Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Мовознавець Ірина Фаріон: Цей правопис – катастрофа. Він для мене не указ

    інтерв'ю
    • Михайло Глуховський
    • Розсилка
    Ірина Фаріон - Мовознавець Ірина Фаріон: Цей правопис – катастрофа. Він для мене не указ
    Ірина Фаріон
    фото: vezha.org

    «Бабуся казала «дай соли», а я, дурнувате жовтеня, виправляла: не «соли», а «солі»

    Новина про зміни до українського правопису минулого тижня наробила чимало галасу. Основна увага зацікавлених була прикута до окремих новацій. Зокрема, кепкування спровокувало слово «индик», яке начебто дозволили використовувати паралельно з «індиком». Та вже згодом з’ясувалось, що інформація про це не відповідає дійсності: якщо у проекті змін до правопису «индик» дійсно був, то у фінальному документі його не виявилось.

    Востаннє ж зміни до правопису вносилися ще у 1992 році. Експерти-мовознавці називають нову редакцію наближеною до українського правопису Миколи Скрипника кінця 20 років минулого століття. Як уже писав «Главком», відновлюється застосування «т» паралельно з «ф» у словах іншомовного походження (Афіни-Атени), використання слів з «ґ», вживання «проєкт» замість «проекту» і фемінітивів. Одразу після оприлюднення документ зазнав нищівної критики з боку тієї частини мовознавців, які виступають за проект правопису кінця 90-х – початку 2000-х. Він так і не був затверджений. Саме та редакція, переконує доктор філологічних наук Ірина Фаріон, є найбільш близькою до так званого Харківського правопису кінця 20-х років минулого століття.

    Як ідеться в урядовому роз’ясненні щодо використання нової редакції «Українського правопису», у серпні-вересні 2018 року відбулося громадське обговорення пропонованих змін, під час якого надійшло понад 3000 пропозицій від науковців, закладів освіти, органів влади, окремих громадян. 3 червня 2019 року фінальний текст нової редакції «Українського правопису» буде опубліковано на офіційних сайтах Міністерства освіти і науки та Національної академії наук. З цього моменту рекомендовано застосовувати норми та правила нової редакції правопису. Але план імплементації нового правопису лише розробляється.

    В інтерв’ю «Главкому» Фаріон обґрунтовує, чому нова редакція правопису насправді зовсім не нова, стверджує, що комісія з питань правопису вийшла за межі своєї компетенції, та наполягає, що щойно схвалений документ потребує термінових правок.

    Пані Ірино, ви розкритикували новий правопис. Мовляв, відбулося повернення не до українських мовних норм, а до радянських. Про що конкретно йдеться?

    Щоб відповісти на проблеми сучасності, потрібно дуже добре заглибитися в історію. У 1926 році у Харкові відбулася правописна конференція. На ній вперше за всю нашу історію було кодифіковано фонетичні і морфологічні норми української мови. Про словотвір не йдеться. Тому якщо хтось там зараз розповідає про якісь фемінітиви, то це не є компетенцією правопису. Очевидно, це політичне замовлення.

    Правопис, над яким працювали від 1926 року був затверджений 8 вересня 1928 року. Він набрав чинності з 1929 року. Галичина, яка була тоді у складі Польщі, також прийняла цей правопис. Цей перший соборний академічний правопис, найкращий, був розстріляний у 1933 році зусиллями Наума Кагановича, зусиллями тодішнього міністра освіти Затонського після того, як Скрипник наклав на себе руки, зусиллями секретаря Компартії Олінтера (Хвилі) (Андрій Хвиля – державний діяч УРСР, активно боровся з «українським націоналізмом», репресував селян і відбирав зерно в період Голодомору 1932-1933 років), який відповідав за ідеологічну політику і став головою Правописної комісії.

    Коли ці чужинці у 1933 році ухвалили правопис, то вони не ризикнули на цьому збірнику написати свої прізвища. Мабуть, усвідомлюючи, що це був правопис не української мови, а російської. Ідеться передусім про спосіб передання чужомовних слів в українській мові. Заперечити українську мову на початку XX століття навіть в часи більшовизму було вже неможливо. Але з 33 року було взято курс на злиття української з російською в царині слів чужомовного походження. Тому що це єдиний спільний пласт.

    Але ж ухвалену редакцію правопису називають наближеною до редакції так званого Харківського правопису, затвердженого Миколою Скрипником у 1928 році.

    Ні, це не найближча редакція. Найближчою до редакції 20-х років минулого століття була редакція правопису 1999 року за керівництва Василя Німчука (помер 26 листопада 2017 року у віці 84 роки). То я запитую у тих, хто формував склад Комісії з правопису, за яким правом з її складу було виведено головного ідеолога українського правопису, автора численних праць, хрестоматій українського правопису? Знаєте, що йому сказали, коли він про це запитав? Йому сказали, що він пенсійного віку. То, може, мені згадати, якого віку Борис Патон (президент Національної академії наук, 100 років), чи президія Академії наук, яка причетна до формування цього правопису? Співголова цієї комісії – віце-президент Академії, доктор економічних наук Сергій Пирожков (70 років). Уявляєте? Мене сьогодні, наприклад, запрошують на економічну передачу. Але я відмовляюся, бо я не економіст і не збираюся говорити про дефолт від Зеленського. Якого чорта економісти починають говорити мені про правопис? Тим більше Стріха, доктор фізико-математичних наук.

