Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Як мова впливає на те, що ми бачимо?

    • Розсилка
    Як мова впливає на те, що ми бачимо?

    Чи впливає граматика вашої рідної мови на те, як ви мислите?

    Це базова проблема в основі гіпотези «лінгвістичної відносності« (також відома як «гіпотеза Сепіра-Ворфа»), яка проголошує, що граматика мови накладає на її носіїв певний спосіб мислення про світ.

    Цю гіпотезу зазвичай поділяють на «сильну» та «слабку». «Сильна» версія проголошує, що мова повністю визначає мислення, і більшість вчених її відкидає. Проте «слабка» версія, яка полягає в тому, що якщо одна мова має специфічний словник щодо об’єкта чи поняття, якого немає в іншій мові, то її носії думатимуть про нього частіше або з більшою чіткістю, майже прийнята в лінгвістиці та психології. Наприклад, носії англійської мови розуміють, що мають на увазі німці, коли кажуть «Schadenfreude» (зловтіха), але не вдаються до цієї характеристики так часто, як німці (в англійській мові стан радості від чужого горя можна описати словосполученням «malicious joy» або «gloating delight», проте окремого поняття, як-от німецьке «Schadenfreude» чи українське «зловтіха», у ній немає, — Прим. перекл.).

    Дослідників цікавить питання, чи присутність словникового поняття для носіїв певної мови впливає на те, як вони сприймають реальність у позалінгвістичних сферах, таких як, наприклад, візуальне сприйняття. Цю гіпотезу вирішили протестувати на носіях російської мови, у якій є два слова, що позначають колір, який англійською перекладають як «синій» (blue). Це — «голубой» (блакитний), який англійською можна перекласти як «light-blue» (світло-синій), та власне »синий» (dark-blue). «Блакитний» і «синій», отже, є термінами базового рівня — так само, скажімо, як «зелений» та «фіолетовий», адже для їхнього розрізнення не потрібно вживати додаткових прикметників. Лера Бородіцкі та її колеги провели експеримент, у якому показували на екрані відтінки синього кольору у швидкій послідовності й засікали, з якою швидкістю його учасники були здатні їх розрізнити. Виявилося, що ті із них, у чиїх мовах були окремі слова для «блакитного» та «синього», справились із завданням швидше, ніж ті, у чиєму словнику були лише слова «світло-синій» і «темно-синій».



    Щоб визначити, чи розрізнення активувалось автоматично (і, можливо, несвідомо), дослідники додали наступну умову. Коли учасники розрізняли кольори, їх попросили одночасно виконувати додаткове вербальне завдання. Виявилось, що коли їхній мозок був зайнятий чимось іншим, вони все-таки розрізняли кольори так само, як і  тоді, коли були сфокусовані лише на цьому тесті. В англомовних учасників експерименту, які виконували ті самі завдання, жодної переваги під час розрізнення «dark-blue» і «light-blue» не виявилося.

    Недавно психологи вирішили знову протестувати цю особливість російської мови, вивчаючи, як мова впливає на увагу та сприйняття. Мартін Майер та Раша Рахман опублікували статтю в журналі Psychological Science, у якій описали дослідження, чи лінгвістичні категорії дозволяють усвідомити стимул, який інакше був би неусвідомленим. Якщо у мові є ця лінгвістична перевага, то чи здатен її носій розрізнити »dark-blue» і «light-blue» у ситуації, коли свідомість перевантажена і людина помічає не всі стимули, які з’являються на екрані?

    Щоб відповісти на це питання, науковці використали феномен «блимання уваги», який часто застосовують у психологічних дослідженнях, щоб визначити, які стимули наш мозок опрацьовує свідомо, а які, своєю чергою, проходять повз. Учасників таких експериментів просять стежити за послідовністю зображень, які з’являються на екрані з високою швидкістю (як правило, 10 зображень щосекунди), і натискати на кнопку кожного разу, як вони помічають певний об’єкт. Це може бути літера серед послідовності чисел або слово, яке позначало емоції, серед послідовності нейтральних слів. Відомо, що за таких умов люди бачать одне зображення, але не помічають наступного, коли воно йде одразу за першим. Увага, отже, неначе «блимає». Пояснення цього явища полягає у тому, що увага є обмеженим ресурсом, і поки мозок зайнятий обробкою першого зображення, він не має достатньо часу, щоб помітити другий.

    «Блимання уваги» вже не одне десятиліття використовують для вивчення того, які стимули привертають увагу краще, ніж інші. Уявіть, наприклад, що вас попросили натискати на кнопку щоразу, коли ви бачитимете власні назви у потоці іменників. Якщо серед них раптом буде ваше прізвище, то ви, скоріше за все, звернете увагу навіть тоді, коли воно йтиме одразу після іншої власної назви. Дослідники роблять висновок, що важливість цієї інформації є сильнішою, ніж ефект «блимання уваги».

