Ростислав Карандєєв: Президент наголосив: культура – важлива. Цей меседж має дійти до усіх

«Приблизно 40% працівників закладів культури – заброньовані»

Міністерство культури та інформаційної політики вже 10 місяців без міністра. У статусі виконувача обов’язків відомство очолює чиновник зі стажем Ростислав Карандєєв. Статус т.в.о. не сприяє тому, аби керівник ухвалював кардинальні рішення чи робив різкі заяви, проте Карандєєву точно вже є що записати у свій актив.

Минулого тижня була завершена 20-річна епопея з незаконно зведеною каплицею Московської церкви на території Національного музею історії України. Попри потенційну вибуховість цієї теми: знесення церковного МАФу на території державного музею відбулося «без шуму і пилу». Російська пропаганда не отримала жодного фото- чи відеоприводу звинуватити Україну у силовому протистоянні на релігійному ґрунті. «Главком» докладно висвітлював цю подію. Тепер на черзі черговий етап деокупації Києво-Печерської лаври. Карандєєв прагне і там рухатися таким же шляхом: без гучних заяв, погроз чи обіцянок, але найближчим часом обіцяє новини і на цьому фланзі.

У березні Мінкультом була проведена заміна керівника головного драматичного театру країни. Театр Франка змінив гендиректора, який майже 30 років обіймав посаду. При цьому конфлікт, який тривалий час розколює трупу, не загострився і не вилився на публіку.

Інша резонансна тема, яка перебуває у компетенції Міністерства культури та інформполітики, – робота єдиного телемарафону та претензії до ефективності «Суспільного», яке щороку отримує з бюджету країни кілька мільярдів. Одразу слід зазначити, що досвідчений чиновник Карандєєв уникнув гострих відповідей на кілька запитань з цього приводу. В.о. міністра натякає, що рішення готуються і на цьому напрямку. Проте велика кількість стейкхолдерів Єдиного марафону вимагає особливої ретельності і такту.

Але почали ми розмову з главою Мінкульту з теми бронювання митців. Скандальна історія про «критичну вагу для економіки артистів цирку» вимагає зрозумілого і спокійного пояснення.

«Були міністри, які перебували на посаді менше часу, ніж я виконую обов'язки…»

Ви очолюєте Мінкульт у статусі виконувача обов’язків міністра з кінця липня 2023 року, але ми з вами зустрічаємося у кабінеті першого заступника. Чому за 10 місяців так і не переїхали до кабінету міністра?

Я за посадою залишаюся першим заступником міністра, і це зазначено всюди в урядових документах. Я лише в.о. міністра. Спочатку я в той кабінет не переїжджав, бо незрозуміло було, наскільки довго я працюватиму керівником. Потім, коли я тривалий час вже був в.о., то подумав: для чого уже переїжджати…

Але ж немає нічого більш постійного, аніж тимчасове…

Ніколи в Україні не було такого, щоби каденція міністра культури тривала понад три роки. Були міністри, які були менше часу на посаді, ніж я виконую обов'язки міністра. Єдине, чим мої повноваження т.в.о. відрізняються від повноважень міністра, – я не маю права голосувати під час засідань уряду. Ніяких інших обмежень немає. Я беру участь в обговореннях, можу вносити ініціативи.

Складніше інше. Перш за все, це вага моїх меседжів, документів за моїм підписом на міжнародному рівні, у сфері міжнародних комунікацій. А це важливо в роботі з тими, хто працює з Україною і готовий виділяти потрібні кошти на підтримку ініціатив у сфері культури, в інформаційній сфері. Все ж таки для них має значення, чи ти міністр, чи ти т.в.о. Спочатку наші закордонні партнери взагалі чекали, мовляв, от буде міністр, з ним і розмовлятимемо. Але потім побачили, що чекати довго доводиться, то почали комунікувати. Але всі розуміють, що горизонт планування у нас невеликий – через тимчасовість перебування на посаді я не можу плануватися на далеку перспективу.

Чому влада так довго не вирішує це питання – не призначає міністра?

Не тільки я один т.в.о. керівника центрального органу. Ми з вами розуміємо, що кадрові призначення високого рівня, призначення міністрів – це рішення Верховної Ради. Це велика відповідальність. І помилка, яка може статися, змушує людей, які впливають на кадрову політику в країні, відтерміновувати прийняття рішення. Краще так, ніж поспіхом. Це може бути причиною, на мою думку.

Зараз багато розмов про переформатування уряду: і кадрове, і структурне. Вас це зачепить персонально? І міністерство?

Я – чиновник і політик зі стажем. У політиці з 1994 року, коли вперше став депутатом Київради від «Руху». Працюю на високих посадах у владі 10 років. Завжди були трансформації, це природні процеси будь-якої політичної, управлінської діяльності. Не від конфігурації залежить результат. Все залежить від функцій, які виконують органи влади, і від тих людей, на яких покладається виконання цих функцій.

