Хвилина мовчання: згадаймо льотчика Олександра Чуйка
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну чоловік захищав українське небо
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олександра Чуйка.
Олександр Чуйко загинув у віці 28 років. Він так любив українське небо, що тепер воно назавжди прихистило його душу у своїх обіймах. А на землі залишило дружину Альону, двох доньок та пам’ять про любов до України.
Олександр із дитинства мріяв стати пілотом, як його батько. І хоч виріс хлопець на Хмельниччині, університет обрав дуже далеко від дому: вступив до Харківського національного університету Повітряних сил ім. Кожедуба на пілота гелікоптера Мі-8.
«Ми познайомилися з ним коли разом навчалися в м. Біла Церква на вчителя початкових класів та фізичної культури в Білоцерківському гуманітарно-педагогічному коледжі. Почали зустрічати уже тоді, коли Олександр навчався в Харківському національному університеті Повітряних сил ім. Кожедуба, ще на третьому курсі. Після закінчення навчання ми разом переїхали жити до Полтави та одружилися», – розповіла дружина захисника.
Згодом у пари народилися дві доньки.
Чоловік любив розповідати коханій про польоти та казав: пташки мають крила й уміють бути невагомими, а більшість людей – ні. Олександр це відчуття знайшов в авіації.
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну чоловік захищав українське небо. Під час виконання одного бойового завдання він, його найкращий друг Владислав Горбань та ще чотири офіцери загинули на Миколаївщині.
«Я назавжди пам’ятатиму його слова: «Ви – моє все! Найцінніше, що я маю!» – сказала вдова Альона.
Чоловік загинув у березні минулого року. Того ж місяця Олександра Чуйка нагородила орденом Богдана Хмельницького II ступеня – посмертно.
Альона зізнається, що чоловік ще за півроку до війни готував її до можливого початку повномасштабного вторгнення.
«Він казав, що я мушу бути готова до того, що він не повернеться з війни. І що маю робити все заради наших доньок – аби вони жили у вільній країні», – поділилася дружина льотчика.
«Він летів, хоча знав, що може загинути. Тож я боролася за його пам’ять для того, щоб діти знали: їхній батько – герой», – зауважила Альона.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0