    Чи може лінгвістичне розрізнення слів «блакитний» та «синій» також перевершити дію цього явища? Відомо, що фігуру певного кольору легше помітити на фоні контрастного кольору. Наприклад, темно-зелений квадрат на світло-зеленому фоні менше помітний, ніж такий самий квадрат на синьому фоні. Причина полягає в лінгвістичній категоризації відповідних кольорів. А як щодо кольорів «блакитний» та «синій», які в одних мовах є категоріями одного семантичного порядку, а в інших — різного? Російськомовні учасники дослідження мали б розрізняти ці кольори так само добре, як англомовні — зелений та синій. 

    Майер та Рахман розробили завдання, яке полягало в ідентифікації геометричних фігур. Учасники тесту повинні були натискати на кнопку, коли вони бачили півколо або трикутник, але пропускати зірки, квадрати, ромби та інші фігури. Усі фігури, які відволікали увагу, мали сірий колір й були зображені на блакитному тлі. Найменш помітними були світло-зелені фігури (півкола або трикутники) та темно-зеленому тлі, адже відтінки зеленого належать до однієї семантичної категорії. Легше для усіх учасників було розрізнити зелену (як світлого, так і темного відтінку) фігуру на темно- чи світло-синьому тлі. Проте російськомовні мали б так само добре розрізняти блакитні фігури на синьому тлі (і навпаки), тоді як «англійці» повинні бути позбавлені такої переваги. Щоб перевірити це, двом групам показали послідовність із 2-6 зображень, які слід було ігнорувати, згодом півколо (ціль 1), а далі, після 3 або 7 відволікаючих зображень, — трикутник (ціль 2). Метою було визначити, чи здатний їхній мозок ідентифікувати ціль 2, коли він все ще був зайнятий обробкою цілі 1.

    Дослідження підтвердило гіпотезу, що розрізнення синього та блакитного кольорів дозволяло звертати увагу на ціль 2. Найменш помітний стимул — зелений трикутник на зеленому тлі — усі учасники пропускали найчастіше. Найлегше ж детектувати було контраст синього та зеленого кольорів. А ось контраст між блакитним (світло-синім) та власне синім (темно-синім) російськомовні учасники помічали набагато краще, ніж англомовні. Це саме дослідження провели і в парі для німецької та грецької мов. Як і англійська, німецька не має окремих слів для різновидів синього, тоді як грецька, подібно до російської, розрізняє «блакитний» та «синій». Виявилось, що «німці» в тесті однаково не розрізняли пари «зелений — зелений» та «синій — синій», тоді як у греків, як і в росіян, труднощі виникали лише для першої пари.

    Автори не обмежились лише тим, як учасники ідентифікували кольори, а й також зареєстрували їхні мозкові сигнали. Для цього до їхньої голови приєднали електроди, які реєстрували імпульси, що спонтанно виникали під час реакції на колір. Виявилося, що під час реакції на пару «блакитний — синій» у мозку людей, чиї рідні мови розрізняють ці кольори, з’являвся сигнал, який відповідає стадії ранньої обробки інформації. Такого сигналу не було під час реакції на пару «світло-зелений — темно-зелений». Він також був відсутній, коли носіям мов, що не мають окремого слова для «світло-синього» кольору, показували відтінки із першої пари.

    Дослідження Майера та Рахмана є важливим доповненням до дослідження Бородіцкі, оскільки з її експерименту не було зрозуміло, чи його учасники позначали відтінки синього, використовуючи лінгвістичну перевагу своєї мови, чи реакція була справді автоматичною. Використовуючи феномен «блимання уваги», науковці довели, що саме миттєва реакція мозку на контраст блакитного та синього дозволяла «проштовхнути» його у сферу свідомого сприйняття. Важливе значення цього відкриття полягає у тому, що воно суперечить традиційному погляду, згідно з яким сприйняття опрацьовується окремо від інших аспектів пізнання, зокрема мови. Іншими словами, те, що ми «бачимо», не залежить від мови, якою ми говоримо. Це найчастіше можна побачити у випадку візуальних ілюзій, які майже непроникні для знання про ілюзії. Виникає питання: чи наявність окремих слів для відтінків синього може змінювати візуальні ілюзії, що залежать від відтінків кольорів? 

    Catherine L. Caldwell-Harris

    Our Language Affects What We See

    Scientific American, 15/01/2019

    Зреферував Є. Л.

    Джерело: Zbruc

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