Ви хочете вибачень від Росії? Я – ні

18 квітня 1943 року СССР офіційно заявив, що масові страти громадян Польщі в Катинському лісі на Смоленщині – справа рук гестапо. Насправді ж розстріли відбувалися відповідно до постанови політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року одночасно в кількох місцях – крім Катинського лісу, у тюрмах Харкова і Калініна (нині Твер). І були вони справою рук не гестапо, а НКВД.

Совєтський союз десятиліттями заперечував свою причетність до цього воєнного злочину, що призвів до загибелі понад 20 тисяч людей. Навіть більше: згідно таємного наказу №001365 від 26 жовтня 1940 року причетні до страт співробітники НКВД були нагороджені.

Знадобилося 47 років, щоб тодішній ватажок СССР Михайло Горбачов 13 квітня 1990 року передав Войцеху Ярузельському документи з Катинської справи. При цьому озвучена тасс офіційна позиція СССР полягала в тому, що совєтська сторона «глибоко шкодує у зв'язку з трагедією», яка іменувалася «тяжким злочином сталінізму».

Не коментуватиму тут тієї обставини, що Горбачов пішов на такий крок не від доброго життя. Як не від доброго життя совєтське керівництво дурило тоді світ «пєрєстройкою» та «гласністю», намагаючись урятувати конаючий СССР.

Я про інше. За такою логікою і з такими темпами через 47 років хтось, можливо, надумає вибачатися перед Україною за Бучу, Бородянку, Маріуполь, Харків... І теж «глибоко шкодуватиме». І назве все, що відбувається зараз, «тяжким злочином Путіна». Ви хочете цього? Я не хочу. Я хочу, щоб не було кому вибачатися. Хочу, щоб Росія розпалася на нові незалежні держави, як розпався СССР. На невеличкі національні держави, які нікому не загрожували б. А ще хочу, щоб світ нарешті зрозумів, що в цьому його шанс на порятунок.