62 мільйони, перенесення та «блекаути»: справа Держспецзв’язку як приклад штучного кримінального процесу

Восени 2023 року стало відомо про кримінальне провадження щодо закупівель програмного забезпечення для Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (Держспецзв’язку) на суму 62 млн грн. На перший погляд, це мало виглядати як гучний антикорупційний кейс. Однак при детальному розгляді стає очевидним: справу організовано непрофесійно, процесуальні документи містять численні прогалини, а самі звинувачення не відповідають фактам.

Суть справи

У 2020 році у Держспецзв’язку виникла необхідність в оновленні обладнання та програмного забезпечення для модернізації національної системи захисту державних інформаційних ресурсів та посилення кіберстійкості країни. У тому числі в умовах зростаючих кіберзагроз з боку Росії. Керував тоді державною службою нинішній офіцер за спеціальними дорученнями ГУР, бригадний генерал Юрій Щиголь.

Держспецзв’язку на основі проведених тендерів уклав контракти на постачання програмного забезпечення з двома українськими компаніями на загальну суму 285 млн грн. Усі необхідні роботи були виконані у повному обсязі у 2022 році. Проте 20 листопада 2023 року НАБУ та САП повідомили групі з шести осіб (у тому числі Юрію Щиголю, його заступнику Віктору Жорі та власнику IT-компаній Роману Ковалю) про підозру у незаконному заволодінні коштами. Мовляв, реальна вартість закупленого обладнання та програмного забезпечення склала лише 223 млн грн, а різницею у 62 млн незаконно заволоділи члени корумпованого угруповання.

Але тут необхідно зазначити, що саме українські інтегратори забезпечували те, чого не могли зробити жодні іноземні компанії. Налаштування програмного забезпечення, побудова комплексної системи захисту інформації, інтеграція з понад 300 державними реєстрами, державна експертиза та навчання персоналу (і все це пов’язано з державною таємницею, потрібні фахівці з відповідними допусками) – це теж коштує грошей.

Але співробітники НАБУ та САП цього чомусь не врахували. Не виключено, що якби в тендерах перемогла якась іноземна IT-компанія, а не вітчизняні професіонали, то антикорупційні органи України взагалі не звернули б уваги на модернізацію національної системи захисту інформаційних ресурсів.

Робота абияк

Юрій Щиголь, якому було висунуто підозру, на момент звинувачення був членом Ставки Верховного Головнокомандувача. Цей факт надає справі видимості значущості, але аналіз документів показує, що формальні помилки та суперечності значно переважають реальні докази.

Судові засідання регулярно переносяться. Про що говорити, якщо навіть підготовче судове засідання (перший і найважливіший етап у розгляді будь-якої кримінальної справи) змогло розпочатися лише із сьомої спроби.

У Вищому антикорупційному суді України причиною перенесення засідань називали відсутність деяких підозрюваних через мобілізацію. Державні обвинувачі говорили, що таким чином вони намагаються уникнути відповідальності. Що саме по собі нонсенс – відколи це військова служба під час війни (та ще й на самому «нулі», під Покровськом) у нас вважається умисним ухиленням?

Але навіть коли розпочалися підготовчі судові засідання (це стало можливим завдяки особистому втручанню командувача Національної гвардії України – він забезпечив участь підозрюваного у засіданнях по відеозв’язку), виникли дивні колізії. Один із обвинувачених заявляє, що не отримував обвинувальний акт і не мав можливості з ним ознайомитися.

Матеріали справи містять нечіткі формулювання: «у невстановлений час», «у невстановленому місці», що дозволяє трактувати підозру довільно. Аргументація щодо збитків базується на припущеннях, а не на фактичних даних. Технічні характеристики програмного забезпечення оцінені поверхнево, без урахування складності робіт та супутніх послуг.

Такі базові процесуальні порушення (що викликає підозри у недбалості детективів та прокурорів) підривають будь-яку легітимність справи. Захисники наголошують: обвинувачення фактично покладає відповідальність на посадових осіб за виконання їхніх прямих обов’язків.

Цікавий епізод пов’язаний з ексдетективом НАБУ Андрієм Денисюком. За словами Борислава Берези, після звільнення з антикорупційного бюро Денисюк став штатним помічником одного з народних депутатів, виграв грант на дослідження, частина якого була підготовлена на основі ChatGPT, а після скандалу залишив посаду та влаштувався до компанії Fairpoint, яка зараз перебуває в центрі уваги НАБУ у справі, пов’язаній з дронами. Ця кар’єрна траєкторія показує, наскільки пересування між держструктурами, антикорупційними розслідуваннями та приватним сектором може створювати видимість «процесу», який насправді має інші, непрозорі мотиви.

Видимість антикорупційної боротьби

Судова практика у справі про 62 млн Держспецзв’язку демонструє, що всі дії сторони обвинувачення більше нагадують штучне формування процесу, ніж реальне розслідування. Постійні перенесення, відсутність кворуму та документальних підстав, необґрунтоване формулювання підозр – все це вказує на непрофесіоналізм підготовки та спробу створити видимість антикорупційного кейсу.

Економічний та соціальний ефект таких справ очевидний: витрачаються кошти платників податків, підривається довіра до державних інституцій, створюється враження, що держава нібито бореться з корупцією, хоча реальних підстав вірити цьому (саме в цьому випадку) доволі мало.

Для сфери системи захисту національних інформаційних ресурсів, кібербезпеки та інших критичних для країни напрямків такий підхід є небезпечним. Замість зміцнення держави під час війни ми отримуємо циркулярний та штучний процес, що розмиває реальну відповідальність та відволікає різні ресурси.

У підсумку ця справа – приклад того, як антикорупційний кейс може бути штучно «запущений», створюючи ілюзію активності, замість того, щоб реально посилювати державу та захищати інтереси наших громадян.

Думки авторів рубрики «Позиція» не є матеріалами редакції «Главкома».
Відповідальність за матеріали в рубриці «Позиція» несуть автори текстів