних переходах.

Усередині Європи кордонів майже немає.

Тобто наш східний кордон стане східним кордоном ЄС, а «перегородка» між нами та Євросоюзом зникне.

Європейці погодяться з цим, тільки в тому разі, якщо через цей кордон не хлине потік зброї, наркотиків і торгівля людьми не вийде за максимально допустимі рамки.

Нам доведеться повністю демонтувати внутрішні механізми податкової оптимізації.

Тут усе просто: шлях до ЄС іде через Митний союз із ЄС і єдиний простір митного контролю та нарахування ПДВ, зокрема в частині отримання податкового відшкодування з ПДВ.

Ви уявляєте собі це зараз, коли у нас функціонують «податкові скрутки», «скручується» ПДВ, фіктивне відшкодування, потік контрабанди тощо.

Чи зможе європейський митний простір і механізм нарахування ПДВ бути поєднаний із «чорною дірою» у вигляді нашої оптимізації?

Відповідь очевидна.

Плюс механізми відмивання грошей, тіньова економіка обсягом у 50% від параметрів офіційної, розрахунок готівкою, доларизація тощо.

Ніде в країнах ЄС немає нічого подібного.

І тут одна справа прийняти «схожу» на нас Албанію, вона маленька, а інша справа – країну, площею майже як Франція і з населенням у 25 млн осіб.

Звідси висновок: для початку реальної європейської інтеграції нам належить пройти масштабний шлях внутрішньої трансформації, втративши свої «проблеми розвитку» і набувши подобу європейських базових систем.

Але проблема в тому, що наші політичні еліти і навіть частина суспільства наївно сприймають процедуру набуття членства в ЄС як механізм проведення тієї самої транформації.

Це хибне сприйняття, бо процедура адаптації України під вимоги ЄС буде успішною лише в тому разі, якщо вона стартує із системної готовності, коли змінити потрібно буде лише зовнішній дизайн і частину «заводських налаштувань».

Якщо почати цей процес в умовах системної неготовності, він буде жорстко профанований та імітований нашою «глибинною системою».