Сільська вчителька з Волині єдина написала радіодиктант без помилок

Радіодиктант національної єдності без жодної помилки написала Галина Шура з села Комарове Ковельського району Волинської області. У листі вона написала, що працює у загальноосвітній школі – дитсадку. З однією помилкою написали Надія Палій з Львівської області, Максим Слюсаревський з Києва та Юлія Шекет (Тишко). По дві помилки зробили 12 людей, які надіслали свої роботи на перевірку.

Імена переможців радіодиктанту національної єдності 2021 оголосив член правління Суспільного, відповідальний за платформу радіо, Дмитро Хоркін 9 грудня під час програми «Сьогодні. Вдень» на «Українському радіо».

Повний перелік переможців Радіодиктанту національної єдності 2021:

• Галина Шура, Волинь
• Надія Палій, Львівська обл.
• Максим Слюсаревський, Київ
• Юлія Шекет (Тишко)
• Тетяна Ліхтанська
• Ілона Войтенко
• Юлія Туманцева
• Тамара Лавренко, Харків
• Олена Скорик
• Наталя Ніколенко, Херсон
• Дарина Іванковська, Львівська обл.
• Вікторія Кригер, Хмельницька обл.
• Лариса Семенюк, Луцьк
• Алла Кравченко, Київ
• Олександр Щетинський
• Христина Гоянюк, Львів

Всі переможці отримають в подарунок книжки від видавництв-партнерів «Українського радіо».

Всього на перевірку до «Українського радіо» надійшло 14 573 листи з текстом диктанту. Із них 1 824 – у паперовому вигляді та 12 749 – на електронну пошту.

Нагадаємо, 9 листопада 2021 року, у День української писемності та мови, відбувся 21-ий Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, який організовує Національна суспільна телерадіокомпанія України, зокрема «Українське радіо». Текст радіодиктанту «Слідом за пам’яттю» написав і прочитав в ефірі Суспільного письменник Юрій Андрухович. Листи з диктантом упродовж доби можна було надсилати паперовим листом і електронною поштою.

11 листопада було опубліковано текст радіодиктанту національної єдності.

Правильний текст радіодиктанту-2021

Парк! Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював – такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний. Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на пів життя залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший, він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.

Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру… Я міг би тягнути й далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо минало – ні, пролітало, проносилося! – в парку, в його іноді аж до грудей високій траві.

Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви незлюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною й жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак поступово скидав ту червінь і жовтину, до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими передсвітанковими годинами до парку починали заходити невеликі групи мисливців.