Життя після Чорнобиля. Історія інженера ЧАЕС, який вижив після аварії і переміг ще одну смертельну хворобу

Сьогоднішня «Чорнобильська зона» – це гектари лісів з дикими тваринами, напівзруйнована Прип’ять і успішний туристичний бізнес, який отримав додатковий поштовх після демонстрації серіалу «Чорнобиль» на HBO. А рештки атомної станції – це пам’ятник, який залишився у вигляді «конфайнменту», тобто зведеного об’єкт укриття над четвертим енергоблоком.

Вибух на атомній електростанції в невеликому містечку під Києвом 35 років тому змінив життя не тільки співробітників ЧАЕС, а й сотень тисяч людей, які їздили «на Чорнобиль» вахтовим методом боротися з наслідками техногенної катастрофи.

Як почуваються ті, хто працював на станції у 1986 році, або ліквідовував наслідки аварії?

Рік тому вдалося дізнатися, що директор станції Віктор Брюханов важко хворіє. «Віктор Петрович прикутий до ліжка і майже не розмовляє, – розповіла його дружина Валентина Михайлівна у розмові з «Главкомом».

«Багатьох уже немає, багато хто кілька років лежить паралізованим», – розповів «Главкому» інженер 4-го енергоблоку ЧАЕС Олексій Бреус. Він – один серед тих, хто вижив після аварії.

Бреус вийшов на свою зміну вранці 26 квітня 1986 року. На той момент йому виповнилося 27 років. За день роботи отримав дозу радіації, яка у понад 20 разів перевищувала річну норму, встановлену в СРСР. Після цього лікарі заборонили Бреусу працювати в сфері атомної енергетики. Але подальше життя колишнього інженера ЧАЕС все одно «крутиться» навколо Чорнобиля.

Сьогодні «Главкому» вдалося з ним поспілкуватися.

«Багатьох уже немає з нами, хтось лежить паралізованим»

Сьогодні багато політиків знову згадують про Чорнобиль, несуть квіти до пам’ятникам загиблих, а президент Зеленський навіть відвідав Чорнобиль. Ви самі досі часто буваєте на Чорнобильській АЕС? Що вас сьогодні пов’язує зі станцією, окрім спогадів?

Ні, зараз буваю нечасто. Ситуація з поїздками пожвавлюється перед річницею. Але загалом їх стало менше, ніж раніше, бо нині є зрозумілі обмеження на поїздки через пандемію коронавірусу. А кожна поїздка – це можливість щось розповісти новим людям, про що я давно знаю як колишній оператор.

Нині особливо після серіалу компанії HBO зросла популярність туризму до зони відчуження. Вас запрошують проводити екскурсії?

З туристичними групами дуже давно не їздив через карантин. Зараз або з журналістами їжджу, або нещодавно їздили з прип’ятцями. Я дружу з деякими турагентствами, які возять людей до Чорнобиля. Знаю ситуацію зсередини, наскільки можу, їм допомагаю. Але це не на постійній основі. Якщо повністю цим займатися, я вже не потягну. А приєднатися до когось також непросто, бо цьому повністю потрібно віддаватися, а не від випадку до випадку. Загалом, я позитивно ставлюся до такого чорнобильського туризму.

Як великі пожежі, які накрили Чорнобильську зону минулого року позначилася на туристичній привабливості регіону?

Після пожеж ще не було великого напливу туристів, щоби це оцінити. Не це основне (пожежа), а те, що це – Чорнобиль. Тобто, цей бренд – «Чорнобиль» – залишається, які б там пожежі не були.

Після аварії на ЧАЕС ви зайнялися живописом. У докоронавірусні часи навіть організовували виставки, акції групи художників «Стронцій-90». Карантин творчу діяльність призупинив?

Близько року тому ми створили нову картину «Ліквідатор». Вона символічна: на великому полотні намальовані знак ліквідатора, зображені Чорнобиль, Фукусіма, Західна й Східна цивілізації. У нас оновився склад групи. Через карантин не було можливості виставити цю роботу офлайн, зрештою галерея презентувала її онлайн. За якийсь час все-таки вдалося провести виставку як то кажуть в реальному житті, сама виставка була на екологічну тематику, не тільки наша картина була на ній представлена.

Як живуть ваші друзі і колеги, з ким працювали на станції? З багатьма спілкуєтеся?

