Абонплата за тепломережі: на українців чекає ще одна платіжка

10 червня 2018 року вступив у силу закон «Про житлово-комунальне господарство». Згідно з ним українці мають платити не тільки за спожиті гігакалорії тепла, а й абонплату за підключення до тепломереж – фіксований щомісячний тариф, він сплачуватиметься протягом року. Щоправда, дата введення нової платіжки достеменно невідома. В уряді казали про 1 травня наступного року, коли завершиться нинішній опалювальний сезон. Експертне середовище припускає, що такі рахунки можуть прийти споживачам і найближчим часом, все залежить від ініціативності місцевої влади. Мета нового платежу модернізувати та підтримувати мережі в належному стані.

Геннадій Рябцев, директор спеціальних проектів НТЦ «Псіхєя», скептично ставиться до такого двоставкового тарифу за тепло. На його думку, введення абонплати не рятує мережі. Адже компанії, які працюють на ринку теплової енергії, не матимуть ніякого стимулу проводити модернізацію і знижувати рівень втрат. В НКРЕКП ж запевняють, що методика розрахунку двоставкового тарифу розроблена, але визнають, що розібратися в ній надзвичайно складно.

Експерти звертають увагу і на те, що ведення двоставкового тарифу – абонплати та плати за спожите тепло – суперечить меморандуму, підписаному між урядом України та Міжнародним валютним фондом. Останній очікує від нас створення ринку теплової енергії, на якому споживач платитиме різним компаніям за різними платіжками, а не сплачувати за різними платіжками в одні руки.

Директор спеціальних програм НТЦ «Психея» Геннадій Рябцев

Чому змінюються правила на ринку теплової енергії?

Ні для кого не є секретом, що теплові мережі в Україні зношені набагато більше, аніж будь-які інші мережі. Чверть українських котелень обладнані теплоагрегатами, які давно відпрацювали свій ресурс. ККД цих агрегатів менше 80%. Це означає, що 20% теплової енергії, яка генерується, використовується, щоб нагрівати власне агрегати та навколишнє середовище.

Протяжність теплових мереж по Україні становить близько 136 тис. км, якщо брати у двотрубному варіанті – гаряча і холодна труба. З них 18% є аварійними. Водночас втрати теплової енергії в інженерних мережах – 15% від загальної кількості реалізованої теплової енергії. Оскільки у нас тарифи визначаються і обчислюються за затратним принципом, то ці втрати автоматично закладаються в будь-який тариф.

Якщо говорити про великі міста, де давно не проводилася модернізація таких мереж, то ці втрати значно більші. Наприклад, у Києві втрати становлять 19%, а якщо казати про гаряче водопостачання у Криму в Севастополі, то до анексії ці втрати становили 60% енергії, яка генерувалася.

Така зношеність мереж вимагає більшого фінансування. Для того, щоб якісь гроші пішли, потрібно запровадити ринок теплової енергії. Але досі його немає. Якщо казати про ринок газу, електричної енергії, то там уже розпочинаються зміни. Ми маємо в певному вигляді оптовий ринок електричної енергії. Існує також оптовий ринок газу, на який повиходили велика кількість підприємств, в тому числі і «Укрпошта». Найконкурентніший з усіх ринків енергоносіїв – ринок нафтопродуктів. А от на ринку теплової енергії не існує навіть необхідних правил. Звичайно, є певна кількість ухвалених документів: новий закон «Про житлово-комунальні послуги», схвалені зміни до закону «Про теплопостачання»... Але ці всі документи не дають уявлення про те, яким повинен бути ринок теплової енергії в цілому. Для того, щоб запрацював закон, необхідні підзаконні акти.

Ринком теплової енергії немає кому займатися. З огляду на це уряд вважає за потрібне передати всі повноваження щодо запровадження нових ринкових правил на місця. Тобто тарифи за тепловодопостачання лежать на плечах місцевих влад. Отже, держава, не створивши чітких правил, намагається уникнути своєї відповідальності за створення інституційних нормативних передумов для того, щоб ринок теплової енергії запрацював.

