Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Найрейтинговіший серіал «Чорнобиль». Директор АЕС Брюханов, яким він є у кіно та у житті

    інтерв'ю
    • Михайло Глуховський
    • Розсилка
    Директора ЧАЕС Віктора Брюханова (праворуч) у фільмі зіграв актор Кон О'Нілл - Найрейтинговіший серіал «Чорнобиль». Директор АЕС Брюханов, яким він є у кіно та у житті
    Директора ЧАЕС Віктора Брюханова (праворуч) у фільмі зіграв актор Кон О'Нілл

    «За Чорнобиль мене могли розстріляти»

    Серіал «Чорнобиль» від НВО став найрейтинговішим в історії кіно (за рейтингом ImD, Internet Movie Database), обійшовши навіть популярну «Гру престолів».

    В Україні особлива увага до цієї стрічки: її основні події відбуваються 33 роки тому на території тодішньої УРСР, поблизу Києва. У центрі сюжету доля родини пожежника Василя Ігнатенка і його дружини Людмили – драматична правдива історія.

    Героями також стали партійні діячі, науковці, звичайні працівники і керівники Чорнобильської АЕС, яких зіграли іноземні актори. У стрічці детально змальовується трагічна ніч аварії, перші години після неї, довгі місяці ліквідації катастрофи, робота урядової комісії, яка прибула в Чорнобиль з Москви на чолі з міністром Борисом Щербиною і Валерієм Легасовим, заступником директора Інституту атомної енергії ім. Курчатова.

    Роль Віктора Брюханова, директора станції, на якій відбулась катастрофа, зіграв британський актор Кон О’Нілл, відомий за серіалом «Чисто англійське убивство». У фільмі Брюханов зображений не дуже відповідальним керівником, який шукав крайніх у трагічних подіях, аби повісити провину на них.

    За результатами розслідування, яке тривало більше року, директора ЧАЕС назвали головним винуватцем трагедії і засудили до 10 років ув’язнення, відсидів він лише п’ять. На початку 90-х керівництво СРСР було змушене визнати не тільки людський фактор, який призвів до трагедії 26 квітня 1986 року, але й помилку в конструкції реактора.

    У 2011 році на той момент 75-річний директор ЧАЕС Віктор Брюханов в інтерв’ю журналу Weekly.ua розповів свою версію того, що сталося. Отримавши значне опромінення під час аварії і ліквідації її наслідків, він уже тоді мало рухався, виходив на вулицю лише заради походів до лікарні. Сьогодні, як і раніше, Віктор Петрович проживає у звичайній квартирі на столичній Троєщині.

    «Главком» спробував зв’язатися з Віктором Брюхановим. Слухавку взяла його дружина Валентина Михайлівна.

    Віктор Петрович прикутий до ліжка і майже не розмовляє, – відразу повідомила дружина.

    Потім все ж звернулась до чоловіка: «Телефонують журналісти, хочуть поспілкуватися про фільм. Пам’ятаєш, я розповідала про фільм, який вийшов про Чорнобиль? – чутно з кімнати монолог. Стає зрозуміло, що Віктор Петрович серіал не дивився.

    Багато у фільмі негативу, понаговорювали. А ви за нас? – питає Валентина Михайлівна у трубку.

    Почувши, що ми хочемо почути думку самого Брюханова про стрічку, пояснює, що Віктор Петрович навряд чи в такому стані, щоб тепер щось коментувати.

    Саме тому «Главком» вирішив нагадати, що розповів Віктор Брюханов в інтерв’ю Weekly.ua вісім років тому.


    Інтерв’ю з Віктором Брюхановим у журналі  Weekly.ua, 2011 рік

    Далі найцікавіші фрагменти, пряма мова:

    Як будували найбільшу атомну станцію світу

    Регулярно проводилися засідання бюро обкому, на які запрошували мене як замовника, а також представників проєктних і будівельних організацій. Ми звітували про хід виконання плану. І що б не сталося, завжди неправий замовник. Затверджений план не виконувався.

    Перший енергоблок ми повинні були пустити ще в 1975 році, а пустили 1977-го, тому що з самого початку не був врахований величезний обсяг робіт. Якщо в 70-му на виконання монтажних робіт виділили всього 30 тис. рублів, то в 1978-1980 роки щорічно давали по 120-130 млн рублів. Кошти немалі навіть для Радянського Союзу.

