Спочатку «бавовна» була в Росії

9 серпня 1999 року президент Єльцин призначив в.о. голови уряду, а за тиждень уже головою уряду донедавна директора ФСБ Владіміра Путіна. З 31 грудня того ж року Путін заступив Єльцина на посаді президента.

А між цими датами в Росії відбулися симптоматичні події, які визначили всі наступні впродовж понад трьох десятиліть, у тому числі й агресію проти України.

4 вересня в дагестанському місті Буйнакську поруч із будинком, у якому мешкали родини російських військових, було підірвано вантажівку з вибухівкою. Підсумок: понад 60 загиблих, з них більше третини діти, і майже 150 поранених.

8 вересня близько опівночі вибух стався вже у Москві на першому поверсі дев'ятиповерхового будинку. Жертв цього разу було більше - за офіційними даними 100 загиблих і майже 700 поранених.

13 вересня в іншому районі Москви вибух стався у підвалі восьмиповерхівки. Постраждали практично всі мешканці, 124 загинули.

16 вересня вдосвіта вже у Волгодонську Ростовської області поблизу дев'ятиповерхівки вибухнула вантажівка. Близько 20 загиблих, близько 90 поранених.

Цікаво, що в першому випадку в іншій вантажівці, яка не вибухнула, знайшли документи на ім'я дагестанця Іси Зайнудінова (така собі «візитка Яроша»), у другому невдовзі після вибуху до агенції «Інтерфакс» зателефонував невідомий і сказав, що вибухи – помста за бойові дії федеральних військ на території Дагестану. Як ви вже здогадалися, невідомий говорив з «кавказьким» акцентом. Щось схоже було і в третьому та четвертому випадках.

Випадків могло бути й більше, але ввечері 22 вересня пильний громадянин Картофельніков помітив, що в підвал його дому в Рязані незнайомці заносять з легковика якісь мішки. Громадянин викликав міліцію, в мішках виявили схожий на цукор гексоген, наступного дня новий директор ФСБ Патрушев, який заступив на цій посаді Путіна, заявив, що йдеться про навчання його відомства. Картофельнікову подякували за пильність.

Але й чотирьох епізодів вистачило, щоб посіяти паніку, щоб мільйони росіян захотіли помститися за вбитих і покарати винуватців. Юрби вимагали навести в країні лад, вимагали «сильної» руки. Та й адресат помсти був очевидний – особи неіснуючої, але впровадженої в Росії «кавказької» національності.

Грунт було підготовлено. 23 вересня президент Єльцин підписав указ «Про заходи щодо підвищення ефективності контртерористичних операцій на території «Північно-Кавказького регіону Російської Федерації». 30 вересня російські війська пішли у наступ, 7 жовтня російська авіація вперше бомбардувала чеченське село. Напередодні нового, 2000 року, коли Путін обійняв посаду президента, розпочалася облога Грозного. Прикметно, що серед оголошених Росією терористами осіб були дагестанці, карачаєвці, араби - чеченців серед них не було, але це нікого не цікавило.

На радість росіянам, у них в особі рішучого в.о. президента нарешті з'явилася «сильна» рука, за яку вони 26 березня 2000 року віддали більшість голосів. 

Під прикриттям «контртерористичної» операції Росія порушила Хасав'юртівські угоди, а водночас десятки міжнародних документів, беручи реванш за фактичну поразку у першій чеченській війні. Війні, що згодом стала прологом до перенесення Росією бойових дій на територію інших країн – Грузії, Сирії, України. Як писав задовго до цих подій Олександр Олесь, «Європа мовчала».

Росія – авторитарна країна і інакшою бути не може. Серед усіх існуючих сьогодні в світі авторитарних країн Росія унікальна тим, що там при владі не політики, не олігархи, навіть не військові, а спецслужби. І в цьому її небезпека, яку мусимо усвідомлювати ми і яку мусимо пояснювати партнерам.