Чим тоді керуватимуться на місцях, формуючи тарифи?

НКРЕКП має низку розроблених методик, за якими будуть визначатися тарифи на теплову енергію. Але в цих методиках не можуть розібратися навіть самі працівники апарату НКРЕКП. Зацитую очільницю регулятора: «Методика наразі розроблена. Але в силу її складності не всі підприємства зможуть нею скористатися. Ми зараз працюємо над удосконаленням і спрощенням цієї методики. Крім того необхідно буде клопотання місцевої влади про необхідність встановлення в їхньому населеному пункті двоставкових тарифів». Тобто мова про застосування методики, яку застосувати неможливо. Нонсенс.

Підхід до формування цих методик точно такий, який був на початку 2000-х років. З 2001-го в Україні був запроваджений двоставковий тариф. Відповідно до нього протягом опалювального сезону споживач сплачував безпосередньо за постачання тепла, а влітку сплачував так звану умовну постійну складову тарифу, яка спрямовувалася на підтримання мереж в належному стані. От власне кажучи, в цьому і полягає сенс цієї методики, яка тоді працювала. Потім її призупинили. А тепер цей двоставковий тариф повертається.

Якщо органи місцевого самоврядування вирішать, що вони запроваджують умовно постійну плату (так звану абонплату) і  змінну плату за спожите тепло кожним окремим домогосподарством, то вони можуть скористатися цією методикою нарахувань від НКРЕКП.

Але хочу звернути увагу на інше. Україна підписала Меморандум з МФВ. У ньому йдеться про зовсім іншу методику тарифоутворення. У зобов’язаннях перед МВФ сказано так: «Обрахування тарифів на постачання газу та тепла на основі потужності». Це повністю має змінити всю ідеологію нарахування тарифів для теплової генерації. І це не той двоставковий тариф, який зараз пропонується зробити. Рекомендована МВФ система нарахування тарифів полягає в тому, що кожен ринок енергоресурсів має бути поділений на окремі сегменти, на якому будуть працювати окремі компанії. Якщо йдеться про теплову генерацію, то цей ринок має бути поділений на ринок власне теплової генерації, де будуть працювати генеруючі компанії (теплові станції, ГЕС, АЕС, ТЕЦ, котельні), які на ринок постачатимуть теплову енергію. Потім ця енергія повинна розподілятися. Тобто має бути оператор мереж, а також відокремлені від цього оператора трейдери, які будуть пропонувати відповідний товар – теплову енергію та гарячу воду безпосередньо кінцевим споживачам. Тариф у тому сенсі, про який ідеться в підписаному Меморандумі, буде розподілений між оператором мереж і постачальникам теплової енергії. Ось для цього не створено жодних передумов.

Чому?

Тому що в законі «Про ЖКГ» йдеться про індивідуальні контракти, які мають підписувати кожне домогосподарство з постачальником теплової енергії. Уявіть собі, як в багатоквартирному будинку встановити лічильник на теплову енергію. Це неможливо. Розведення труб за радянських часів є таким, що технічно не дозволяє встановлювати індивідуальні пристрої обліку. Сьогодні компанії, які постачають теплову енергію, роблять дуже цікаво. Вони ввели так звані договори за замовчуванням, і вважають, що якщо ці типові договори опубліковані десь в районній газеті чи у себе на сайті, то це означає, що вони  підписали угоду з усіма домогосподарствами. Яким вони постачають теплову енергію. Це все ліквідує сенс ринку. Адже ринок – не лише постачання товару за певною ціною. Це і можливість споживача вибрати і купити товар за такою ціною, яку йому пропонують. Якщо споживач не може купити цей товар, то він і не підписує відповідної угоди. А сьогодні фактично споживачеві нав’язують послуги, а відмовитися він не може. Отже, права споживача сьогодні не захищені. Наслідком таких правових колізій є численні зловживання з боку компаній, які постачають теплову енергію, гарячу воду. Наприклад, можуть подати теплоносій з нижчою температурою, ніж встановлено нормативами. І споживач немає можливостей вплинути на постачальника.

