Оборона Харкова. Що задумав окупант і як виживає місто
Заступник голови Харківської ОДА Роман Семенуха: Спроб проникнути в Харків окупанти не роблять, але…
Напередодні «битви за Донбас», яку в Кремлі тепер назвали «другим етапом спецоперації», особливо важливим стає харківський плацдарм. Окупанти не залишають спроб блокувати Харків та використати територію області для захоплення Донбасу з півночі. Відомо, що Росія здійснює перекидання до Харківщини додаткових зенітних ракетних дивізіонів «Тор». Це відбувається під обстріли обласного центру, які не вщухають, з великою кількістю загиблих. Паралельно здійснюють наступальні дії окупантів на Ізюмському напрямку.
Кадри наслідків обстрілу Харківської обладміністрації прямо в центрі міста ще на початку війни мало кого залишили байдужими. Але адміністрація продовжує працювати і в цих умовах. Більш того, керівництво міста заявляє, що безпосередньо Харків серйозно захищений від наступу росіян.
Заступник голови Харківської обладміністрації екснардеп Роман Семенуха розповідає «Главкому», чим ворогу такий важливий Харків, застерігає від переможних настроїв та гостро критикує тих, хто залишив місто напризволяще у такі важкі часи.
«Тактика окупантів – сіяти паніку, спонукати населення тікати…»
Харківщина може стає плацдармом для російського нападу на неокуповану частину Донбасу?
Я ж не військовий, і навіть те, що знаю, не все можу говорити. Скажімо так: ми вважаємо, що Харків надійно захищений. Сам рівень і Збройних сил, і територіальної оборони без перебільшення – це інша армія, ніж була під час першої фази війни (з 2014 року – «Главком»). Але я не поділяю тих «шапочних» настроїв, які, на жаль, є. Зрозуміло, що треба підтримувати бойовий дух насамперед населення, але я б не закидав шапками москалів, бо вони теж навчаються та набувають досвіду. Зрозуміло, що ми маємо з ними різну мотивацію, але повірте, що ворог ще сильний. Росія має безмежні ресурси, у порівнянні з нами, і не можна мати легковажних настроїв.
Те, що зараз відбувається в напрямку Барвінкове-Ізюм, безумовно, є однією з тих дуже гарячих точок, яка буде багато вирішувати в цій фазі. Хоча ми не знаємо, насправді, скільки буде цих фаз війни.
Як росіяни можуть скористатися саме цією гарячою точкою?
Я у військовій адміністрації займаюся цивільними, гуманітарними речами. Я просто можу повторити те, що кажуть фахові експерти: ця фаза буде вирішуватися в умовному секторі Ізюм – Донбас – Маріуполь – Запоріжжя чи Дніпро.
Як ви в принципі оцінюєте безпекову обстановку в Харкові? Обстрілів стає більше-менше? Якої мети цими обстрілами намагаються досягти росіяни?
Перманентно воно приблизно в одному стані. Більшість ударів відбувається по житлових кварталах. Яка мета? Дуже проста: вважаю, що це є тактика придушення, сіяння паніки і як наслідок – втеча та витіснення населення з частини територій. Я схиляюсь до думки, що вони намагаються створити величезний «сірий пояс». Навіть якщо ми їх відкинемо до російського кордону, до самого Бєлгорода, дистанція, з якої вони луплять «градами», я вже мовчу про все інше, буде достатньою, аби обстрілювати Харків. Мета – не дати місту відновити хоч якесь довоєнне повноцінне життя. Аби запрацював бізнес, сплачувались податки і так далі.
Бо спроб проникнути в Харків вони не роблять. І станом на сьогодні прямої загрози немає від окупантів немає. Місто достатньо укріплене, тому метою є створення паніки і спонукати людей тікати з міста. Харків же навіть в цих умовах – це не тільки військові та мирні. Хтось має лагодити інтернет, зв'язок, газо- чи електропостачання. Ми стикаємося з нехваткою представників елементарних професій – навіть водіїв. Є багато лікарів, які залишилися в місті і є для мене героями. Але є й такі люди, які просто втратили мою повагу – інші наші лікарі ховаються по Західній Україні, коли цих фахівців тут не вистачає.
До речі, мер Дніпра Борис Філатов в інтерв’ю «Главкому» також скаржився на нестачу водіїв, що пішли до армії.
Я згоден з Борисом Альбертовичем. Частина висококваліфікованих людей, дійсно, йде до армії – просто вони не можуть інакше. З іншого – я часто кажу: якщо ти такий крутий сисадмін, давай я допоможу тобі призватися до такого підрозділу, де ти будеш потрібний саме зі своїми мізками та «скілами».
«З матюками і скандалами витягали людей з інших областей, аби вони поверталися»
Як оцінити рівень міграції з Харкова? Бо багато хто переїжджає не до умовного далекого Львову, а просто в більш спокійні міста області, очікуючи, чим все завершиться.
І таких багато. Далеко не всі мешканці Харкова і області мають відповідні фінансові накопичення. Ну, наскільки їх вистачить – на місяць-два? Ті, хто має родичів-знайомих, виїжджають в західну, північно-західну і південно-західну Харківщину, які є відносно спокійними. Є частина, що їде на Західну Україну, є ті, хто виїхав за кордон. Але міграція стабілізувалася. Найбільший шок був другого тижня війни, коли була спроба проникнення в Харків і добили більшість всіх цих ДРГ. Частина чоловіків, до яких є повага, відвезли подалі свої сім’ї і повернулися до Харкова. Є такі, що з-за кордону повернулися.
Не хочу нікого засуджувати чи роздавати оцінки, але в мене є почуття гидливості до тих людей, які «волонтерять» на Західній Україні, коли вони потрібні тут. Ніхто не каже йти в окопи, але роботи тут більш, ніж достатньо. Армія на довгій дистанції ефективна тоді, коли в неї є ефективно побудований тил. Хтось має працювати на залізниці, хтось в облгазі. Не буду називати галузь критичної інфраструктури, але був випадок, коли жодної бригади не було перші два тижні на місці для відновлення. З матюками і скандалами витягали людей з інших областей, аби вони поверталися робити свою роботу.
З тим же мобільним зв’язком поза зоною зіткнення немає проблем банально тому, що ми провели роботу з операторами. Частина їхніх працівників чи підрядних організацій мають нормальні яйця, аби працювати в таких умовах. Ви ж уявляєте, що таке – відновлювати лінії електромереж чи оптоволокна. Це ж величезна робота.
Харківська область до війни була одним з донорів держбюджету. Як війна відбилася на фінансових показниках?
Давайте проживемо квітень і десь на 10–15 числа травня будемо бачити, скільки ми зібрали доходів.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0