    Всі подібні будівництва називалися ударними. І без контролю по партійній лінії просто не могло обійтися. Таким було життя…


    Перший енергоблок ми повинні були пустити ще в 1975 році, а пустили 1977-го, тому що з самого початку не був врахований величезний обсяг робіт
    Перший енергоблок повинні були пустити ще в 1975 році, а пустили 1977-го, тому що з самого початку не був врахований величезний обсяг робіт

    Станція здавалася безпечною

    Все обладнання (зокрема, реактор) проходило військове приймання в Росії. А ви розумієте, що таке військове приймання... Станція здавалася безпечною, ми думали, що вона буде працювати завжди. Запуск ЧАЕС був величезним досягненням. Достатньо сказати, що за рік ми виробляли стільки електроенергії, скільки вся Чехословаччина - 24 млрд КВт/год. Кожен блок практично весь рік працював на повну потужність. Жодної такої станції у світі не було, як наша.


    Читайте також


    Все працювало чітко, надійно, стійко. Ніяких підозр і поганих очікувань не було. До того ж ми пам'ятали висловлювання академіка Александрова (Анатолій Александров – головний фізик-ядерник СРСР,  під загальним керівництвом якого розроблявся і впроваджувався у практику атомний реактор РМБК-1000), що станція безпечна, з нею ніколи нічого не може статися... Після здачі в експлуатацію чотирьох блоків ми почали будувати ще два. У 1986 році вже почався монтаж реактора і турбін п'ятого блоку. Очікували, що він буде запущений в 1987-му, а на наступний рік - шостий. Уже тоді розглядалася можливість будівництва на протилежному боці Прип'яті ще однієї атомної станції.

    Вибух на ЧАЕС. Що було насправді

    Блок виводили у капітальний ремонт. Водночас проводились проєктні випробування однієї зі систем забезпечення безпеки. На першому і другому блоках подібної схеми не було, лише на третьому і четвертому. До цього ми вже здійснювали таку перевірку на третьому блоці, все пройшло нормально. На четвертому - не вдалося. Співробітники станції робили такі ж дії, все йшло нормально, але вже під час зупинки трапився вибух ...

    О пів на другу ночі мені зателефонував стривожений начальник цеху: «Вікторе Петровичу, на станції щось трапилося, ви знаєте?». Я тут же почав дзвонити на станцію, але начальника зміни знайти не зміг - ніхто не брав трубку. Тоді я швидко одягнувся, сів на черговий автобус і поїхав на станцію. А під'їжджаючи, побачив, що немає верхньої частини будівлі реактора. Я відразу ж дав команду зібрати весь керівний персонал (аж до завідувачів дитячими садками) у приміщенні цивільної оборони і побіг на блок.

    Ми розуміли, що справи кепські, але не думали, що настільки. Адже це міг бути вибух водню, а навісні панелі над реактором просто обвалилися... Підійти до самого реактора було неможливо - там була божевільна радіація. Ми спробували качати воду, щоб охолодити реактор, але все було марно. Тільки коли на станції розпочала роботу урядова комісія, я з військовими і представниками конструкторської організації піднявся над енергоблоком на вертольоті і побачив, що верхня плита реактора стоїть руба. Підтвердилися найгірші побоювання...

    На станції вже працювала урядова комісія, я був відсторонений від ліквідації і наслідків. Сипали пісок, бор... Разом з іншими працівниками я виїхав в піонерський табір в 40 км від станції. Залишалися ще три енергоблоки, за їхнім станом потрібно було стежити. Тому, як і раніше, з табору нас возили автобусами на роботу. Вісім годин попрацював на станції - змінювався. Як зазвичай.

    Чому сталася трагедія

    На мою думку, через недоліки реактора. Система захисту не спрацьовувала так швидко, як це було необхідно. Підтвердженням цьому може служити те, що відразу після аварії на реакторах такого типу по всьому СРСР (на інших блоках Чорнобильської станції, Курської, Смоленської і Ленінградській АЕС) було збільшено швидкодію захисту та проведено ще три десятки заходів. Але ж усі ці установки можна і потрібно було передбачити заздалегідь, ще на стадії конструювання. Значить, щось недогледіли!

    Думаю, ніякої провини персоналу станції не було. Взяти хоча б ядерне паливо: його виготовляли на російському заводі «Електросталь». Могли і тут в чомусь помилитися, адже і проблеми були не з усім реактором, а тільки з його чвертю. Сьогодні припущень може бути маса, але їх ніхто не підтвердить. І що було насправді, ми вже ніколи не дізнаємося.


    На думку Віктора Брюханова трагедія сталася через недоліки реактора
    На думку Віктора Брюханова трагедія сталася через недоліки реактора

    Розмова з Горбачовим

    На початку червня (1986 року) мене викликали в Москву на засідання політбюро, де розглядалося питання Чорнобильської АЕС. Воно проходило у великому кабінеті, як зараз пам'ятаю: метрів 40-50 завдовжки і 20 - завширшки. На чолі столу Михайло Горбачов, поруч - члени політбюро. Першим доповідав голова урядової комісії, другим - заступник міністра енергетики, третім Горбачов викликав за трибуну мене… Горбачов запитав мене: «Ви чули про аварію на американській станції «Трі-Майл Айленд»?» Я сказав, що читав, в курсі справи. Більше запитань не було.

