Примари радянського минулого: як президентська тисяча вплине на економіку
«Безумовний дохід – це добре і своєчасно, але це тільки стимулююча ін’єкція, щоб довести економіку до операційної кваліфікованого реаніматолога»
На минулому тижні омбудсмен пан Лубинець оприлюднив досить сумну і тривожну інформацію, що «В Україні погіршується ситуація із внутрішньо переміщеними особами – люди повертаються на окуповані території». В перекладі з юридичної мови на економічну: поточний соціально-економічний розвиток України настільки проблемний, що ми не здатні конкурувати не тільки з ЄС, а й починаємо програвати окупованим територіям.
Це вже не чиясь оцінка, а суха статистика, підтверджена омбудсменом. Я можу зрозуміти, коли ми програємо битву за споживачів (трудовий ресурс) ЄС. Мирне життя плюс непоганий соціальний захист в ЄС доповнюється часом, який там надається біженцям для адаптації. Але програвати битву за населення окупованим територіям – це вже дно. Уряд має докласти максимум зусиль для того, щоб вигравати соціально-економічну битву за населення не тільки у тимчасово-окупованих територій (ТОТ), але й у ЄС та інших найближчих сусідів, наприклад, Албанії, Грузії, Молдови.
Анонс Президента України про безумовний дохід, який в народі вже охрестили як «Вовина тисяча», на мою думку, є дуже своєчасним і вірним кроком. Наша економіка під тиском війни та ряду системних проблем має досить мало каналів, якими можна було б миттєво довести кошти напряму до споживача. Одним з таких інструментів «прямої ін’єкції» економісти називають безумовний дохід. Тобто ти отримуєш кошти від держави тільки на основі того, що в тебе є паспорт цієї держави. Якщо брати історію питання, то прикладів виплат за громадянство достатньо. Однією з перших такі виплати робила Фінляндія у 2017 році, потім схожі кроки було зафіксовано у КНР, коли Народний банк Китаю (НБК) тестував власну цифрову валюту (CBDC) і т.д.
Практику безумовного доходу, яку запропонував Президент України, я б порівняв зараз з підтримуючим фактором тимчасової дії, а прийняте рішення – це оперативна відповідь на негативну інформацію про поточний стан економіки. Свого роду, це початок роботи над помилками, яка важлива для зміцнення економічної підтримки національної оборони. Дуже сподіваюсь, що Президент не зупиниться на впровадженні тільки одного інструменту оперативного втручання, а піде далі в своїх рішеннях, зачепивши цілий пласт проблем, які гальмують розвиток національної економіки і збільшують залежність від зовнішнього фінансування. Економічних гальм на базі радянських привидів минулого в нас багатенько, вистачить на ціле депо. Я зупинюсь лиже на найбільш кричущих:
- корупція в системі управління (не все так погано, але вона є);
- координація державних політик;
- слабка система контролю.
Погана та МСЕК, яка не є другом прокурорів?
Епопея з МСЕК Хмельниччини насправді є дуже показовою, як і дії влади. Як у справжній демократії, наша влада кинулась карати МСЕК, бо весь народний гнів обрушився саме на лікарів-керманичів МСЕК. А от прокурори-інваліди майже залишились в тіні гніву. Якщо говорити про вертикаль системи контролю в державній владі, то саме прокурори-інваліди мають викликати більше занепокоєння ніж МСЕК. Будемо відверті, прокурори замість того щоб проявити принциповість і ліквідувати схеми штампування липових інвалідів самі побігли бігом отримувати інвалідні пенсії. От подумайте: чи були шанси протистояти бажанню прокурорів у лікарів, які працювали в МСЕК?
Думаю, що жодних шансів не було. Явище корупції в МСЕК набуло масовості саме тому, що люди, яких поставили контролювати законність, почали цей закон порушувати в перших рядах. Саме це явище і є фундаментом корупції не тільки в галузі охорони здоров’я. В нас те ж саме, якщо не гірше, відбувається в податковій сфері, в галузі боротьби з відмиванням грошей, в деяких державних банках, в державних закупівлях тощо. У всіх випадках відбувається одне і те саме: порушник (хаброприймач) приходить до контролюючої вертикалі та пропонує їй якісь вигоди, щоб система контролю не працювала. В обмін на вигоду контролер просто не виконує свої функції якісно, або не виконує їх взагалі. Виникає питання: як боротись з цим явищем. Інструментарій можна запозичити з системи корпоративного управління західних корпорацій.