З якого числа будуть введенні платіжки на абонплату за тепло? І про які суми може йтися, якщо все віддається на відкуп місцевій владі?

Кожен орган місцевого самоврядування сам вирішить, коли йому вводити цю абонплату. Можуть вирішити хоч і з сьогоднішнього дня про двоставковий тариф.

А от щодо розміру тарифу, то не має визначеності. Тому що обсяг використаного тепла залежить від того, який є ваш будинок і які мережі.  Якщо відремонтовані мережі, утеплений будинок, то і втрати будуть менші, відповідно і ціна менше за спожиті Гкал. Зазначу, що питомі витрати теплової енергії не лише в різних містах, але й в різних будинках можуть суттєво різнитися. Проте вони є повною зоною відповідальності споживачів. Зібратися із сусідами, створити ОСББ, замовити енергоаудит, розробити алгоритм термомодернізації, отримати державну чи місцеву підтримку (той самий «теплий кредит») – і суми в платіжках можна значно зменшити.

Абонплата буде вираховуватися з тих затрат, які необхідно буде понести операторам теплових мереж на підтримання їх у належному стані. Тому сказати важко, яким буде цей тариф: 50 чи 100 гривень щомісячно. Але повторюся, це зовсім не те, що прописано в меморандумі з МВФ. Міжнародні кредитори очікують від нас, щоб ми платили не одній і тій самій компанії за різними платіжками, а різним компаніям за різними платіжками. Тоді як бізнес цих компаній має бути відокремлений. Нам радять, щоб тариф був стимулюючий. А сьогодні компанії не мають стимулу знизити рівень втрат, проводити модернізацію. Вони не несуть відповідальності, щоб належним чином надати послуги. Споживач за все заплатить.

Але зауважу, Закон України «Про особливості доступу до інформації у сферах постачання електричної енергії, природного газу, теплопостачання, централізованого постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання та водовідведення» передбачає право споживача мати повну інформацію щодо цін/тарифів та їхніх складових. І забезпечити таке інформування своєї громади мають органи місцевого самоврядування й постачальники послуг. Однак, деталізовані розрахунки за кожним підприємством знайти складно. Зазвичай, наявна інформація не дає можливості зрозуміти, куди постачальник планує витрачати сплачені йому споживачами гривні.

Тобто введення абонплати не дає гарантії, що мережі будуть модернізуватися?

Саме так. Введення абонплати не рятує ці мережі. Адже немає жодних стимулів для компаній. Ідеологія тарифоутворення залишається затратною. Чим вище затрати, тим вищий тариф. А затрати будуть зростати. Щоб гроші пішли на модернізацію мереж, заміну котлів і так далі треба стимули, які держава не розробила. А органи місцевого самоврядування і поготів. Виходить ситуація як у Ільфа і Петрова «гроші зранку, а стільці ввечері». І це, на жаль, відбувається на всіх ринках, тому що ціни на енергоносії визначаються лише з огляду на економічну обґрунтованість. В усіх заявах уряду щодо вартості енергоносіїв  звучить лише теза про економічну обґрунтованість. Жоден з високопосадовців не каже про другу обов’язкову умову існування будь-якого енергетичного  ринку – здатність споживачів платити стільки, скільки хочуть постачальники.

Якщо уряд самоусунувся і перекинув все на плечі місцевих органів самоврядування, не створивши умов для розвитку ринку теплової енергії, то які наслідки можуть бути?

Розвиток подій може бути таким: відсутність нагляду за скороченням питомих затрат генерації – це неконтрольоване зростання тарифів за принципом «затрати плюс». Масова відмова від послуг централізованого теплопостачання, у невеликих містах – від водопостачання. Незбалансовані навантаження на мережі.  Руйнування енергетичної інфраструктури міст, без реальної можливості її відновлення. Перехід на «хуторянську енергонезалежність», де кожен – сам за себе. І наостанок, деградація міст, відтік населення...

Наталія Малиновська, «Главком»