Добровольцем пішов на війну ще у 2014-му. Згадаймо кримського татарина Аблязіза Усеїнова
Російська анексія півострова забрала у чоловіка все: домівку, роботу, родину – не відняли окупанти лише почуття гідності, свободи, відданості Україні
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Аблязіза Усеїнова.
21 листопада цього року на Куп'янському напрямку на фронті загинув 39-річний доброволець Аблязіз Усеїнов. Народився Герой у Казахстані та був одним з активних учасників кримськотатарського національного руху.
Аблязіз Усеїнов народився 16 вересня 1984 року в Казахстані в сім'ї депортованих кримських татар, у якій виховувалося семеро дітей. Батько Аблязіза – Абляміт Аг'а – був одним з активних учасників кримськотатарського національного руху.
У 1990 році сім'я Усеїнових змогла повернутися на свою Батьківщину, у Крим, і оселилася у Керчі. Аблязіз був підприємцем на півострові, однак вступив у війну з російськими загарбниками у 2014 році, записавшись добровольцем до складу одного з батальйонів, що формувалися безпосередньо на Майдані. Крім того, він розірвав стосунки з дружиною, що стала на бік російських окупантів, та сином.
Військовий перебував у складі 24-го ОШБ «Айдар», 24-ї ОМБр імені короля Данила (головний сержант реактивної батареї), 36-ї ОБрМП імені контрадмірала Михайла Білинського (командир бойової машини). Виконуючи бойові завдання на передовій, не зміг провести в останню путь батька.
У 2019 році чоловік був демобілізований за станом здоров'я, захворівши на туберкульоз. Боровся з медичними корупційними схемами під час лікування. Не маючи власного житла, брав участь у протестних акціях біля Офісу президента України з метою привернення уваги до проблем ветеранів з окупованих територій, оголошував голодування.
«Усе було добре – мав кохану дружину, сина, дім. Аж поки у листопаді 2013 на Майдані не побили студентів. Аблязіз поїхав у Київ. Далі Майдан з численними днями і ночами, де допомагав нон-стоп готувати чай та плов. Фото з ранку 19 лютого 2014 року, коли мій об'єктив зафіксував хлопця, зловив його в момент великої втоми. Тут в нього зламана щелепа, але він про це ще не знає. У ту ніч з 18 на 19 лютого Аблязіз і розбирав бруківку, і передавав її на передову, і таскав шини – словом робив усе, аби острівок свободи на Майдані зберігся. Тоді уже всі попрощались із життям. Але ні. Він зустрів ранок...» – писала Юлія Капшученко, яка фотографувала події Майдану.
«А далі що? Анексія Криму. Втрата дому. І, найстрашніше – втрата родини. Дружини і сина. Ні, вони не померли. Вони перейшли на ту сторону зла. Він не бачить свого сина. З дружиною, власне і так усе ясно», – додала жінка.
«А зараз Аблязіз в морській піхоті. До того був Айдар, потім 24-та бригада. Як ви зрозуміли, дому немає. 5 років живе на вулиці, в наметах, бліндажах, окопах. «Зараз маю тільки військовий рюкзак, свободу та прапор України», – каже. І, що головне, Аблязіз не жаліється, ні. Він знає і завжди каже, що все буде добре», – розповіла Капшученко у дописі 2019 року.
«На моє питання: як вивчив так гарно українську мову, відповів – вивчив, бо люблю Україну! Російська анексія Криму забрала у нього все: домівку, роботу, родину. Не відняли окупанти лише почуття гідності, свободи, відданості Україні», – зауважила знайома Усеїнова – журналістка «Українського радіо» Ніна Гончарук.
Також знайомі загиблого воїна розповіли, що кримчанин був тим, хто ціною свого здоров’я зробив чи не найбільше для розв'язання житлового питання учасників АТО та внутрішньо переміщених осіб.
З початком повномасштабного вторгнення російських військ у лютому 2022 року чоловік добровільно прибув у військкомат і вступив до лав ЗСУ.
Маючи досвід учасника бойових дій, Аблязіз Усеїнов завжди брався за виконання відповідальних завдань. Сьогодні про його бойові подвиги не можна говорити з огляду на війну, що триває та окупацію Криму.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0