Михайло Забродський: Якби я з Медведчуком і Новинським опинився в одному екіпажі бронетранспортера, можливо, це була б для мене проблема
Легендарний генерал-лейтенант і вже нардеп - про опозицію, плани «Європейської солідарності» та психологічні проблеми військових
На минулих парламентських виборах у списках та серед кандидатів на округах ледь не кожної політсили неодмінно були військові, які воювали на Донбасі. Підтримка партії з боку добровольців чи кадрових військових була чимось на кшталт показника патріотичності. По списку «Європейської солідарності» Петра Порошенка під номером чотири до парламенту пройшов Михайло Забродський – генерал-лейтенант, командувач Десантно-штурмових військ Збройних Сил, Герой України. У січні 2013 року був призначений командувачем 95-ї окремої аеромобільної бригади, що дислокується в Житомирі. Під командуванням Забродського брала активну участь у війні на сході України у гарячих 2014−2015 роках.
Забродського ЗМІ називають одним із найбільш фахових військових. За іронією долі, свою першу військову освіту Забродський здобув у Росії. Після закінчення середньої школи в 1989 році він вступив до Військово-космічної академію імені О.Ф. Можайського (Санкт-Петербург), потім навчався в коледжі командування і штабу США. У позаминулому році році Забродський закінчив Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського.
На етапі формування комітетів Верховної Ради «Європейська солідарність» висувала саме Забродського на керівника профільного комітету Ради. Однак очолив комітет нардеп від «Слуги народу», а Забродський став його першим заступником.
В інтерв’ю «Главкому» Забродський розказав, чи збирається «ЄС» створювати широку опозицію разом із іншими фракціями, чи є у партії Порошенка, яка опинилась у меншості, план щодо ефективної протидії законодавчим ініціативам монокоаліції, а також зізнався, як ставиться до своїх нинішніх колег по парламенту – кума президента РФ Віктора Медведчука та «православного олігарха» Вадима Новинського.
«ЄС» боротиметься інформаційно-просвітницькими методами
На етапі формування комітетів ви казали, що вважаєте ознакою непрофесійності об’єднання комітетів з питань нацбезпеки та оборони з комітетом нацрозвідки. Чому?
В останній редакції закону про національну безпеку чітко визначено, що створюється окремий комітет із питань розвідки. Рішення монобільшості у Раді про приєднання комітету з розвідки до комітету з нацбезпеки – це невиконання прямої вимоги чинного закону. Говорячи про непрофесійність я мав на увазі саме невиконання законодавства.
З іншого боку, з метою покращення організації роботи комітету, можливо, це має сенс – час покаже.
Президент неодноразово натякав, що готовий домовлятися із Путіним заради припинення війни. Які для вас особисто та для комітету існують червоні лінії?
Комітет не може напряму впливати на питання зовнішньої політики – це прерогатива глави держави. Але якщо говорити про червоні лінії в загальносуспільному розумінні, то безперечно, будь-які перемовини на будь-якому рівні ні в якому разі не повинні шкодити національним інтересам. Національні ж інтереси у нас не обмежуються лише лінією кордону, це питання і безпеки прилеглих територій, і економічного, і інформаційного впливу, і прямого військового втручання. Я не хочу кидатися фразами на кшталт «ні кроку назад», але ні в якому разі не можна поступатися тим, що впродовж п’яти років відстоювалось, за що було заплачено кров’ю та здоров’ям наших громадян.
«Слуги народу» хочуть внести зміни до Закону про особливий статус Донбасу. Чи потрібно його міняти?
Не впевнений, що питання особливого статусу Донбасу належить саме до компетенції мого комітету, хоча, безперечно, він братиме участь в обговоренні цього питання. Слід пам’ятати, що особливий статус Донбасу – це одна із причин, з яких – формально чи неформально – почався конфлікт на сході нашої держави. Це питання дуже чутливе і неоднозначне. Врешті-решт, особливий статус цієї території – це одна з військово-політичних цілей, яку ставить перед собою керівництво «ЛДНР» і тих, хто їх підтримує.
У парламенті – більшість нардепів «Слуги народу». У комітеті з питань нацбезпеки, відповідно, теж. Якщо будуть винесені у залу, а згодом – і ухвалені законопроєкти, які порушують ці червоні лінії – що робитиме фракція і ви особисто? Адже навіть трибуну заблокувати не вийде - через специфіку розсадки.
По-перше, блокування трибуни – це спосіб боротьби, який не передбачений регламентом Ради. По-друге, до того, що і у парламенті монобільшість, і у комітетах нардепів від них, відповідно, більше, я ставлюся спокійно. За партійну приналежність важливіший професіоналізм, правильне розуміння ситуації і, відповідно, адекватні рішення. Я впевнений, що у будь-якій політсили, представленій у парламенті – за винятком, може, однієї (Забродський має на увазі «Опозиційний блок – За життя», - «Главком»), є люди, готові до конструктивного діалогу щодо червоних ліній.