    Підтримав мою позицію тільки наш заступник міністра. Інші доповідачі повісили всю провину на персонал. А хто там був? Міністр машинобудування, голова Держатомнагляду... Всі вони - зацікавлені особи. Адже конструктори підпорядковувалися міністерству машинобудування, природно, проти себе ніхто нічого не скаже. Я виклав своє бачення того, що відбулося. Хвилин 15 доповідав. Після закінчення доповідей Горбачов оголосив: виключити Брюханова з партії. Заступнику міністра енергетики та главі Держатомнагляду оголосити догану і зняти з роботи. Міністру зробити зауваження.

    За що судили і покарали

    Коли я повернувся в піонертабір в Прип'яті, на моєму місці вже працювала інша людина. Ніхто навіть не попередив. А незабаром прийшла повістка в прокуратуру України. Близько двох тижнів я письмово відповідав на запитання. Листів 50, напевно, списав. Потім, одного дня, мене знову викликали. Слідчий традиційно ставив запитання, після чого звинуватив. Я нічого не визнав. Після обіду він повернувся з двома людьми. Мене вивели, посадили в машину і повезли в СІЗО КДБ.

    ...Потім був суд.


    Саме так виглядав суд у серіалі та в реальному житті
    Саме так виглядав суд в реальному житті (вгорі) та у серіалі. Директора ЧАЕС Віктора Брюханова у фільмі зіграв актор Кон О'Нілл, заступника головного інженера Анатолія Дятлова зіграв актор Пол Ріттер

    Спочатку я відмовлявся від адвоката, навіщо він мені? Але дружина наполягла. Примітно, що експертами виступали представники наукових і конструкторських установ. Звичайно, вони вказали на персонал. Захищали мундир, що їм ще залишалося?

    За те, що не евакуював жителів Прип'яті, мені дали п'ять років. За порушення вибухобезпеки станції - десять. В ході судових слухань я їм говорив: яка вибухобезпечність? Покажіть хоч одну сторінку в проєкті станції, запитайте у проєктувальників: де написано, що якийсь об'єкт на станції вибухонебезпечний? Немає такого. Жодного слова подібного немає! Я прекрасно розумів: просто потрібно було знайти якусь статтю, щоб мене засудити. Заздалегідь було зрозуміло, що мене покарають. Ще в той момент, коли я побачив, що верхня частина будівлі реактора відсутня. Я відразу зрозумів: мене будуть судити, буду сидіти. Якби знайшлася підходяща стаття, мене б розстріляли. Адже треба було показати Центральному комітету партії, всьому світу: ось, ми знайшли винуватця. А хіба може наука кульгати в Радянському Союзі? Вона найбільш передова у світі...

    Під час слідства мені довелося сидіти в одиночній камері СІЗО, хоча там зазвичай сиділи або смертники, або валютники. Приходив начальник, вибачався, що не може нікого підселити... Після вироку просидів один або два місяці у СІЗО на Лук'янівці, потім потрапив у колонію в Луганській області. Там працював слюсарем на котельні.

    Три роки відбув у колонії. Потім мене відправили, як в народі кажуть, на «хімію». Вивезли в Умань, здали в гуртожиток, де я міг самостійно ходити на роботу, тільки відмічатися щоразу треба було... А через п'ять років суд ухвалив рішення про умовно-дострокове звільнення. Хотів знову на Чорнобильську АЕС потрапити. Але мені запропонували роботу в держкомпанії «Укрінтеренерго» (нині займається експортом електроенергії), я погодився і працював там до пенсії.

    Чи правильним було рішення зупинити станцію

    Одразу після аварії станцію перетворили в годівницю. Наприклад, секретаря директора запросили на роботу із самого Владивостока. Чому? Тому що на станції після аварії було встановлено п'ятикратний оклад. На станцію прийшли люди, які змогли домовитися, прийшли по великі гроші. Довіряти станцію якимось пройдисвітам, звичайно, не можна було. У цьому контексті я одного разу сказав, що її треба було закрити відразу після аварії... Правда, енергоблоки на Чорнобильській АЕС після реконструкції могли б працювати і сьогодні. Проте Україна пішла на поводу у західних країн, повіривши обіцянкам, що будуть виділені кошти для будівництва компенсуючих потужностей. Але ж нічого подібного не сталося.

    Михайло Глуховський, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