А) Самий перший метод – це недопущення конфлікту інтересів між виконавцем і контролером. Простіше кажучи, потрібно щоб орган нагляду за прокурорами не контролював родич (кум, сват, брат, однокурсник і т.д.) цих прокурорів. Візьму приклад, близький до моєї галузі, – Рада НБУ. Нашій владі неодноразово надсилались сигнали громадськістю та міжнародними партнерами, що оскільки Рада НБУ – це окремий конституційний орган, на який покладено функцію контролю, то її члени не мають бути зв’язані з головою НБУ або з членами Правління НБУ. У 2022 році до цих закликів не дослухались і напхали туди екс-колег голови НБУ в порушення всіх норм корпоративного управління. Дисфункція органу контролю (Ради НБУ) призвела до проблем з монетарною політикою та до появи ряду «надважливих» ініціатив з високими корупційними ризиками типу зміни назви копійок і т.д. Внаслідок дисфункції контролюючої вертикалі була порушена система противаг, і об’єкт контролю (Правління НБУ) почав функціонувати сам по собі.
Б) Другий метод – це створення кількох контролюючих ланок з контролерів. Ідея лише частково реалізована в Україні, коли з перевіркою до умовного «МСЕК» можуть прийти: прокуратура, ДБР, СБУ, НАБУ, Національна поліція і т.д. Але наше законодавство, хоча і чітко розділяє спеціалізацію цих органів, проте часто вони синхронно просто не відкривають провадження, побачивши в наданих їм матеріалах впливові прізвища. Окремі державні органи, як наприклад той самий НБУ, намагаються пригнічувати системи контролю за своєю роботою, а саме: просувають зміни в законах по обмеженню повноважень Ради НБУ, урізають повноваження Рахункової палати при перевірці НБУ, виводять з-під периметру контролю окремі підрозділи і т.д. Класика системи управління вимагає, щоб між контролюючими вертикалями був постійний конфлікт і вони доносили інформацію один про одного політичній владі, тоді система може працювати в автоматичному режимі. Ухилення ж від контролю кількох контролюючих ланок взагалі неприпустиме.
В) Ще один метод – пригнічення порушень технологічними інструментами нагляду. Найбільш простий з цих методів вже був реалізований в наших ЦНАПах – система відео нагляду. Була і така практика, що в департаментах з високими корупційними ризиками встановлювали відео-камеру, і потенційний порушник не знав точно, хто і коли за ним буде спостерігати. Так само можна використовувати й приховані методи спостереження, віддаленого збору інформації, але то вже ближче до спецслужб.
Життя без координації – втрата ефективності
Координація державних політик в галузі економіки, фінансів, оборони та безпеки, а також права – є основою ефективності функціонування будь-якої держави. Знову повернусь до близької мені теми – до узгодженості між монетарною та фіскальною політикою. Після проведення політики «дорогих грошей» з липня 2022 року НБУ тільки зараз через сплеск інфляції починає повертатись в більш менш нормальне русло ставок. Щоб таргетувати інфляцію НБУ рясно подоїв наш Уряд через встановлення ставок по урядовим облігаціям (ОВДП) у власності НБУ та більше 2 років був такою собі насосною станцією, яка перекачувала кошти з державного сектору у банківський.
В теорії, питання координації фіскальної та монетарної політики мало б вирішуватись на Раді фінансової стабільності, куди входять і Мінфін, і НБУ. Але нічого подібного не відбулось, а Офіс Президента публічно дистанціювався від цих процесів. Тож по факту продавець (НБУ) та покупець грошей (Уряд) залишились сам на сам, і відбулась не координація, а диктат продавця, який позичив Уряду кошти не на ринкових, а на зручних для нього умовах. У підсумку ми отримали політику монетарного домінування, яка в 2024 році спровокувала зростання податків, а у 2023 р. вдарила по обороноздатності держави. Світова практика знає багато методів досягнення збалансованого консенсусу.
1
Турецький варіант передбачав, що голова Мінфіну Туреччини і голова їх центрального банку – родичі президента Ердогана. Вони попили каву у президента і швидко дійшли згоди про координацію. Такий «східний» метод (опис якого я дещо спростив) закінчився для Туреччини інфляцією у 70-90% і, враховуючи наше тяжіння до кумівства, ліг би тягарем на українські реалії. Втім, Україні він точно не підходить.
2
Цікавий метод заснований на британських традиціях, коли консенсус досягається з використанням досвіду минулих помилок і традицій, які складались між Банком Англії та Казначейством його Величності за сотні років. Втім, цей сценарій передбачає наявність тривалого часу і можливості вчитись на власних помилках, тому для України він зараз не дуже підходить.
3
Ринковий метод найбільше підходить для врегулювання відносин між монетарною та фіскальною владою. Насправді, НБУ не може відповісти на питання: якого біса Уряду нав’язали позику через ОВДП з дохідністю приблизно «20%+», коли державні банки позичали у населення ледве під 10%. Тож сторони мають домовитись про традицію, що відносини між ними базуються на ринкових засадах. Але все одно виникає питання потреби в контролері цих засад раритетів між монетарними і фіскальними рішеннями, тобто інституції, яка б не давала махлювати жодній зі сторін. Думаю, що цю функцію на себе міг би взяти ОП.
