Відомий професор та колишній генерал закликали гарантувати членство України в НАТО

Напередодні Вільнюського саміту НАТО президент The Potomac Foundation професор Філіп Карбер та генерал-лейтенант Збройних Сил Канади у відставці Тревор Кадьє презентували доповідь «Куди рухається стратегія відносин України та НАТО», в якій порушують проблему відсутності в альянсу стратегії безпеки для Східної Європи та закликають НАТО сформувати принципово нову стратегію стримування Росії як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі, та документально закріпити необхідність членства України в НАТО для реалізації такої стратегії у Східній Європі.

Автори доповіді піддали конструктивній критиці існуючу стратегію озброєння України, називаючи її «м'якою» та «недостатньою» для звільнення Україною власних територій. Доктор Карбер та генерал-лейтенант Кадьє закликають надати Україні все необхідне озброєння для досягнення цілей деокупації територій та представляють власне бачення того, які типи озброєнь необхідні для посилення конкретних секторів безпеки та оборони України для досягнення поставлених задач.

Guildhall публікує текст доповіді та витримки з нього.

В доповнення до аргументації необхідності документально гарантувати членство України в НАТО, доповідь містить п'ять основних позицій. Перша – НАТО не має безпекової стратегії для Східної Європи перед імперськими амбіціями РФ, а така стратегія необхідна. З одного боку, вона має стати стратегією стримування Росії та ілюструвати Москві безперспективність загарбницьких амбіцій, а з іншого – у перспективі запрошувати Росію стати частиною нової архітектури системи міжнародної безпеки.

Друга – Україна, Фінляндія та Швеція мають стати трьома новими центрами стабільності у Східній Європі, об'єднавши в єдине ціле північний та південний фланги НАТО. На саміті у Вільнюсі необхідно не лише документально оформити потенціал України у зміцненні безпеки альянсу, а й визнати потенційні загрози, спричинені відмовою від використання такого українського потенціалу разом із можливостями Фінляндії та Швеції.

Реалізація потенціалу України щодо зміцнення безпеки альянсу має бути викладена у форматі плану послідовних дій.

Третя – підривна діяльність кількох членів альянсу проти інтересів колективної безпеки, зокрема діяльність Туреччини та Угорщини, має бути обмежена. Відповідні заходи повинні передбачати обмеження можливості бути частиною військового командування, брати участь у військових навчаннях та обміні розвідувальною інформацією.

Четверта – політика ядерного стримування НАТО ослаблена через суттєве ядерне військове домінування Росії, виражене у типах і числі модернізованих ядерних озброєнь та засобів їх доставки.

П'ята – безрезультативність військової кампанії в Україні може не вплинути на стійкість режиму в РФ, а загроза Східному флангу НАТО зберігатиметься довгі роки незалежно від того, чи збережеться чинний режим чи трансформується на більш ліберальний.

Поряд із зміцненням Північного, Східного та Південного флангів НАТО, в перспективі, для Росії має бути прокладений шлях стати частиною західної цивілізації, зокрема стати учасником системи міжнародної колективної безпеки після припинення вогню та виведення військ з території України.

Щодо стратегії озброєння Україи, автори доповіді зазначають, що Захід відмовившитись від нинішнього «м'якого» підходу та негайно поставити всі необхідні бойові системи, збільшити потенціал командувань армій та обсяги тренувальних програм. Інакше, мовляв, Україна може втратити потенціал щодо звільнення власних територій.

Автори доповіді наводять власне бачення необхідних Україні типів озброєнь для досягнення цілей по звільненню суверенних територій. Серед іншого, чітко прописані цілі для конкретних необхідних типів авіаації, яка наявна у союзників, запропонована статегія створення високоешелонованої системи ППО з визначеними типами сил та засобів, запропоновані новітні методики протидії дронам, тощо. Також, з урахуванням реальної зміни концепції застосування сил ТРО та їх участю в бойових діях, запропонована стратегія їх озброєння.