Доки Сонце зійде – русня очі виїсть

За останні дні кілька новин з парламентсько-урядового дипломатичного фронту. По-перше, запровадження візового режиму з державою-агресором. По-друге, припинення дії угоди про науково-технічне співробітництво з нею ж. Ну, і нарешті ухвалення законів, що ставлять заслону для російських виконавців та російських книжок. Що ж, краще пізно, ніж ніколи.

У цьому зв'язку дозволю собі нагадати свою давню публікацію – статтю «Як зупинити Путіна», надруковану 20 березня 2014 року в газеті «Нація і держава». Ось уривок з неї:

«... Як же повинна діяти Україна за нинішніх обставин? Всі заходи слід вживати у двох вимірах – двосторонніх та багатосторонніх відносин. Зупинюся на деяких з них у дипломатичному й гуманітарному аспектах, свідомо уникаючи військового.

Найперше, що слід було зробити одразу й необхідно реалізувати негайно – це введення в односторонньому порядку візового режиму з РФ. І не треба розпатякувати про інтереси простих громадян. У нас – війна. В інтересах простих громадян – зберегти Україну.

Далі: вихід із СНД (за прикладом Грузії 2008 року).

Підготовка переліку двосторонніх угод, із яких Україна має намір вийти (в тому числі горезвісні харківські домовленості), і вихід із них у встановленому порядку, а не шляхом віроломного порушення, як вчинила Росія...

Припинення діяльності на нашій території всіляких «Ізвєстій в Українє» (назва узагальнена). У нас – війна. Хтось може уявити геббельсівські видання на території Великої Британії під час Другої світової війни? Отож...

Припинення гастрольних турів тих російських митців, які схвалили агресію... Ці особи мають бути оголошені персонами нон грата довічно. Як і члени російського парламенту, які відкрили Путіну шлях до агресії.

Не лише заборона трансляції в Україні російських каналів, а й припинення показу російських серіалів, бойовиків, розважальних програм тощо всіма українськими каналами. У нас – війна...»

Це було надруковано 20 березня 2014 року. Сьогодні – 19 червня 2022. Що і коли із зазначеного було виконано, кожен знає сам. Невідомо лише, дію скількох ще договорів з Росією буде припинено (чому формула така, а не розірвання – це окреме питання). Невідомо, чи не почнуть із часом укладати списки «хороших» росіян, яких буде дозволено транслювати і друкувати. І невідомо, яким «хорошим» росіянам видаватимуть візи. Бо нехороші, як відомо, в'їжджають на танках, не маючи штампів наших консульств. А ще невідомо, скільки російських «консервів» проникли в Україну між 2014 і 2022.

Думаю, питання безвізу для громадян РФ уже неактуальне. Або принаймні вони повинні потрапляти одразу у фільтраційні табори, а не займатися тут будівництвом «іншої» Росії. Єдиний виняток – добровольці, які воюють на боці України.

На завершення наведу ще один уривок з тієї давньої статті:

«Розумію, що в Росії є люди, які засуджують Путіна. Ми не повинні їм дякувати, як не дякуємо сусідові за те, що той не гидить у під'їзді. Ми і весь цивілізований світ мусимо сказати їм: «Вибачте за тимчасові незручності». Санкції проти сотні-двох путінських можновладців не дадуть бажаних результатів. Щоб зупинити Путіна є лише один реальний шанс: санкції повинні стосуватися й викликати невдоволення критичної маси населення, запамороченого імперською пропагандою»...

Євроремонт неможливий: Карфаген має бути зруйнований.