Десятиліття турбулентності. Для нас важливо не загубитись у вирі майбутнього

Зустріч Байдена та Сі, не дивлячись на відсутність конкретики, і я вже про це писала, але повторюсь, все ж, була показовою.

З одного боку, вона носила загальний характер – обговорили війну Росії проти України, ситуацію в Газі, Тайвань, домовились про співпрацю на глобальному рівні (зокрема, щодо штучного інтелекту) і тд.

При цьому, перемовини тривали чотири години. Байден сказав, що «вдалося досягти прогресу», а Сі – «що земля достатньо велика для успіху і США, і Китаю». Лідери домовилися відповідати на телефонні дзвінки один одного.

Тобто, головний результат (при тому, що Байден назвав Сі диктатором) – це розуміння того, що від США та Китаю в значній мірі залежить баланс сил у багатьох регіонах світу.

Якщо узагальнити, то Китай явно-очевидно продемонстрував своє бачення біполярного світу на двох (як вплив США та Китаю, попри явні протиріччя та різницю країн у всьому), а США – розуміння того, що прогнозований конкурент це однозначно краще, ніж непрогнозований (як Росія, наприклад).

Але що для нас важливо?

Для нас важливо не загубитись у вирі майбутнього десятиліття турбулентності, коли можуть бути (уже є) нові війни, конфлікти у різних регіонах, зміна балансу сил, а також переформатування світових інституцій та правил.

А щоб не загубитись, потрібно стати (про що я часто пишу) самодостатніми у тому числі зсередини, а не лише ззовні (маю на увазі фронт, зміцнення нашої обороноздатності). Зовнішня конʼюнктура може змінюватись (як в кращу, так і в гіршу сторони) для України. Але ми повинні чітко розуміти свої сильні сторони і прибирати слабкі. Це я про тил.

Політики сконцентрувались над нещодавнім інтервʼю Залужного, і це природньо в умовах війни, яка триває, зовнішньої загрози загалом. Але внутрішньої проблематики (не політичної перебранки, а змістовної дискусії щодо необхідних трансформацій для побудови сильних інституцій держави) є достатньо. Тут роботи точно не менше.