Історик, який міг досягнути висот у науці, проте обрав шлях воїна. Згадаймо Дмитра Євдокимова
Захисник не встиг завершити 4-й курс
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Євдокимова.
Читав книги, вивчав історію, був мудрим не за роками, славився як гарний оратор і міг день протриматися на пляшці води та баночці аджики – таким Дмитра Євдокимова запам’ятали друзі. 23-річний захисник загинув 29 березня 2022 року в боях за Батьківщину.
Дмитро Євдокимов народився 1998 року в місті Тростянець на Сумщині. Закінчив Сумський обласний ліцей-інтернат для талановитої та обдарованої молоді. Брав активну участь у Сумській обласній Малій академії наук. Був активним учасником, а потім – інструктором патріотичного юнацького табору «Коловрат» на Сумщині, один з організаторів масштабного фестивалю «З України – в Україну». До Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2016-му Дмитра Євдокимова привела мрія стати істориком. Він вступив на освітню програму «Американістика та європейські студії» спеціальності «Історія та археологія». На третьому курсі Дмитро взяв академічну відпустку задля навчання в харківському осередку Української академії лідерства.
Наталія Шевченко, доцентка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету, згадуючи про Дмитра, сказала: «Він йшов по життю із великим добрим серцем і широко розплющеними світлими і чистими очима. Тягнувся до знань, йому завжди було мало того, що давали викладачі, він просив ще і ще… Він перегортав гори наукової літератури із тем, які ми обговорювали на практичних заняттях. Знаходив її сам та давав оригінальний критичний погляд, демонструючи при цьому глибоку повагу до автора. Але під час таких бурхливих обговорень він намагався відшуковувати те в історичному досвіді інших народів і країн, що могло бути корисним для України. З думкою про неї він жив… За її Волю він пішов боротися!».
Навесні 2019 року юнак добровольцем пішов на строкову службу. Військовий шлях він розпочав у Житомирі в 199-му навчальному центрі десантно-штурмових військ України, надалі – у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді.
Строкову військову службу Дмитро вважав одним із головних конституційних обов’язків громадянина, не виконавши який, юнак не міг чесно собі говорити: «Я люблю Україну». «Він оформив академічну відпустку, пройшов строкову службу, повернувся на факультет і продовжив навчання», – сказала заступниця декана історичного факультету Лілія Іваницька.
Проте хлопець не встиг завершити 4-й курс. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну Дмитро Євдокимов став на захист Батьківщини. Він не одразу сказав про це близьким, заспокоював, що перебуває у теробороні. А насправді був у самому пеклі під Ізюмом на Харківщині. Разом із бійцями 95-ї бригади стримував ворога там і дуже просив родину виїхати з окупованого Тростянця.
Спершу Дмитро боронив Україну на Житомирщині. Після звільнення області від російських окупантів його передислокували на Донеччину, а потім на Ізюмський напрямок. Там військовий загинув у бою 29 березня 2022 року. Поховали Дмитра Євдокимова в рідному Тростянці на Сумщині.
«Попереду в молодого хлопця мали бути довгі роки життя та щасливе майбутнє, яке він хотів створювати для себе та всієї нашої країни. Хочу, аби про його заслуги та здобутки не забули ніколи. Я пишаюся хоробрістю, вчинками та любов’ю мого сина Дмитра до Батьківщини», – зауважила мати загиблого.
Життєствердним, мудрим, добрим, щирим і щедрим згадують Дмитра його друзі з патріотичного табору «Коловрат», учасником і тренером якого він був. У таборі кожен мав псевдонім. «Дмитро отримав «Реверанс», бо займався бальними танцями ще в школі. Він казав, що треба бути трішки егоїстичним. Вкладати сили, знання в себе для того, щоб потім бути корисним Україні. Він міг за день-два прочитати книжку й подарувати її комусь із своїх одногрупників», – розповів його друг Володимир.
«У Дмитра дуже багато було друзів-дівчат, але друзів. Ми з ним познайомились у «Коловраті» ще у 2015 році, і дівчат за ним бігало ого-го. По-перше, він завжди тримав своє слово. По-друге, був добрий. От, коли я там питала: «А пам’ятаєш «Реверанса»?». Це в нього позивний такий був. То мені казали: «А, це той добрий хлопчик». Бо він завжди допомагав. У таборі, на нього можна було залишити й 60 дітей. Він їх міг зацікавити своїми історичними розповідями. І взагалі, у нього постійно були історії», – зауважила подруга загиблого.
«Діма був особливою людиною. Розумний, цікавий, прагматичний і романтичний водночас. Він міг знайти підхід до кожного. Незалежно від обставин, він завжди щиро усміхався і радів тому, що мав», – так розповіли про Дмитра в Українській академії лідерства.
З особливим теплом згадують Дмитра Євдокимова на рідному історичному факультеті Шевченкового університету: «Він був активною, життєрадісною, завжди усміхненою та готовою допомогти людиною. Дмитро служив в армії, навчався на історичному факультеті КНУ імені Тараса Шевченка та в Українській академії лідерства, а у перший же день війни став до лав ЗСУ та захищав нас і нашу державу до останнього подиху. «По-іншому я не можу: не можу зрадити те, у що вірю і що люблю», – казав наш герой перед тим, як піти до військкомату. Для нашого факультету та усієї держави це непоправна, несправедлива, трагічна й болюча втрата, адже такі рани не загоюються ніколи».
«З ним завжди було надзвичайно легко, цікаво і спокійно, та ніколи не нудно. Він завжди готовий поділитись усім що має, його навіть не треба просити: від їжі, одягу та житла до зв'язків, грошей, ідей та мрій. Якось давно я сказала йому, що він змушує мене посміхатись, то він поставив це собі в опис, як життєве кредо», – розповіла подруга загиблого.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0