Школа у монастирі Московської церкви: чи треба панікувати? Цифри і факти

Історія про підпільну школу в монастирі Московської церкви у столичному Голосієво – це не курйоз і не «окремий випадок». Робота журналістів знову підняла дуже важливе питання: Росія всі останні роки й далі веде підривну діяльність у нашому тилу.

Мене щиро здивувала реакція частини цілком адекватних експертів, які пропонують «не панікувати» і навіть радять тішитися тим, що «на весь Київ виявили лише одну таку мінішколу». Зокрема до такого висновку дійшов Сергій Фурса.

Знаний економіст, як завжди, оперує цифрами. Його арифметика така: «Я, насправді, радий. Дивіться. Так, десь... 60 дітей, а значить 60 пар батьків, навчалися в радянській школі під прикриттям московської церкви. Так. Але мова про Київ, де 4 млн людей. І мова про 120 батьків – чоловіків і жінок».

Для таких оптимістів я просто нагадаю дані, які «Главком» опублікував минулого року. Це теж цифри, але офіційні.

За перші три роки повномасштабного вторгнення лише ЧОТИРИ!!! релігійні громади у Києві змінили канонічну приналежність і перейшли з УПЦ (МП) до ПЦУ. Усі ці переходи відбулися ще у 2023 році. Далі всі перейшли в режим очікування. Очікування самі розумієте чого.

Навіть після ухвалення закону про «заборону Московської церкви» процес не зрушив з місця.

Для розуміння масштабу. Станом на початок минулого року у столиці діяло близько 1300 релігійних об’єднань та організацій. З них найбільше – 313 – Української православної церкви МОСКОВСЬКОГО патріархату. Вони просто прибрали з вивісок приставку «Московського патріархату» – і залишилася нібито політично нейтральна «УПЦ». Також у Києві продовжували діяти 14 монастирів та три вищі духовні навчальні заклади.

Для порівняння – цифри ПЦУ: 241 організація, 10 монастирів та три вищі духовні навчальні заклади. Скромніше, правда?

І ось тепер нам універсальні експерти знову пропонують «не перебільшувати». Мовляв, ну що такого – підпільна школа в монастирі в Києві, де кілька десятків дітей вчать любити Пушкіна, русскій язик і ненавидіти хвилину мовчання і український гімн. Подумаєш, духовність із присмаком СРСР. Якісь там маргінали.

Та чи маргінали?

Чому саме в Києві – столиці країни, яка воює з Росією – НАЙМЕНШЕ парафій перейшло до українських церков?

Саме через церкви роками по всій країні тихо й наполегливо лилася пропаганда. Лилася і ллється. Не з екранів – з амвонів. Не криками – «проповідями» і «традиціями».

Від себе – замальовка з життя.

На Новий рік я довго дивився на... цей портрет царя Миколи ІI )))

«Удостоївся» бачити його позапланово. Провідував глибоко літню людину, яка тяжко хворіє. Але попри хворобу ця людина, яка родом з України, прожила все життя в Україні, предки якої українці, затято вірна Московській церкві. І навіть попри поганий стан вона вперто відвідує "надійні" храми.

В її житті був комсомол, робота, а потім перебудова, переосмислення і...  Московська церква.

І зараз Микола ІI у пошані в цій оселі. Не діють навіть аргументи рідні, яка здригається від вибухів. І розмови у цих стінах  – не про складну хворобу, погоду, справедливість чи навіть Бога, а про те, що ніякої України і українців не існує. А наша біда це покарання нам за... Ну, за все-все.

Тому ні – це не дрібниці й не випадковості. Це система. І вона досі працює по всій країні. І залучені до неї – від малого до старого.

Закривати на це очі – означає свідомо дурити себе.