Перехід на 25 грудня – це не менш епохальна подія, ніж Томос

Майже 20 років тому я свідомо перейшов на світовий календар святкування Різдва. Ще при Кучмі, коли не стояло так гостро питання ні про про русмір, ні про путінізм, війною ще не пахло.

Тоді це виглядало як епатажна диковинка, і мені всі ці роки доводилося з боєм вигризати свій Святвечір 24 грудня і вихідний день 25 грудня. Я багато років жив у шизофренічній країні, яка свердлить дрельками, влаштовує корпоративи, робить ремонти, пере, прасує, шиє, замітає, пилососить у день, коли весь світ відзначає Різдво.

Тепер це ще більше обурює, бо під час війни з Росією так наполегливо триматися за русмірне 7 січня – це ж яким тУманом треба бути. Кожен повинен постати перед вибором, із ким він: з усім світом чи з кірілом-путіним. З Європою чи з Росією?

Вирішальне слово має сказати Церква. Нікого не питати, ні з ким не сюсюкатися – прийняти верховне рішення про розрив із русокалендарем і до побачення. Боягузтво ієрархів не лише вражає, але й бісить невимовно. Так відставати від історії й запиту народу – це треба бути гальмом у десятій степені.

Узагалі проблем не бачу. Релігійно стурбовані люди підуть за Церквою, а для любителів пишних застіль нічого не поміняється. Навпаки, стане на своє місце різдвяний піст і ніхто тепер не буде грати варята з Новим роком, на який усі жруть, як ненормальні, зате начебто постять в очікуванні «світлого Різдва».

Потрібне генеральне рішення владик. Перехід на 25 грудня – це буде не менш епохальна подія, ніж Томос. Тому що не має сенсу війна – якщо країна далі тримається рускомірного календаря.

Вкотре публікую вирізку з газети «Нова Рада». У ній УНР оповіщає про перехід із більшовицького календаря на світовий григоріянський. Комуняки тоді рогом уперлися в політично обумовлений календар, який свідомо мав протиставляти руский мір решті світу.

Цитата від Тимчасового уряду Леніна: «Православне духовенство старанно охороняло старий стиль, вбачаючи у ньому символ відірваності Росії від Європи та європейської думки».

Саме тому перехід на європейський календар для УНР був політичним питанням. Це був відрив від Росії. На засіданні Ради міністрів УНР так і було заявлено: «Українська держава з заключенням Берестейського миру приєдналась до європейської культури, а там – новий стиль».

Що характерно: коли білогвардійці-денікінці окупували частину України й Київ, вони першим ділом назад вернули русокалендар. Вірність путінському календарю – ознака колонізованості. Досі.