«Добрий ранок!» чи «Доброго ранку!». Мовознавиця пояснила, як грамотно вітатися

Чи правильно вітатися «Добрий ранок»? Це питання часто викликає дискусії серед українців. Філологиня Ольга Васильєва у рубриці «Главкома» «Мовне питання» відповідає, чи справді це вітання є помилковим, на відміну від «Добрий день» та «Добрий вечір».

Мовознавиця Ольга Васильєва підкреслює абсурдність твердження про помилковість «Доброго ранку» при правильності «Доброго дня» та «Доброго вечора».

«Так, різні відмінкові форми – справді абсурд. Або всі три мають бути в називному, або всі три – в родовому. «Добрий ранок», – ні, не помилка. Вона, як і форма в родовому відмінку, зʼявилася аж у ХХ столітті. Це можна простежити по словниках», – зазначила мовознавиця.

Мовознавиця звернула увагу на історичний аспект вживання вітань. До ХХ століття українці, особливо мешканці сіл, використовували переважно форми «Добри́день!» та «Добри́вечір!». 

«До цього селяни віталися тільки «Добри́день!» і «Добри́вечір!». У словнику Кримського і Єфремова (1924–1933) є «Добри‌день», «Добривечір», «Добраніч», «На добраніч», а «Доброго ранку» подано з приміткою «тільки в інтелігентів». («Доброго дня» і «Доброго вечора» теж придумали інтелігенти, але в незалежній Україні.) Ну а «Добрий ранок», яке зараз вважають помилковим, фіксується в російсько-українському фразеологічному словнику 1927 р. Підмогильного і Плужника: «Доброе утро» там перекладається тільки як «Добрий ранок», а «Доброго ранку» немає. У російсько-українському словнику сталих виразів 1959 р. Вирган і Пилинської подано обидві форми: «Доброго ранку!; добрий ранок!». На форму «Добрий ранок» натрапляємо і у творах класиків (Самчука, Стельмаха, Малика, Вінграновського, Костенко та інших). Особисто я вітаюся тільки в називному: «Добрий ранок», «Добрий день / Добри́день» і «Добрий вечір / Добри́вечір». А на «Доброго ранку / дня / вечора» відповідаю «Дякую», – зазначила мовознавиця.

Нагадаємо, «Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії.

До слова, після повномасштабного вторгнення українські медіа і мовці почали писати власні назви, асоційовані з Росією, з малої літери. Однак філологиня та літературна редакторка Ольга Васильєва вважає, що після війни така практика не закріпиться, адже за нею стоять радше емоції, ніж мовні норми.