І все ж, чи є у фракції «план Б»?
Говорити про універсальний рецепт для виходу з будь-якої ситуації не можна. Так чи інакше, перш за все має бути врахована воля суспільства. Необхідна інформаційна робота, винесення гострих тем на суспільне обговорення, але не на рівні лозунгів, а на рівні такого аналізу, який був би доступним для розуміння пересічного громадянина. Це теж метод боротьби та впливу на формування суспільного запиту.
Тобто інформаційно-просвітницькі методи?
Так.
Не вперше в історії незалежної України сили, які позиціонують себе як націоналістично-патріотичні, опинилися в опозиції. Чисельно «ЄС» в кілька разів менша за «СН». Чи йдуть перемовини із «Голосом» чи іншими фракціями про об’єднання у велику опозицію?
Про своє бажання працювати в опозиції заявили три фракції, але усі три заявили про це по-різному. Наша політсила чітко визначилась: «ми – в опозиції до влади, але не до України». Якщо говорити про ОПЗЖ, то тут важко визначити, до кого вони в опозиції – часом складається враження, що вони в опозиції до всіх і всього. Якщо говорити про «Батьківщину», то там ситуація ще цікавіша: вони заявляють, що теж є опозицією, але результати їхнього голосування свідчать про те, що ця опозиція якась дуже умовна.
Я не можу заявляти від імені керівництва фракції, бо не належу до нього, але я вважаю, що з представниками будь-якої політичної сили – крім однієї – завжди можна знайти спільні, дотичні моменти.
Чи йдеться про спільні проекти з іншими фракціями чи окремими позафракційними депутатами?
Ситуативні об’єднання вже утворювалися під час попередніх двох засідань, оскільки були на голосуванні питання, які цікавили дві і більше сторін. Ми готові до діалогу з усіма політсилами, які представлені у парламенті – можливо, крім однієї. Але наразі я не можу сказати, що тривають перемовини про яке об’єднання – навіть тимчасове.
ЗМІ називають вас одним із найфаховіших військових країни. Як ви ставитеся до того, що головою профільного комітету стала людина дуже далека від військової справи?
Ми всі розуміємо, що внесення пропозицій щодо очільників парламентських комітетів – це прерогатива парламентської більшості. Я не можу коментувати дії керівництва монобільшості. Якщо людина має тверезий погляд на речі, досвід організаторської роботи, мислить, як державник, то не завжди суто професійна належність є визначальною.
Але ж у комітеті від «Слуги народу» є фаховий військовий – Ігор Герасименко. Якщо слідувати логіці призначення на головуючі посади лише «слуг», то чому не його?
Важко сказати. Можливо, у монобільшості є свої аргументи на користь такого рішення.
На чому буде зосереджена робота комітету? Назвіть, будь ласка, три пріоритетні моменти.
Для мене існують наступні три принципові моменти Перший – продовження роботи щодо інтеграції в Північно-атлантичний альянс. Друге – технічне оснащення і переоснащення і Збройних сил – у першу чергу йдеться про високотехнологічну зброю. За 5 років війни усі ми звикли до стрілецької зброї, бойових машин, артилерії. Але є й ще інші, могутні засоби ведення збройної боротьби: ракетні комплекси, повітряні сили, боротьба у кіберпросторі тощо. Третій напрямок – це соціальний захист військовослужбовців та членів їхніх сімей. Але чи розділяють їх усі члени комітету, буде зрозуміло після першого організаційного засідання.
Чи буде комітет впливати на розслідування таких корупційних справ, як зловживання в «Укроборонпромі», «Мотор-Січі»?
Комітет має функцію контролю. Комітет буде працювати у напрямку викриття корупції та будь-яких порушень, пов’язаних із розкраданнями у Збройних Силах і не тільки.
Щодо вже відкритих справ – можу сказати, що у бажанні, аби ці справи були розслідувані, члени комітету єдині.
«Найголовніша психологічна трагедія для військовослужбовця – це те, що сподівання не збігаються з реальністю»
Два засідання Верховної Ради вже відбулися – які у вас враження?
Процес по-своєму дуже цікавий. Дуже яскраві особистості, дуже цікавий процес ухвалення рішень, цікава атмосфера і у залі, і у кулуарах. Цікаво спілкуватися з людьми, обличчя яких досі бачив лише у ЗМІ. Враження позитивні, настрій робочий.
Щодо методів ухвалення – чи налаштована «Європейська солідарність» оскаржувати рішення, які були ухвалені, можливо, із порушеннями регламенту?