    Чи намагалися ви донести свої зауваження до членів Комісії з правопису? Якщо так, то якою була їхня реакція?

    У цій Комісії працюють мої вчителі. Вони готові були обстоювати позиції питомої української мови. Це Олександр Пономарів, з яким я постійно спілкуюся, це Павло Гриценко, директор Інституту української мови, це завідувач кафедри української мови Чернівецького національного університету Мар’ян Скаб. Я надсилала усі свої пропозиції.

    Чим Комісія пояснює те, що не дослухається до ваших пропозицій?

    Аргумент дуже простий. Це просто радянські люди, які не хочуть нічого змінювати, так само як значна частина нашого суспільства. Бо вони просто звикли до такої мови. Це не просто звичка, а й ненависть до питомих ознак української мови. До прикладу закінчення іменників третьої відміни «и» в словах «радости», «любови», «незалежности». Вони не можуть стримати цієї форми тому, що вона стала відома суспільству, про це говорять усі кафедри української мови в усій країні. Жодна кафедра української мови не підтримала цієї редакції правопису. Всюди писали і відправляли свої листи-протести. Цей правопис – абсолютно політичне замовлення, яке відбувається в контексті нашого теперішнього гібридного мислення. Є меншість людей, які мислять свідомо, радикально, самодостатньо і по-українськи.

    У цьому правописі є багато варіантів написання, де дозволяється паралельне вживання: «архієпископ»/«архиєпископ». Натомість інші варіанти не пропонують альтернатив, наприклад, «проєкт», але вже не «проект». То де межа демократії, чи потрібно залишати альтернативу в написанні «павза»/«пауза»?

    Якщо би у нашому кримінальному кодексі було записано «можна красти» і «можна не красти», в якій би державі ми з вами жили? Якщо би в нашому Адміністративному кодексі було написано можна чинити так чи інакше… ми уже маємо Статтю 10 Конституції, де в першій частині написано, що українська мова є державною, а у другій частині написано, що ми захищаємо російську мову, мову окупанта. І що ми маємо в державі? Маємо суцільні мовні битви, вони не припиняться. Врешті-решт коли не буде вилучено з Конституції другу частину, яка абсолютно заперечує першу. Про що це свідчить? Це амбівалентне мислення, роздвоєна, контраверсійна свідомість, яка пов’язана з тривалою колоніальною спадщиною… Тому допускати варіант Афіни/Атени – це допускати український варіант і російський варіант. Прекрасно! У нас російська мова допущена навіть хваленим мовним законом, який нещодавно взяли до уваги. Допустили форму «аудиторія» і «авдиторія». Якщо так, то допускаємо російську форму у словах іншомовного походження. Ідемо далі. У нас завжди було «И» у початковій позиції (перша літера у слові). На доказ візьміть і почитайте Михайла Грушевського, його Історію України-Руси. До речі, з наголосом на першому складі у слові Руси. Чому цей правопис дозволяє наголос і на першому і на другому складі?


    Читайте також


    Прихильники цієї редакції правопису кажуть, що мова має змінюватися не радикально, а поступово. До того ж, Комісія – це колегіальний орган, а ухвалений документ – це компроміс.

    Послухайте! У нас поступово ЗНО державною мовою відповідно до мовного закону вступить у дію в 2030 році, тобто за 11 років. Виявляється, нашим нацменшинам, щоби заговорити мовою держави, у якій вони живуть потрібно 39 років?! Те ж стосується і правопису. Тут норму потрібно вводити перпендикулярно. Якщо ви кажете, що будь ласка пишеться окремо, то тоді ми це пишемо окремо. І давайте один рік для того, щоби суспільство це опанувало. Якщо ви хочете випускати новий словник, то зробіть на ньому позначку червоним кольором. Так роблять усі притомні народи світу. А ми весь час відтерміновуємо те, що насправді визначає нашу долю.


    Мовознавець Ірина Фаріон
    Мовознавець Ірина Фаріон

    За вашими словами економісти, які опинились у Комісії з питань правопису, не мають займатися мовним питанням. Але ж є відомі мовознавці, які позитивно оцінили зміни. Наприклад, Олександр Авраменко в ефірі каналу «1+1» похвалив ухвалену редакцію правопису. Можливо, не так все погано?

    Він для мене не є відомим мовознавцем, він не кандидат наук, не доктор наук (Олександр Авраменко - доцент кафедри Інституту післядипломної педагогічної освіти Київського університету імені Бориса Грінченка, заслужений працівник освіти України). Назвіть його серйозні теоретичні та історичні праці? Мова – це, перш за все, історія. Той, хто пише методички про те, як писати правильні слова, немає нічого спільного з наукою, яка називається лінгвістика.

