Хвилина мовчання: згадаймо 19-річного добровольця Євгена Матвійчука

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Євгена Матвійчука.

«Я обов’язково піду, я ховатися не буду», – це слова зовсім юного Євгена Матвійчука з Кам’янця-Подільського. Йому було 19. За плечима – школа, а в голові безліч сміливих мрій і планів на життя. Він самостійно заробляв на життя з 15 років, хотів мати власну справу й постійно розвивався. Цієї осені хлопець почав навчатись на пекаря. Та просто студентом залишатись не зміг, бо горів військовою службою.  

До лютого життя Євгена було таким, як у багатьох юнаків. Після школи він вступив навчатись на пекаря у Кам’янці-Подільському. А до початку повномасштабної війни взагалі думав над тим, аби влаштовувати своє життя за кордоном. Оксана Матвійчук розповідає, син мріяв про власну справу. Був надзвичайно самостійним і веселим. 

Євген Матвійчук із Хмельниччини

фото з відкритих джерел

«Це настільки була світла і сонячна молода людина…. ввічлива, культурна, совісна і добра. Він ніколи мене як матір не завантажував своїми проблемами. Він завжди говорив: «твої проблеми – то наші проблеми, а мої проблеми – це мої проблеми».  У нього завжди була мрія, яка перетворювалась у ціль. Він не мріяв роками. Це дитина, яка з 15 років почала заробляти сама на себе. Він мріяв, щоб рідні були щасливі. Він ніколи не цурався своїх мрій. Любив спокій в хаті і не терпів скандалів», – каже мама. 

Хлопець чекав на призов і казав рідним, що в будь-якому випадку стане на захист країни – ховатись не буде. Після того, як скасували призов на строкову службу, почав шукати можливості потрапити до армії, тричі ходив до військкомату. Згодом юнак зміг підписати контракт. 

Рідні, знайомі і вчителі лагідно називали Євгена «сонечком». Він був привітним, мав багато друзів, які за ним тягнулись і брали приклад. 

Старша сестра Олександра каже, Женя завжди був позитивним, багато посміхався і вмів підтримати. Своє рішення стати на захист країни пояснював так:

«Він не зміг залишатись осторонь ситуації, тому на початку грудня пішов на захист країни. Говорив «хто як не я?». Його дуже засмучувало, що дорослі чоловіки тікали з країни або відкуплялись від повісток. Хлопцями свого віку він захоплювався, говорив, що вони молоді не бояться і він також хотів бути таким», – згадує Олександра слова молодшого брата. 

Відомо, що Євген загинув унаслідок ворожого артобстрілу поблизу Бахмута. 

Такий юний, він свідомо пішов боронити Батьківщину від ворога, захищати наш мирний сон. І за Україну віддав своє життя.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.