Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Формула Штайнмаєра чи Мінська змова

    війна за мир
    • Станіслав Желіховський

      Кандидат політичних наук

    • Розсилка
    Формула Штайнмаєра чи Мінська змова

    Україна на порозі змін, які можуть мати непередбачувані наслідки для державності

    Виступаючи на 16-й щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (12 – 14 вересня у Києві), президент України Володимир Зеленський заявив, що ворогами українського щастя є війна, корупція і заздрість. З цим важко не погодитись. Кожний з цих «ворожих» компонентів по-своєму має негативний вплив на Українську державу та її громадян. Однак, якщо боротьба з корупцією є доволі довготривалим процесом, а заздрість взагалі є чи невід’ємною частиною українського менталітету, то питання війни не даремно в спічі українського лідера було поставленим на перше місце.

    Не секрет, що Зеленський ще до своєї перемоги наголошував на необхідності завершення російсько-української війни. Попри те, що вже давно зрозуміло, що ключ від миру знаходяться не на Банковій, і навіть не у Брюсселі чи Вашингтоні, а в Кремлі, й лише Путін вирішуватиме, коли саме завершиться мордування України, однак акцент ставився таким чином, що буцімто вина лежить на офіційному Києві.

    Тому не дивно, що після перемоги на чергових президентських та позачергових парламентських виборах в Україні, нова влада першим чином почала братися саме за втілення задуму щодо розв’язання східноукраїнської головоломки. Так, протягом кількох місяців українські громадяни і світова спільнота дізнавалася про різні ідеї, які вкидалися в інформаційний простір з метою перевірки реакції суспільства. Усі добре чули про нову багатосторонню міжнародну угоду (на кшталт Будапештського меморандуму від 1994 р.), перегляд відносин офіційного Києва з НАТО або виведення натівських офіцерів поза межі України, особливий статус російської мови на Донбасі і, звичайно, «план Штайнмаєра» (формула, де однією із суперечливих умов є проведення виборів в ОРДЛО без роззброєння бойовиків і відведення російських військ), який спричинив неабиякий резонанс в Україні й через свій проросійський характер був відкинутим українським суспільством, через що представники України 18 вересня, на засіданні Тристоронньої контактної групи у Мінську, прислухавшись до думки українців, відмовились підписувати сумнозвісну формулу.



    Здавалося, що можна було з полегшенням перевести подих і Україна надалі продовжить дипломатичну боротьбу за свою свободу та територіальну цілісність, не даючи загнати себе у пастку Кремля. Однак, вже через неповних два тижні після попереднього засідання тристоронньої групи, чому, до речі, передувала відставка Олександра Данилюка з посади секретаря Ради нацбезпеки і оборони (співпадіння?), українська сторона таки погодилась підписати згадану формулу.

    Цікаво, що зазначена подія збіглася з виступом на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи президента Франції Еммануеля Макрона, який повністю підтримав повернення російської делегації до Асамблеї. А якщо до зазначеного додати факт того, що офіційні Париж і Берлін 25 червня 2019 року підтримали резолюцію щодо повернення РФ до ПАРЄ, то виникає питання, на якому боці останні виступають і чи взагалі існує продемократична коаліція проти агресивної політики путінського режиму, враховуючи, що незабаром планується відбутися зустріч глав «нормандської четвірки»?

    А якщо на додаток згадати про «український скандал», у який втрапив президент США Дональд Трамп (його ставлення до російсько-української війни, особливо у розрізі кримського питання, ще до приходу в Білий дім, була, м’яко кажучи, непослідовною), то він може у тому чи іншому випадку зашкодити двосторонньому партнерству Києва і Вашингтону. Ситуація навколо України все більше нагадує чехословацький або польський прецеденти восьмидесятирічної давнини.

    До речі, щодо останнього. За дивним збігом обставин, саме у ці осінні дні, а саме 30 вересня 1938 р. лідери Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії (Чемберлен, Даладьє, Гітлер, Муссоліні) у Мюнхені підписали угоду, яка стала кульмінаційною точкою «політики умиротворення» з боку західних держав Третього Рейху. Так, згідно з договором Чехословацька Республіка (представники якої не брали участь у підписанні, тобто дійство відбувалось за спиною офіційної Праги) втратила близько 1/5 своєї території, близько 5 млн населення і 33% промислових підприємств. За таке віроломство документ увійшов в історію як «Мюнхенська змова».

    Паралелі напрошуються самі по собі. Однак на відміну від політичної ситуації міжвоєнного періоду, актори сучасності дещо змінилися і деякі європейські гравці (вже з боку демократичного блоку без Лондона, проте з Берліном) знову поступово рухаються у бік «політики умиротворення», тільки на цей раз нового головного світового антагоніста  —  Москви. Враховуючи, що підписання Мюнхенської угоди стало початком кінця державної самостійності незалежної Чехословаччини, які наслідки матиме підписання «формули Штайнмаєра» для України, наразі невідомо. Однак імовірність того, що вона може перетворитися на своєрідну «Мінську змову», існує.

    Підсумовуючи, можна констатувати, що Україна, вірогідно, опинилася на порозі нової епохи для себе. Це стосується як ситуації в середині держави, так і поза її межами. Ослаблення позиції Києва після важкого електорального року, послаблення проукраїнської коаліції Заходу та зростання впливу Росії на міжнародний порядок денний з поступовим відбілюванням вини кремлівських керманичів вже давно вселяють тривогу за долю України. А якщо, на додачу, підписання «формули Штайнмаєра» призведе до додаткових втрат Києва у розрізі конфлікту на Донбасі, це може мати непередбачувані наслідки як для українського безпекового середовища, так й для вітчизняної державності взагалі.

    Станіслав Желіховський, для «Главкома»

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Сергій Руденко
    Сергій Руденко

    Журналіст

    Олексій Арестович
    Олексій Арестович

    військовий експерт

    Георгій Кунадзе
    Георгій Кунадзе

    Російський дипломат

    Сергій Тихий
    Сергій Тихий

    Журналіст

    Дмитро Корчинський
    Дмитро Корчинський

    Політичний і громадський діяч

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