Збудував «Охматдит» і консерваторію: 140 років від дня народження мецената Михайла Терещенка
Михайло Терещенко жив заповітами своєї сім’ї, віддаючи більшу частину зароблених коштів на благодійність
Сьогодні, 30 березня, виповнюється 140 років від дня народження Михайла Івановича Терещенка – видатного українського підприємця, цукрозаводчика, політика та одного з найбагатших меценатів початку XX століття. «Главком» пропонує згадати найцікавіші сторінки з життя відомого українця, чий рід став символом доброчинності та економічного розквіту України.
Спадкоємець «цукрової імперії»: дитинство та освіта поліглота
Михайло Іванович Терещенко народився 30 березня 1886 року у Києві в родині нащадка козаків – був онуком глухівського магната і мецената Ніколи Артемійовича Терещенка, який володів 38 цукровими заводами, десятками тисяч гектарів ріллі. В ті часи чи не кожен десятий українець працював на сім'ю Терещенко.
Михайло ріс обдарованою дитиною, його вихованням займався батько. Уже в ранньому дитинстві хлопчик вільно знав французьку, англійську, німецьку мови. Розумів давньогрецьку й латину. Згодом він вільно спілкувався 13 мовами.
Після закінчення Київської гімназії Михайло Терещенко навчався в Київському університеті, вивчав економіку в Лейпцизькому університеті (1905–1908) та екстерном закінчив юридичний факультет Московського університету у 1909 році, де потім викладав.
Молодий мільйонер та меценат мистецтв
Нащадком сімейних статків Михайло Терещенко став у 17 років, коли у 1903 році помер його могутній дід та хворий батько. Статки М. Терещенка оцінювалися приблизно в 70 млн крб.
У 1909-1911 роках працював на кафедрі римського та цивільного права Московського університету, але покинув його разом з іншими ліберальними викладачами на знак протесту проти звільнення ректора, помічника ректора і проректора університету за розпорядженням міністра народної освіти Л. А. Кассо.
У 1911-1912 роках був секретарем директора імператорських театрів Теляковського, хотів іти вчитися театральної справи у Станіславського. Разом із сестрами заснував видавництвом «Сірін», що випускало книги літераторів «срібного століття», у тому числі роман Андрія Білого «Петербург». Підтримував дружні взаємини з Олександром Блоком.
Терещенко вів світський спосіб життя, вважався балетоманом. При цьому активно займався бізнесом, був членом правління Всеросійського товариства цукрозаводів, членом ради Волзько-Камського банку та облікового комітету київського відділення Азовсько-Донського банку.
Національна музична академія України ім. Петра Чайковського – одна з візитних карток Києва. У 1913 році тут була відкрита консерваторія. В її будівництві та облаштуванні активну участь брав Михайло Іванович Терещенко. Він вклав у проєкт понад 50 тисяч рублів (приміщення було зруноване 1941 року).
Перша світова війна: олігарх-патріот на службі фронту
Після початку Першої світової війни був уповноваженим передового загону Червоного Хреста на Південно-західному фронті, потім помічником із завідування санітарними організаціями на цьому фронті, відкрив у Києві великий лазарет для поранених за свій рахунок.
Терещенко неодноразово бував на передовій, зокрема на Галицькому фронті. Частину статків направляв у державні позики, необхідні для проведення війни.
Терещенко був своєрідним олігархом: під час Першої світової війни озброєння для російської армії закуповувалося на зарубіжну позику, гарантовану майном Терещенка, і за цю позику він сам своїм майном після революції розрахувався.
Входив до складу Головного комітету Союзу міст, займав пост уповноваженого Головного комітету Земського союзу. З липня 1915 року був головою Київського військово-промислового комітету, у 1915-1917 роках також був товаришем (заступником) голови Центрального військово-промислового комітету О. І. Гучкова. Входив до складу Особливої наради з оборони. Незадовго до Лютневої революції брав участь у плануванні державного перевороту.
Терещенко у великій політиці: від міністра фінансів до дипломата
У першому складі Тимчасового уряду у березні-травні 1917 року був міністром фінансів. Спільно з О. Ф. Керенським і Н. В. Некрасовим наполягав на створенні коаліційного уряду з представниками соціалістичних партій. У другому – четвертому складах уряду у травні-жовтні 1917 року був міністром закордонних справ.
