Росія, як «сліпа» пляма Заходу

Два дні уважно слухаю Kyiv Security Forum. Багато цікавого; але в усіх дискусіях, які я почув, є одна величезна біла (чи радше чорна) пляма: Росія.

Кілька західних учасників згадали про перспективу business as usual з Росією «після Путіна». І ніхто не наважився прямо відповісти їм, що всі такі заяви є ознакою або глибокого лицемірства, або, в кращому разі, глибокого нерозуміння Росії.

Пара українських учасників згадали про перспективу подальшого розпаду Російської імперії – і західні колеги відреагували на ці заяви гробовим мовчанням.

Всі, здається, сходяться на тому, що Путін хоче відновити колишню велич Російської імперії (це його очевидна і «найближча» мета). Але ніхто навіть не підступає до питання, чому він робить це і чи є в нього хоч якісь інші варіанти дій.

А це умовчання відкриває дорогу для нудотного мотиву, який досі успішно «продає» на Заході тусовка російської «ліберальної опозиції»: в Росії все було плюс-мінус добре, але в якийсь момент вона повернула «не туди» під поганим впливом Путіна (ФСБ), тож треба просто перечекати Путіна і повернути Росію на «правильний шлях».

Головна біда в тому, що це унеможливлює ту аксіому переговорів, про яку нагадав Курт Волкер: «Завжди треба знати, чого прагне ваш візаві».

А прагне Путін не просто відновити колишню велич Російської імперії. Насамперед і найбільше він прагне зберегти свою імперію від історично неминучого подальшого розпаду, а отже прагне врятувати її колоніальну суть, яка є такою з Україною чи без неї. І з точки зору цієї мети він робить загалом все правильно; робить саме те, що мусить робити людина з цією метою на його місці.

Якщо не визнати цього вголос – що ми маємо справу не з божевільним Путіним, а з імперією, яка приречена, але не хоче вмирати – в нас ніколи не буде чіткості й адекватності у відповідях на питання, що Заходу в нинішній ситуації робити, а чого не робити; на що сподіватися, а на що не сподіватися.

Цілком допускаю, що багато хто з наших західних колег насправді й не бажає ставити тут крапки над «і». Але це та сама засаднича нещирість, про яку згадала у своєму виступі Лана Зеркаль. І про це треба, нарешті, почати говорити відкрито.

P.S. Олексій Данілов дещо подібне про Росію задекларував ще раз на початку останньої панелі. Затамував подих в очікуванні реакції трьох американських учасників цієї панелі.

Як я і очікував, жодної реакції на цю частину виступу Данілова не було. Глухо. Гробове мовчання. Don't look up.