Хвилина мовчання: згадаймо прикордонника Миколу Ткачука

Хвилина мовчання: згадаймо прикордонника Миколу Ткачука
Микола мужньо боронив Батьківщину
фото з відкритих джерел

У захисника залишилося троє дітей

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Миколу Ткачука.

Життя Миколи Ткачука, який народився й виріс у селищі Люблинець поблизу Ковеля, а згодом проживав із сім’єю в селі Новосілки на Володимирщині, обірвалося на першому місяці повномасштабного вторгнення Росії. 24 березня він загинув на Донеччині під час обстрілу з ворожого танка. У 42-річного прикордонника, який багато років служив на заставі імені Івана Пархоменка, залишилось троє донечок, молодшій з яких було пʼять років, та дружина.

Микола Ткачук загинув 24 березня в Донецькій області, раніше служив на рідній Волині. Був кінологом у відділі прикордонної служби «Пархоменкове» поблизу Устилуга
Микола Ткачук загинув 24 березня в Донецькій області, раніше служив на рідній Волині. Був кінологом у відділі прикордонної служби «Пархоменкове» поблизу Устилуга
фото з відкритих джерел

Ще в школі Микола мріяв стати військовим. Тож після середньої школи, У 1996 році, маючи направлення з військкомату, разом із другом, з яким у Люблинці навчався, поїхав у Київ вступати до училища.

«Коля іспити склав, а друг на останньому провалився, – пригадала мати чоловіка. – От він і вирішив чомусь за компанію з ним додому повернутися. Хоч я йому тоді казала, що даремно поспішив. Він же – рослий, з добрим здоров’ям був – його взяли б, незважаючи й на трійки в екзаменаційному листі. Але то вже, мабуть, так мало бути».

Коли Микола приїхав додому, то вступна кампанія всюди вже завершилася. Набір ще був у Рожищенському зоо­ветеринарному технікумі. І мати, як сама зізнається, по суті, вмовила сина, щоб ішов учитися туди, аби рік не втрачати.

«Послухав Коля нас із батьком, – сказала мати. – Нібито випадково став студентом технікуму. Але в житті нічого випадкового не буває – там він свою долю зустрів. Старостою групи була Оксана Васько з Володимира – його перша й остання любов. У 1999-му ми з чоловіком поїхали на випускний. Тоді й побачили свою майбутню невістку. Були й Оксанині батьки, нас познайомили. По правді, я думала, що вони далі вчитимуться – в інститут вступатимуть. Тим більше, що Оксана технікум із червоним дипломом закінчила. Але коли син сказав, що буде женитися, то я не відмовляла, хоч йому лише 20 років тоді було».

Дружина Миколи розповіла, що чоловік дуже любив рибалити. Навіть перебуваючи на сході, знаходив час посидіти з вудкою. Коли почалася повномасштабна війна, надіслав додому рибальське спорядження зі словами, що риби вже не доведеться ловити.

Ще одним захопленням було садівництво. Біля їхнього будинку посадив великий сад, у якому проводив чимало часу. Крім того, на виділеній під садівництво ділянці мріяв виростити ще один. Навіть зробив перші кроки, посадивши саджанці фундука. 

Серед захоплень було ще одне – виноробство. На подвір’ї у подружжя Ткачуків росте сім сортів винограду, з нього Микола робив смачне вино, яким любив пригощати друзів.

«Мій Микола дуже любив солодощі, і у вихідні я завжди пекла щось смачненьке, а на дні народження обов’язково було два торти. А коли наближався Великдень і потрібно було місити тісто на паски, робили це з Миколою у чотири руки. А ще в нас був такий собі маленький, але особливий ритуал, пов’язаний з ранковою кавою. Хто перший прокидався, той заварював її та приносив у ліжко. Хвилини, проведені за кавою, належали лише нам, і нехай увесь світ зачекає, та вони наші», – пригадала жінка щасливі часи.