Як міністр закордонних справ виступав на підтримку виконання Росією своїх союзницьких зобов'язань, що означало продовження її участі в Першій світовій війні, хоча формально і прийняв гасло «миру без анексій і контрибуцій», відмовившись від непопулярної тези свого попередника П. Н. Мілюкова про «завоювання Константинополя і проток».
У жовтні 1917 року вступив у конфлікт з військовим міністром А. І. Верховським, що вважав, що армія більше воювати не може.
Переговори з Центральною Радою та визнання меж України
Навесні 1917-го в Україні сформували свій демократичний орган влади – Центральну Раду. Вони повідомляли, що підтримують політику Тимчасового уряду. У липні Михайло Терещенко прибув до Києва з іншими міністрами для переговорів з українськими політиками.
Результатом діалогу стала угода з Центральною Радою про перехід під його юрисдикцію всіх південно-українських губерній. Це було, фактично, визнанням національно-державної території України.
Арешт більшовиками та порятунок ціною унікального діаманта
Та наприкінці осені владу в Петрограді захопили більшовики. Як представник старого режиму, Терещенко опинився у в’язниці Петропавлівської фортеці. Ленін хотів його показової страти, адже Терещенко дослідив зв’язки Ульянова з німецькою розвідкою.
Тільки незлагодженість роботи з міністерством внутрішніх справ урятувала від арешту лідера більшовиків, коли той очікував на гонорар з Берліна. А Терещенка врятувала від показового розстрілу його дружина Маргарита Ноe. Француженка відкупила чоловіка у Троцького за найкоштовніші в світі діаманти, які подарував їй Михайло Терещенко на честь народження дитини.
«Порятунку діда домоглася його дружина Жанна-Маргарит, – згадує онук Мішель Терещенко. – Бабуся вирішила розплатитися за свободу чоловіка чудовим синім алмазом, який він їй колись подарував. Цей камінь на той час був другим за величиною в світі. Ленін відмовився від пропозиції, але Троцький в обмін на коштовність зумів організувати втечу дідуся до Європи».
У шлюбі Михайла Терещенка з громадянкою Франції Жанною Марією Маргаріт Ное народилися донька Маргарита і син Петро, що жив у Франції, працював інженером у США і Бразилії. 1923 року подружжя розійшлося,
Життя з чистого аркуша: «фінансовий геній» Європи
За кордоном Михайло Терещенко почав життя з чистого аркуша. Завдяки талантам і здібностям, вже через кілька років повернув собі чималі статки. Терещенка запросили на роботу в Лондон, де доручили керувати банком. Також він почав працювати зі шведськими й норвезькими фінансистами.
У 1929 році Михайло Терещенко одружився з норвежкою Еббою Хорст, молодшою за нього на 10 років. 1931 року в них народився син Іван.
У період кризи 1930-х років 44-річний Терещенко вже впевнено стояв на ногах. Успішно співпрацював з італійськими, австрійськими банками, зокрема і з віденським банком Ротшильдів, допомагаючи їм утриматися на плаву. Його стали називати фінансовим генієм.
Доброчинність та вічна пам’ять у київській архітектурі
Михайло Терещенко продовжував жити заповітами своєї сім’ї, віддаючи більшу частину зароблених коштів на благодійність. Він вирішив допомогти представникам творчих кіл, гнаних у нацистській Німеччині, організувавши переправлення через Монако в Лондон вчених, художників і їхніх творів.
Видатний українець помер у Монако 1 квітня 1956 року. Це була велика втрата для фінансових кіл багатьох європейських столиць.
Ім’я Михайла Терещенка не забуто і в сучасній Україні. Пам’ять про мецената зберігають побудовані за його рахунок будівлі. Серед них – пам’ятники унікальної київської архітектури: приміщення Національного транспортного університету, університет ім. Карпенко-Карого, Національний художній музей, лікарня «Охматдит». Також столичні музеї своїми відомими колекціями багато в чому зобов’язані саме славній династії Терещенків.
Нагадаємо, «Главком» писав про мецената, публіциста, громадського діяча Євгена Чикаленка. Він ініціював створення Центральної Ради, запросив повернутися у Київ Грушевського, фінансово підтримував українські щоденні газети, зокрема «Раду», наукову і творчу діяльність українців у Галичині.
Коментарі — 0