Надзвичайно мало стало контактів, багатьох уже немає з нами, хтось уже кілька років як лежить паралізованим, хтось не дуже контактний. Різний стан у колег, до того з часом цих зв’язків стає менше. По пальцях можна порахувати, з ким я досі підтримую контакти. Одним з них – Олексій Ананенко (один з трьох добровольців, які, ризикуючи життям, запобігли другому можливому вибуху на ЧАЕС), який спускався під реактор, зливав воду з барбатерів (басейнів). Він перехворів на коронавірус, мав велике ураження легень, але вже виписався з лікарні. Днями їздив до Прип’яті.

Картина-проєкт «Ліквідатор» (джерело: site.ua)

«Виділені на рік гроші «чорнобильцям» закінчуються навесні»

Як протікає Covid-19 у людини, яка свого часу мала велике радіоактивне опромінення?

Я сам переніс коронавірусну хворобу, мав середню складність протікання. Хворів довго, температура довго трималася. Мені, не медику, складно говорити про різницю протікання, якісь особливості.

За день роботи 26 квітня 1986 року ви отримали опромінення близько 120 бер, при тому, що за радянськими нормами за рік нормою вважалося не більше 5 бер. Як це позначилося на здоров’ї, на якості життя? Наскільки українська медицина спроможна вилікувати опромінену людину?

Складно сказати як сучасна українська медицина справлялася би з гострою променевою хворобою. Хоча той досвід, який був тоді (у медиків), був би корисним зараз. Скоріше за все впоралися би з багатьма випадками. Інша справа, коли дози набагато вищі за смертельні, то і медицина не завжди допоможе. Щодо віддалених наслідків негострого періоду протікання хвороби, то тут, мені здається, медицина на висоті. Інша справа, що економіка не на такій висоті, щоби достатньо фінансувати медицину. Це - типова картина, коли в лікарнях не вистачає грошей на лікування, хворі самі за себе платять. Так було завжди, так і залишається. На початку року хтось встигає пролікуватися у «чорнобильських» лікарнях за рахунок держави, а хтось – ні. А, починаючи з весни, кошти закінчуються і доводиться лікуватися своїм коштом.

Як змінилося ставлення держави до колишніх працівників станції? Чи залишаються ще якісь пільги?

Залишили безплатним проїзд у громадському транспорті. Є пільги для сплати за комунальні послуги. Наприклад, я плачу на третину менше. Але у багатьох – набагато гірше, ніж у мене. Тому як фінансуються чорнобильські програми, – цього точно недостатньо.

Нині екологи виступають за те, щоби влада не добудовувала Хмельницьку АЕС. Мовляв, цивілізований світ рухається до скорочення частки атомної енергетики в системі енергозабезпечення. Сформували свою позицію з цього приводу, чи питає влада вашої думки як фахівця?

В енергетичному балансі країни частка атомної енергетики має зменшуватися аж до нуля в перспективі. Не думаю, що потенційна небезпечна технологія може бути завжди надійною. Не можна виключати негараздів, причому, серйозних. Тому поступово від цього потрібно відмовлятися. Але замість такої енергетики потрібно мати альтернативу.

Раніше був досить помітний екологічний рух, який намагався звернути увагу на цю проблему,. Але з часом це перейшло до площини напівофіційних стосунків з неурядовими установами. Маю на увазі, що при всіх відомствах, міністерствах, агенціях державних працювали громадські ради, в одній з яких я перебував. Це означає, що чиновники начебто через громадські ради могли би враховувати позицію неурядових організацій. Наскільки це працює – складно сказати. Я був кілька років у такій громадській раді (у Громадській колегії при Державному комітеті ядерного регулювання). Але не можу сказати, що це дуже ефективний інструмент. Влада недостатньо дослухається до голосу громадськості.

Ви неодноразово критикували об’єкт укриття «конфаймент», називаючи його декорацією. Чи відомо науковцям, які процеси відбуваються усередині?

Щодо конфайнменту, то поїзд вже пішов, він уже побудований. Якось не красиво його тепер уже критикувати. Рівень радіації завдяки цьому зменшився, але загальна проблема не вирішена: ми не знаємо, що там відбувається усередині реактора. Про якісь нові процеси ніби нічого не чутно, але...

Але чи винайшли технологію, як вилучити рештки ядерного палива звідти?

Ні. Я навіть не знаю зараз, хто над цим працює.

Михайло Глуховський, «Главком»