У 2002 році Миколу Ткачука призвали на строкову службу. Він проходив її у Володимирі – за місцем проживання. Через півтора року після строкової служби чоловік, пройшовши «густе сито» відбору, підписав контракт і як снайпер поїхав в Ірак. Уже пізніше розповідав матері, яка то непроста служба була – міг там і загинути. З 2005 року вже мав посвідчення учасника бойових дій.

Коли він повернувся з Іраку, то, певно, після побаченого й пережитого, хотів знайти роботу «на гражданці», проте пішов у прикордонні війська. У 2014-му три місяці був в АТО. А 2017 року його перевели в Устилуг (пройшовши курси в Харкові та в місті Нові Мости на Львівщині, став кінологом і очолив цю службу на заставі імені Пархоменка). Із серпня 2021-го був на Сході України.

У березні минулого року Микола Ткачук, який очолював кінологічну групу прикордонної комендатури швидкого реагування «Новотрої­цьке», виконуючи  бойове завдання в районі селища Курахівка, потрапив в оточення. Він і ще один боєць, Діма, пішли у розвідку, щоб знайти шлях, яким можна було б вивести групу. На жаль, наткнулися на ворожі танки. Шансів вижити у них не було. Щоправда, побратимам пощастило вибратися із ворожої пастки.

У вересні чоловік планував приїхати у відпустку, щоб провести найменшу донечку Маргариту в школу. З дружиною Оксаною збиралися відзначити 23 роки спільного життя і поїхати у сімейну подорож. 

Дружина прикордонника Оксана поділилася своїм болем і зауважила, що немає й дня, щоб про Миколу не згадували, особливо наймолодша Маргарита. «Ми їй сказали, але як оце пояснити, як – не можу просто пояснити. Вона не вірила спочатку. А потім уже, коли в церкві побачила, що він лежить, то казала, що наш тато – найгарніший. Фактично ми щодня ходимо на кладовище. Вона перша біжить. Якщо я знаю, що її десь нема, то вона побігла туди», – розповіла жінка.

Коли дізналися про смерть зятя, не витримало серце Оксаниної мами, за день після його похорону в останню путь проводжали її. Попри біль втрати, жінка намагалася триматися, оскільки потрібно було думати про дітей і підтримувати батька. Її молодший брат не зміг залишатися удома після загибелі Миколи й одразу вирушив до військкомату. З перших днів повномасштабного вторгнення боронить Україну чоловік старшої доньки. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.

Читайте також: Хвилина мовчання: згадаймо спецпризначенця Руслана Граму

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів

Читайте також

Чим менше росіяни бачитимуть тут собі шансів знайти однодумців, тим менше шансів, що вони нападуть
Україна нарешті відірветься від Росії? Чи знову все їм пробачимо...
Посадовець організував схему незаконного переправлення чоловіків призовного віку через державний кордон України
Затримано посадовця КМВА, який за гроші допомагав чоловікам виїхати з України
Топ серед квадрокоптерів. Порошенко показав, що везе на фронт (фото)
Топ серед квадрокоптерів. Порошенко показав, що везе на фронт (фото)
Володимир Зеленський сподівається, що на Глобальному саміті миру буде максимальна кількість держав
Як українська «формула миру» може допомогти світу: роз’яснення Зеленського
Унаслідок масованої атаки безпілотниками зруйнована нафтобаза на Дубенщині
Удар по нафтобазі на Рівненщині та обстріл Запоріжжя. Ситуація в регіонах
Підрив обороноздатності України? Юрист б'є на сполох через скандальний законопроєкт
Підрив обороноздатності України? Юрист б'є на сполох через скандальний законопроєкт
Приліт стався на території дитсадка «Казка»
Окупанти атакували дитячий садок у Львові (відео)
У фейкових відео львівян звинувачують у тому, начебто вони думають, що єдині страждають через війну та захищають українську державність
«Фортеця Львів»: як окупанти намагаються розпалити ненависть до жителів Львівщини
Пам'ять терориста Пригожина вирішили вшанувати в одному із російських міст
Під цирком, біля клоуна: мешканці Ростова знайшли оригінальний спосіб попрощатись із Пригожиним
Дата публікації новини: