Щодо перспектив вступу України до НАТО

Наша проблема, на мій погляд, полягає у тому, що ми мислимо категоріями днів та місяців, а наші партнери – десятиліттями.

І цей смисловий розрив утворився ще до повномасштабної війни.

Про НАТО у нас згадують або під час виборів, або як припече.

Логіка наших політичних еліт у цьому контексті зрозуміла:

або консолідація електорату під час виборів навколо маркерної теми, або поточна стабілізація кризової ситуації шляхом залучення зовнішньої парасольки безпеки.

А тепер поглянено на ситуацію очима наших партнерів.

Для них, кожен новий учасник розглядається або як ресурс, або як відносно дешевий пазл загальної системи трансатлантичної безпеки.

До першого типу, віднесемо Польщу з її стабілізованим за рахунок мігрантів демографічним потенціалом та економічним драйвом.

До другого типу – країни Балтії, Балкан, Центральної Європи.

Є гібридні варіанти, наприклад, Фінляндія.

Тут і зиск, і відносна дешевизна.

Україна – це територіально велика країна, парасолька безпеки над якою буде коштувати досить дорого.

Крім того, на відміну від решти учасників блоку – з перманентною перспективою війни з величезною ядерною державою.

Отже, єдине, що може спонукати Захід прийняти рішення про включення нас до своєї безпекової ойкумени – це наш потенціал, який посилить НАТО, а не послабить.

Натомість, в моменті, такий військовий потенціал у нас є: географія та ЗСУ.

Але згадаймо мою стартову тезу – що буде з цим потенціалом у перспективі десятиліть.

Негативні сценарії, які розглядаються на Заході, включають у себе модель, коли у нас станом на 2050 рік залишиться приблизно 21 млн мешканців.

З них, 10 млн пенсіонерів та 3 млн дітей.

Населення у віці 18-60 років складе 8 млн чоловіки та жінки приблизно порівну.

Тезу про обов'язкову військову службу жінок серйозно розглядати не будемо.

Отже, мобілізаційний потенціал складе до 4 млн осіб, реально – до 500 тис.

Це в рази менше ніж зараз.

Тобто замість потенціалу, НАТО отримує величезну територію, яку доведеться захищати від небезпечного супротивника.

Геополітична географія, у цьому контексті, перетворюється з переваги на географічне прокляття.

З іншого боку, якщо б Україна продемонструвала успіхи в репатріації населення, відновленні демографічного потенціалу та у зростанні економіки (ВВП вище 500 млрд дол), така країна (аналог Польщі) була б цікава для блоку НАТО, адже посилила б потенціал блоку, а не послабила.

Тобто, для вступу до НАТО нам необхідно стати економічно та демографічно сильними.

Тоді наше географічне положення перетвориться на географічне благословення.

А для цього, необхідно змінити саму систему, саму суть нинішнього політекономічного укладу, зокрема подолати корупцію, яка у нас є не багом чи фічею системи.

Корупція у нас і є самою системою і ця матриця має бути перезавантажена.

Про що, зокрема і натякнули нам у Вільнюсі.