Якщо ж відходити від зв’язки НБУ-Мінфін, то взагалі, якщо ви хочете «завалити» якесь питання або вирішувати його роками, то варто його доручити об’єднанню держорганів. Якщо в Уряді погодження проходять швидко, то при потраплянні питання на міжвідомчий рівень починається справжнє пекло. Я був якось присутнім на таких «погоджувальних» нарадах, алгоритми поведінки чиновників однакові. Якщо на питанні можна підзаробити (мова не тільки про корупційну складову) – то органи починають мірятись повноваженнями, сваритись і вказувати один одному, що «Це не ваші повноваження» і т.д. Якщо проблема несе якийсь негатив для органу – то її, навпаки, починають «футболити» один одному з відписками типу «це не наші повноваження». Відсутність центрального гравця зводить всю координацію до бюрократії, яка не пропонує рішення, а відтворює рясний процес, а проблема залишається не вирішеною.
«Лікування серця у стоматолога» або слабка система контролю
Проблема слабкості системи контролю має як мінімум 2 причини. Перший – свідоме ослаблення системи контролю через конфлікт інтересів (це, по суті, корпоративний злочин). Другий – призначення на посади контролерів осіб, які не мають достатньої кваліфікації. Тобто людина може і хотіла б працювати якісно, але її досвіду, здібностей, освіти та обізнаності для цієї роботи недостатньо. На жаль, прикладів таких призначень ну дуже багато. Відправити працівницю секс-шопу контролювати держзакупівлі харчів для силовиків (приклад чисто теоретичний) – це норма.
При цьому, нікому з читачів не прийде в голову лікувати серце у стоматолога, або нирки – у гінеколога. Чомусь вважається, що слухняність та відданість – кращі за досвід та професіоналізм. А потім виходить так, що такі «слухняні та віддані» першими тікають від відповідальності (іноді тікають за кордон) та ще й підставляють своїх патронів.
Інша біда, що люди без належної освіти та досвіду накопичуються в таких державних органах контролю і потім починають вичавлювати залишки тих, хто дійсно має фах.
Як правило, робиться це не для свідомого погіршення контролю, а з метою вичавлювання конкурентів на певну посаду. У підсумку, залишки напрацьованих схем контролю та фахового збору інформації про об’єкт контролю просто розвалюються, і система стає зовсім неефективною.
Інша проблема слабкості систем контролю – це занесення «вірусів» з інших галузей. Чомусь в політичному істеблішменті є думка про те, що керівник ощадкаси або будь-якого комерційного банку з досвідом може стати гарним керівником центрального банку. Насправді ж, банківська галузь і робота центрального банку, хоча ззовні і схожі, але мають кардинальні відмінності. Почитайте біографії Кристини Лагард, Джанет Єллен, Бена Бернанке, Алана Грінспена та інших – всі вони або професійні чиновники, або люди з великим академічним досвідом.
Монетарна політика, обслуговування грошового обігу, платіжних систем – це галузі, які потребують спеціальних знань, в т.ч. у макроекономіці. Ці знання не набуваються в українських звичайних банках, проте з цих банків до НБУ потім «заноситься» знання про різні не зовсім чесні схеми. Наприклад, люди, які були причетними до схем відмивання російських грошей в Україні (випадково?) потрапляють на керівні посади в держоргани.
І замість того, щоб бути зразком корпоративного управління, держорган перетворюється на такого собі вовка, який виконує обов’язки пастуха. Таким чином, нехтування професійною орієнтацією призводить до ще однієї дисфункції форми контролю.
Тож закликаю нашу владу зараз не зупинятись на короткострокових оперативних заходах стимулювання економіки. Безумовний дохід – це добре і своєчасно, але це тільки стимулююча ін’єкція, щоб довести пацієнта (економіку) до операційної кваліфікованого реаніматолога. На порядку денному ще зі вчора стоять: повний демонтаж і перезавантаження монетарної та фіскальної влади, а також перезавантаження органів контролю над ними. На порядку денному завтра: ліквідація впливу корупційної складової на систему контролю та управління, посилення координації державних політик і підвищення професійності та фаховості органів контролю та управління.
В принципі, це прості та зрозумілі рецепти, застосування яких є обов’язковим для нашого пацієнта (економіки України). Якщо терміново не лікуватись, то наша економіка так і буде валятись під крапельницею МВФ, і розсікати простір на інвалідній колясці від ЄС. Дуже добре, що зараз в нас є і крапельниця, і коляска, але усвідомте, що об’єктивна статистика показує, що з нашої економіки швидко витікають життєві сили (люди). Без людей (трудових ресурсів, бізнесменів, інвесторів) економіки не буває, принаймні на цій планеті.
Коментарі — 0