Наразі фракція не ухвалювала рішення щодо оскарження у Конституційному суді, але ми неодноразово наголошували, що сукупність процедурних порушень, у тому числі – під час скасування депутатської недоторканності, може бути використана тими політсилами, які виступають проти ухвалених рішень.
Ви часто повторюєте «крім однієї фракції». Вам комфортно працювати у парламенті з одіозними представниками ОПЗЖ – кумом Путіна Володимиром Медведчуком, «православним олігархом», спонсором московської церкви Вадимом Новинським…?
Якби я з цими поважними людьми опинився, наприклад, в одному екіпажі бронетранспортера чи іншої бойової машини, можливо, це була б для мене проблема. Але Верховна Рада – це представництво усього народу, і те, що результати виборів визнано дійсними. Склад парламенту – це вибір українського народу, і я не маю права його не поважати. Вони такі ж самі представники своїх виборців, як і решта.
Якщо зустрінете Медведчука у коридорі будівлі комітетів, привітаєтесь?
Ми особисто не знайомі. Можливо, привітаюсь.
«Квартал 95» неодноразово приїжджав з виступами на Донбас. Ви давали їм таку характеристику «хлопці піднімали бойовий дух, вони дуже цікаві у неформальному спілкуванні». Яку характеристику ви дали цим людям зараз?
«Квартал» приїжджав у пункт постійної дислокації 95-ї бригади близько 2,5 років тому. Тоді і вони, і я були поза політикою. Мої враження тоді – це дуже талановиті люди, талановиті в усьому: починаючи від манери спілкування, закінчуючи гострим розумом, не менш гострою риторикою, з них бив позитив, енергія, бажання діяти.
«Варто уникати панічних настроїв, категоричних заяв»
Ви казали про жорсткий відбір на службу у ваші війська – про принцип «головне не кількість, а якість». Які ваші критерії для визначення якості майбутнього десантника?
Наш принцип був продиктований гірким досвідом, який ми отримали у 2014-2015 роках. Я б узагальнив так: головне – бажання людини та щоб вона усвідомлювала, на що саме вона йде. Найголовніша психологічна трагедія для військовослужбовця – це те, що не завжди сподівання збігаються з реальністю. Враховую попередній досвід, спілкування бажаючих долучитися до ДШВ із тими, хто вже там служив. Уявлення про службу має бути не на рівні рекламних роликів та випусків новин чи церемоніальних заходів. Потрібне розуміння: служба – це тяжка праця, велике фізичне і моральне навантаження, яке витягує всі сили. До речі, це стосується не лише ДШВ, а й усіх Збройних Сил.
Добровольці, які повоювали на Донбасі, часто туди повертаються – через відчуття, що більше потрібні там, а ніж у «цивільному світі». Яке ваше внутрішнє відчуття: де ви потрібні більше – у парламенті чи у зоні бойових дій?
Тут, у Верховній Раді.
Якщо порівнювати настрій, бойовий дух бійців у 2014-у і зараз, чи є різниця?
Характеризувати бойовий дух і настрій – це прерогатива командування ЗС, але як військовий можу сказати, що на бойовий дух впливає, перш за все, характер бойових дій. Якщо згадати 2014-2015 роки, то характерними були динаміка, рух, маневр. Починаючи з середини 2015-го бойові дії стали вже не такими динамічними, і це накладає відбиток на особовий склад усіх рангів. Для нових людей, які приходять у підрозділ, які не бачили тієї війни (у 2014-у) це дуже серйозна проблема. Вони орієнтуються на розповіді більш досвідчених військових, тому їм важко зрозуміти певні вимоги, жорсткі обмеження, які на них накладають. Знову-таки, бажане не відповідає дійсному, а відтак бажання діяти падає.
У кожного військового конфлікту є свої періоди, це природно. Я лише сподіваюсь, що у випадку, Боже збав, загострення ті, хто сьогодні носить форму, будуть діяти рішуче і з бажанням.
У нас на сайті днями вийшло інтерв’ю зі «слугою народу» Іриною Верещук - вашою колегою по комітету. Вона сказала, що Україна ніколи не виграємо війну з Росією. Як ви вважаєте, такі прямі заяви потрібні у воюючій країні чи їх варто уникати?
Панічних настроїв, категоричних заяв та сталих довгострокових прогнозів – завжди варто уникати.
Я прихильник західної військової школи, яка вчить, що у будь-якому випадку інформаційний відгук не повинен відображати усі деталі про початковий замисел, перебіг та результат операції або бою. Широкому колу непрофесіоналів, зазвичай, важко зрозуміти окремі питання військової діяльності. Тому необережні дописи у фб про те, що, наприклад, підрозділи ЗС відійшли на 200 м, нічого, окрім шкоди, не несуть.
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0