«Не міг дивитися з вікна, як страждає його країна». Згадаймо Івана Парамонова
У час повномасштабного вторгнення возив зі «штуківцями» гуманітарну допомогу для військових та мешканців прифронтових громад
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Івана Парамонова.
На Харківському напрямку 8 червня 2024 року під час виконання бойового завдання загинув співзасновник громадської організації «Штука», активіст проєкту «Будуємо Україну Разом» та ГО «Новий Донбас», випускник програми «Управління неприбутковими організаціями» Інституту лідерства та управління УКУ Іван Парамонов. Про це повідомила його сестра Саша Москаленко на своїй сторінці у Facebook.
Іван Парамонов – випускник програми «Управління неприбутковими організаціями» Інституту лідерства та управління Українського католицького університету (УКУ) (2021 р.), виконавчий директор ГО «Штука» (раніше ГО «Майстерня ідеї»), стипендіат нагороди «Світло Справедливості» за моральне, духовне та етичне лідерство.
Іван з 2017 році активно займався гуртуванням молоді Донеччини через культурні продукти. Це стало метою навчання на магістерській програмі: професійно керувати організацією та промоціювати українську ідентичність серед молоді.
У часі навчання в УКУ брав участь в академічній мобільності до Католицького університету Хорватії у Загребі та вивчав діяльність постконфліктних громад. Розробив стратегію розвитку ГО «Майстерня мрії» у своїй дипломній роботі на базі досвіду хорватських та сербських організацій.
На випускних урочистостях в УКУ у 2021 році Іван ділився: «На мою думку, найбільша цінність ІЛУ й УКУ – це люди. Це спільнота, яка творить оцей весь простір, і не тільки цей. Ти вчишся в одних із найкращих практиків, які викладають тут власне на нашій програмі. Але також кожного дня ти вчишся від кожної особи, яка вчиться з тобою на УНО, або будь-якої людини, з якою ти стикаєшся в університеті».
У час повномасштабного вторгнення возив зі «штуківцями» гуманітарну допомогу для військових та мешканців прифронтових громад Донеччини, Луганщини та Харківщини. З березня 2024 року перебував у лавах ЗСУ.
8 червня перестало битись серце Героя. Іван загинув на завданні від осколкового поранення у шию та серце у Харківській області.
Прощання з Іваном відбулося 12 червня 2024 року у Києві на Майдані Незалежності та у Львові в УКУ. У той день у Києві була найсильніша за останні 30 років злива...
Як про Івана Парамонова згадують його рідні, друзі, вчителі
Ліна Полихата, керівниця магістерської програми в ІЛУ УКУ, де навчався Іван каже: «Для мене Іван – це людина-душа… У ньому поєднувалися такі різносторонні якості: життєрадісність, легкість та велика відповідальність; елегантність і трохи батярство; мудрість, завзятість і така глибина… Завжди у нових цілях, гартуванні себе.. Та інших… Так хочеться обійняти Тебе за широкі плечі і поправити метелика перед церемонією нагороди «Світло справедливості»... І пожурити, що везете волонтерку військовим, хоча самі без броні.. Невимовно боляче прийняти, що Тебе немає… Пишаюся, що був на моєму шляху.. Оберігай наших з неба…».
Сестра Івана також розповіла, що її брат з Революції Гідності активно боровся за незалежну Україну. Організовував освітні табори та проєкти у Києві, працював у проєкті «БУР» та з ГО «Новий Донбас» у місті Щастя, де реалізовував волонтерські й культурні ініціативи. У 2019 році став співзасновником ГО «Штука» що допомагає на сході України.
Під час повномасштабного вторгнення допомагав армії та постраждалим. У лютому 2024-го року Іван вступив до лав ЗСУ добровільно, бо «не міг дивитись з вікна як його країна страждає».
«Кожен хто знав Івана або просто чув про нього був вражений його кількістю веселих історій та дивакуватих ідей… З любовʼю до міст та історії України, які досліджував, ще будучи підлітком, привʼязував це й мені. Нещодавно побував біля будинку «Слово», який він дуже визнавав й цінував його історію й вважав, що хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.
Віддаючи своє життя за Країну де він бачив своє й наше майбутнє, Іван хотів би щоб всі рузкі сдохли й молодь будувала країну для людей. Оголошуємо збір для 12 загону спецпризначення у якому служив Іван, щоб вони помстилися за нього. Номер картки монобанку: 5375 4112 1943 2098. Посилання на банку. Світла пам’ять тобі, Герою!», – написала Саша Москаленко.
Викладачка Інституту лідерства та управління УКУ Олександра Бакланова написала: «Стільки скромності – і стільки небайдужості, впертості; стільки енергії і планів. Серце – вдрузки. Дякую за чин, Іване!».
«Він був скромний, але робив дуже багато. В цьому була його цінність. Від інших його відрізняв неймовірний спокій та оптимізм. Він завжди міг заспокоїти і це було щиро. Чомусь я довіряв йому, коли він казав: «Всьо буде чотко. Не парся». Для мене це важка втрата», – ділиться Дмитро Федорчак, близький друг Івана.
Наша організація познайомилась з Іваном у 2019. Тоді він працював ще на той час у Львівській освітній фундації у програмі «Будуємо Україну Разом». Його життєвий досвід допомагав йому мати нестандартне мислення та креативний підхід до роботи.
«Іван був надзвичайно відповідальним. Тим, кому не все одно. Тим, хто не міг миритись. Тим, хто діяв. Тим, хто віддавав. Серце просто рветься на шматки. Назавжди молодий і усміхнений», – згадує директорка фінансово-адміністративного напряму Анна Гладка.
Скільки йде війна, Іван допомагав армії та тим, хто постраждав від її наслідків. Його справедливість та любов до рідної країни і були причиною того, що цього року хлопець добровільно пішов на фронт
8 червня перестало битись серце Героя. Іван загинув на завданні від осколкового поранення у шию та серце у Харківській області. У смерть завжди тяжко повірити. І таки Бог забирає найкращих», – згадують Івана у благодійній організації «Українська освітня платформа».
«Тільки на прощанні з Іваном я повністю усвідомив настільки багато людей знали, працювали та товаришували з Іваном, те як він нас всіх пов'язав, зокрема, і через свій активізм. Іван своєю енергією, винахідливістю, громадянською позицією та відкритістю робив вагомий внесок по всій нашої країни, особливо на Донеччині. Слава герою», – написав про Івана Яромир Удод.
«Нереально боляче та неможливо повірити в цю реальність. Найдобріший, найтепліший, найталановитіший, всі найдобріші слова, то про тебе. Своя людина, де б ти не був. Та магнетична людина, навколо якої збираються люди та різний движ. Тебе буде не вистачати: мені, нам, цій країні та цьому світу. Неможливо описати той величезний вклад, який ти зробив. Дякую за всі ті спогади, які я маю з тобою», – написала про Івана Поліна Прусакова.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0