124 роки з дня народження видатного українського актора Миколи Яковченка: цікаві факти із життя

Сьогодні, 3 травня, виповнюється 124 роки з дня народження видатного українського актора театру та кіно, Народний артист УРСР Микола Федорович Яковченко. Про цікаві факти з життя актора написав журналіст Віталій Курінний.

Микола Яковченко народився в м. Прилуки (нині Чернігівська область, Україна, тоді Полтавська губернія, Російська імперія) в сім'ї помічника керуючого астраханським рибним промислом, його мама крім нього мала ще четверо дітей. Його рід має початки з донських козаків – сім'я переїхала до Полтавської губернії з-під Ростова-на-Дону, мала патріархальний уклад, тяга до мистецтва не особливо заохочувалася.

Після навчання в Другому Прилуцькому вищому початковому училищі імені Кислих, вступив до міської єврейської гімназії, де захопився художньою самодіяльністю, перші ролі представляв у гімназійному театрі. Тоді ж ґрунтовно вивчив грецьку мову. Згодом дебютував на аматорській сцені у Прилуках, після чого перейшов до трупи театру Пилипа Хмари, на той час російського, згодом українського, потім радянського. Працював у театрах Лубен, Прилук, Сімферополя, Черкас, Чернігова, Дніпра, Харкова. З 1927 року – актор Київського академічного українського театру імені Франка (з перервами).

Яковченко став заслуженим артистом у 1943 році, а народним – у 1970.

Факти із життя Миколи Яковченка

З 1968 року голос Миколи Яковченка став звучати в гумористичній передачі «Від суботи до суботи», став її візитною карткою.

Улюбленою твариною актора була незграбна собачка полутакса-полудворняга, якого він назвав Фан-Фан(на честь Жерара Філіпа – Фанфаня, як актор його ласкаво називав). З собакою Яковченко проводив весь вільний час від репетицій і вистав. Пес був його співрозмовником і навіть партнером по сценам, які вони розігрували прямо на вулиці. Курінний розповів, що Яковченко водив собачку на дуже довгому повідку, а на уїдливі питання з цього приводу відповідав: «Фан-Фан не виносить запаху спиртного».

Виходячи на сцену Яковченко дивився на себе в дзеркало, плескав по фізіономії і повторював: «Годувальниця моя».

Велика частина зіграних Яковченко ролей – комедійні. Практично єдиною драматичною роллю актора є головна роль у фільмі «Дід лівого крайнього» (1974, реж. Леонід Осика). Останніми словами актора перед смертю були: «Клоун іде на манеж».

При підготовці некролога в газету «Вечірній Київ» зіткнулися з відсутністю хоча б однієї офіційної фотографії Яковченко. На всіх знімках він або в ролі, або на рибалці, або з широкою посмішкою. У Міністерстві культури і редакції газети все фото забракували. Опубліковане фото вийшло з домальованою сорочкою, краваткою і піджаком.

В січні 1970 року від раку померла 38-річна дочка Ірина, в 1980-му не стало молодшої доньки Юнони. Невдовзі покінчив з собою і її чоловік режисер радіопередач Володимир Бохонко.

Микола Яковченко помер 11 вересня 1974 року під час операції з видалення апендициту. Похований у Києві на Байковому кладовищі, надгробок встановлено Національною спілкою театральних діячів України.

Сергій Параджанов бачив у ньому українського Чарлі Чапліна. За його власним визначенням він був «Блазнем із сумними очима». Олександр Корнійчук назвав його «по-справжньому народним артистом», Микола Зарудний – «найнароднішим серед усіх заслужених і найзаслуженішим серед усіх народних». Пир'єв називав його Габенком (натякаючи на Жана Габена).

Англомовний журнал «Український канадець», (друга половина 20 сторіччя, Торонто) як ілюстрацію до рубрики українського фольклору друкував шарж перчанина Арутюнянца на Яковченка – як уособлення українського дотепу. Сам Яковченко вважав для себе взірцем Фернанделя (Фернана Контандена), портрет якого висів у його робочому кабінеті. Був замилований французьким мистецтвом.

З 1968 Яковченко брав участь у радіопередачах «Від суботи до суботи», свій виступ завжди починав словами «Вітаю добірне товариство». Головним режисером передачі був Володимир Бохонко – чоловік Юнни. Йому вдалося залучити до передачі Валерія Бессараба, Олега Комарова, Нонну Копержинську, Миколу Шутька та інших.

Фільми в яких зіграв Микола Яковченко: «Щорс», «В степах України», «Украдене щастя», «Мартин Боруля», «Калиновий гай», «Полум'я гніву», «Тривожна молодість», «Земля», «Нестерка»,«Максим Перепелиця», «Суєта», «Кінець Чирви-Козиря», «Вона вас кохає», «Координати невідомі», «Шельменко-денщик», «Штепсель одружує Тарапуньку», «Правда», «Загін Трубачова бореться», «Перший парубок», «Весела змова», «Літа молодії», «Поема про море», «Киянка», «Чорноморочка», «Рятуйте наші душі», «Степові світанки», «Рижик», «За двома зайцями», «Серце не прощає», «Наш спільний товариш», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Яблуко роздору», «Велика дорога», «Срібний тренер», «Королева бензоколонки», «Стежки-доріжки», «Зірка балету», «Лушка», «Сон», «Фараони», «Місяць травень», «Формула райдуги», «Вій», «На Київському напрямку», «Варчина земля», «Погана доля», «Початок невідомого віку», «Ніч перед світанком», «Оповідки про Дімку», «Та сама ніч», «Між високими хлібами», «Секретар парткому», «Сміхонічні пригоди Штепселя і Тарапуньки», «Захар Беркут», «Веселі Жабокричі», «Де ви, лицарі?», «Лада із країни берендеїв», «Довіра», «Тут нам жити», «Ефект Ромашкіна», «Дід лівого крайнього».

Микола Яковченко – «Прилетіла канарейка» – «Старий київський романс» з фільму «Дід лівого крайнього».

Микола Яковченко та Олександр Хвиля – «Рибальська пісня», автори: Платон Майборода, Андрій Малишко. Фільм кіностудії О. Довженка «Літа молодії» 1958 р. (реж. О.Мішурин).