    Які зміни ви би внесли до цього нового правопису?

    Не може бути варіантності. Інакше допускаємо варіантність у Кримінальному кодексі, допускаємо варіантність у нашій Конституції, допускаємо варіантність в парафії імпічменту президента, допускаємо двох президентів, дві мови. Ми через це все маємо війну.

    У правописі залишили без змін відмінювання іменників із закінченням на «о». Наприклад, «село» можна відмінювати, а «бюро» ні. Ви наполягаєте, що слід відмінювати і «метро», «пальто», «бюро» тощо. Чим аргументуєте?

    Нам не потрібно шукати велосипед. Потрібно просто підняти позиції, які напрацьовувала комісія від 1999 до 2003 року, де чітко було зазначено, що слова з кінцевим «о» в українській мові змінюються тому, що українська мова флективна за своє системою. Тобто має змінювану систему закінчень. Вона не французька. Всі слова з кінцевим «о», які прийшли до нас, наприклад, з французької мови у всіх слов’янських мовах крім московської не змінюються. Чому я маю слово метро у своїй мові вживати у російській формі, якщо вони не змінюють, то і я маю не змінювати?

    Що це за катастрофа з правописом апострофа? В одних словах, що він пишеться, в інших словах не пишеться. І все це діти мають вчити? Якщо комп’ютер москалі пишуть з м’яким знаком після «п», то тоді українцям дозволено поставити апостроф. А там де москалі не пишуть м’який знак після голосних, то українці мають ці слова вимовляти по-французьки. Наприклад «бюст» і «бюджет». Це потребує змін.

    Правопис має відображати природу мови. «Бюст» і «бюджет» не відображають природу української мови. Французької – так, російської – так, тому що губні у них м’які, а у нас губні ніколи не бувають м’якими. Якщо ми створюємо правописну комісію, то напрацьовуємо фундаментальні правописні норми, а не робимо косметичний ремонт на розваленій та ще й чужій руїні. І таким чином далі узаконюємо статус радянської мови. У нас синтаксис поруйнований, а тепер ми ще затвердили руйнацію фонетики і морфології. Ще один нюанс – кінцеве «и» в таких, наприклад, словах як «радости», «незалежности». Що це за позиція залишити кінцеве «и» лише в художньому стилі? А «соборности», «незалежности» я не маю права сказати, так виходить? Звісно, що цей правопис для мене не указ. Я як писала за нормами 1929 року, так і  писатиму. Така дивна вибірковість свідчить про те, що правду насправді забетонувати уже неможливо. Всі питомі українські форми неможливо сховати, тому що це колосальна заслуга Німчука і групи людей, які тоді нам це все на поверхню виявили. Я ж також про це не знала. У мене був шок, коли я відкрила для себе ці норми. Я згадала бабусю свою, яка мені казала «дай соли», а я, дурнувате жовтеня, виправляла і казала, що не «соли», а «солі». Це пам’ятник тим людям у 1999 році треба було ставити, які розповіли нам правду про мову. Теперішня правописна комісія не могла цього не врахувати. Але вони знайшли оцей гібридний варіант, який відображає загальний спосіб мислення суспільства, який не веде нас вперед, а консервує старе, чуже, колоніальне і постколоніальне. Якщо ми хочемо перестрибнути прірву, то це слід робити різко, а не зависати над нею.

    На початку нашої розмови ви розкритикували введення фемінітивів. Хіба закріплення їх в правилах не є ознакою того, що мова змінюється і це не неможливо не помічати?

    Приїхала було я на етер на Кропивниччині, то мені журналісти розповіли, що їх змушують через якісь письмові рекомендації від громадських організацій за європейські гроші називати мене професоркою, докторкою і мовознавицею. Я від того просто припухла! Ви що, ненормальні? От коли збереться комісія з питань словотвору в Академії наук, тоді поговоримо. Бо це компетенція Інституту української мови.

    Чи потрібно зараз скликати профільну комісію, яка би розставила крапки у питанні вживання фемінітивів?

    Включення фемінітивів – це зовнішня вказівка (нібито зміни в українську мову лобіюють західні донори, які працюють з українськими громадськими організаціями). Однозначно це треба зробити, щоби не громадські організації це визначали, щоби не феміністичні гуртки, щоби не емансипаторські. Потрібно, щоби експерти сіли і написали історію цього питання. Жінки у нас надзвичайно потужні і сильні. Не треба в такий спосіб їх ґвалтувати. Вони самі визначать, коли і що буде діяти. Буде у нас мериня, чи не буде, бо лікарка і вчителька у нас уже є. Чи буде у нас, перепрошую, членкиня, кореспондиня?!

    Прихильники фемінітивів аргументують якраз тим, що якщо є лікарка чи вчителька, то чому не може бути фемінітивів на інші професії?

    То це явище масовості.  От ця панночка іде в шортах, чому я не маю бути в шортах? Ось така логіка. Ні, я не маю бути в шортах тому, що мені подобаються штани.

    Михайло Глуховський, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