Чи змінить політику МАГАТЕ український представник?

Днями у Стокгольмі відбулась неформальна зустріч міністрів енергетики та транспорту ЄС. Її учасник – український міністр Герман Галущенко – повідомив про висунення Україною кандидатури до Ради керуючих МАГАТЕ на 2023-2025 роки. Ініціатива слушна. Але вважаю за потрібне нагадати важливі факти.

МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії) – організація у структурі ООН, яка відповідає за контроль нерозповсюдження ядерної зброї та дотримання норм безпеки країнами, які використовують ядерну енергію у мирних цілях. Але попри такий високий міжнародний статус та величезні можливості, гарантовані Статутом цієї організації, з перших годин російської широкомасштабної агресії проти України це відомство лише демонструвало свою безпорадність та заангажованість.

Так, після захоплення російськими військами ЧАЕС (це відбулося у перший день війни) гендиректор МАГАТЕ пан Гроссі інформував світ про те, що радіаційний фон на ЧАЕС не перевищує норми. Але, згідно з нормами ядерного законодавства, він насамперед мав заявити, що захоплення ЧАЕС – це акт ядерного тероризму. І негайно скликати Раду керуючих МАГАТЕ. На жаль, цього не відбулося.

Ця заява пролунала у той час, коли унаслідок воєнних дій РФ виникли проблеми з енергопостачанням атомної станції, а відтак МАГАТЕ повністю втратили контроль за ядерними матеріалами, бо системи моніторингу не працювали.

Ще більш абсурдною виглядала позиція МАГАТЕ у Давосі, де 25 травня 2022 року гендиректор Гроссі зробив «сенсаційну» заяву. У ній йшлося не про те, що російські війська на захопленій Запорізькій АЕС (найбільшій у Європі) своїми діями можуть призвести до ядерного апокаліпсису, масштаби якого перевершать усі попередні ядерні аварії світу разом взяті. Пан Гроссі, з подачі росіян у Раді керуючих МАГАТЕ, звинуватив Україну у тому, що на ЗАЕС зберігаються 30 тонн плутонію та 40 тонн високозбагаченого урану, придатного для виготовлення ядерної зброї.

Попри рік російської агресії та ядерний тероризм у МАГАТЕ жодного разу, ні на Раді керуючих, ні на Генконференції так і не спромоглися порушити питання щодо санкцій проти РФ. А саме цього вимагає ядерне законодавство. Не було здійснено жодних адміністративних обмежень щодо впливів російських представників у МАГАТЕ. Це стосується не лише Ради керуючих, але й великого штату російських «спеців» у Секретаріаті цієї організації.

Показовим є ще один факт.

Адекватна реакція на російський ядерний тероризм була відсутня не лише в МАГАТЕ, але і в українських профільних відомствах: Міненерго, Енергоатом, Держатомрегулювання. Від початку російської широкомасштабної агресії жодне з них не зробило відповідних заяв та звернень до МАГАТЕ щодо ядерного тероризму РФ.

Нагадаю, що ядерний тероризм почався у момент захоплення ЧАЕС та ЗАЕС і продовжується до сьогодні прольотами крилатих ракет над блоками атомних станцій та знищенням енергетичної інфраструктури.

Мені так не довелося знайти у ЗМІ повідомлень щодо вимог наших державних відомств позбавити Росію місць у керівних органах МАГАТЕ та переліку можливих санкцій за ядерний тероризм РФ.

І насамкінець. Повертаючись до питання представника України у Раді керуючих МАГАТЕ.

Поза сумнівом, хоч із запізненням на рік, але це конче потрібно зробити. Тим більше, що зараз Україна легко може отримати підтримку нашого кандидата від міжнародної спільноти. Але постає питання – хто саме буде цим представником. Адже від нього залежатиме, чи дійсно Рада керуючих МАГАТЕ змінить свою заангажовану безпорадність на активну позицію. Чи все залишиться як і було.

У зв’язку з цим хочу нагадати, як особиста позиція екс-посла України у ФРН Андрія Мельника змусила Німеччину суттєво змінити свою політику щодо підтримки України у війні. 

А відчайдушна боротьба українського представника в ООН Сергія Кислиці з російськими брехунами на засіданнях Радбезу викликає захоплення.

Хоча є й зовсім інші приклади, на кшталт нещодавнього скандалу з призначенням українського посла у Болгарії.

З власної політичної практики (керівник Державної делегації на переговорах з Великою сімкою щодо закриття ЧАЕС, керівник Урядової делегації на Генконференції МАГАТЕ) можу стверджувати: і один у полі може бути воїном.

Але за умов, що це державний воїн, а не тихий чиновник, який просто отримує високу зарплату.