З вами хтось обговорював ваше майбутнє у новій урядовій конфігурації?

Ні. Є речі, про які я, може, десь здогадуюся. Є речі, які можуть бути більш реалістичними, якісь – менш.

От скільки я вже тут працюю, то питання Міністерства культури і очільника постійно на слуху. Буквально на наступний день після призначення міністром чи Володимира Бородянського, чи Олександра Ткаченка одразу порушували питання про необхідність переформатувати міністерство. Ми вже пережили трансформацію часів Бородянського (у вересні 2019  року уряд ухвалив постанову про оптимізацію органів центральної влади, згідно з якою на базі Міністерства інформаційної політики утворили Міністерство культури, молоді та спорту України – «Главком»). Що сталося після цього? Після цього рівень міністрів був понижений до статусу заступників, і Бородянський був фактично модератором гуманітарного напрямку.

До речі, хочу звернути увагу на те, що в системі урядового управління відсутня посада віцепрем'єра з гуманітарних питань. Мені здається, було би правильним, щоби освіта та культура були в тіснішому співробітництві та в організації прийняття управлінських рішень. Натомість вони під різними віце-прем’єрами. Напрямок культури курує Ольга Стефанішина, напрямок освіти – Михайло Федоров.

Віцепрем'єр гуманітарний також потрібен для модерації наших стосунків з іншими міністерствами, наприклад, Мінфіном. А так виходить, що ми сам на сам, немає того, хто б на рівні Кабміну зібрав би міністрів і вплинув, пролобіював інтерес гуманітарної сфери.

Думаю, що ці розмови, які сьогодні тривають щодо статусу центрального органу влади, який би опікувався питанням культури, є наслідком того, що культура, на жаль, досі не є настільки важливою для держави, як це мало б бути. Президент під час промови на врученні Шевченківської премії наголосив на тому, що культура важлива. Але щоби це стало справді реалізованим, цей меседж має дійти до усіх. Мова навіть не про фінансування, а просто про увагу до проблем. Бо одним з головних завдань має бути формування серед української політичної еліти відповідального ставлення до сфери культури і розуміння її важливості. Тому я і закликаю колег більше комунікувати з політиками, запрошувати їх до своїх проєктів. Різними способами доводьте, що ви важливі.

У цьому контексті я знаю, що далі ви запитаєте про бронювання працівників культури...

«У закладах культури в середньому 40% працівників заброньовані»

Суспільство зараз дуже гостро реагує на це...

Важливо, за якими критеріями це відбувається.

Людина, яка сьогодні на фронті, реально ризикує своїм життям. Для членів родин військовослужбовців, для поранених, для тих, хто дотичний до «гарячої» війни, тема ухиляння від служби є чутливою. Ухилянтство – це неприпустимо. Водночас ми хотіли би, щоб у суспільства сформувалося чітке ставлення до того, що ми хочемо і мусимо зберегти сталість сфери культури, сталість закладів культури. А культура – це люди. Тому для збереження галузі ми маємо бронювати професіоналів.

Нещодавно я повернувся із Запоріжжя. Відвідав артистів цирку – повітряних акробатів, які впали з висоти під час номеру на цирковій арені. Почуваються вже краще. Я з великою повагою ставлюсь до усіх професій, тому для мене був неприйнятним той хейт, який здійнявся навколо бронювання циркових артистів. Тільки уявіть, яка це ризикова професія і скільки травм отримують артисти в досягненні майстерності!

Отже, якими критеріями керуєтеся, бронюючи працівників сфери культури? Це важливо пояснити, аби суспільство розуміло, чому «працівники цирку важливі для економіки»?

Одразу наголошу: з початку повномасштабної війни жодних нововведень щодо бронювання людей зі сфери культури та медіа не було. Усе, що зроблено під час повномасштабної війни в частині рішень щодо бронювання, було зроблено винятково у відповідності до чинного законодавства. Нічого на третьому році війни ми не змінювали, ніяких порушень ми не допускали і не могли допустити. Ми діємо в рамках закону про воєнний стан, у рамках постанови Кабміну, ухваленої у 2023 році, про затвердження порядку бронювання військовозобов'язаних під час дії воєнного стану (постанови №76 від 27 січня 2023 року – «Главком»). Вона визначає чіткі критерії, якими ми керуємося. Спочатку ухвалюємо рішення про важливість того чи іншого закладу культури. Бронюється функція, діяльність як така. Відповідно, якась конкретна людина є виконавцем цієї важливої роботи. Певний заклад звертається до нас: «просимо визнати нас таким, що підпадає під термін критичності…».

Якщо держава створила державні заклади культури, значить, вони важливі. Тобто це заклади, створені для виконання загальнодержавних функцій. Кожне державне підприємство, зокрема і в сфері культури, є важливим. Один із критеріїв – це віднесення до державної форми власності.

Ми ставимося до можливості бронювання як до можливості зберегти інституційну сталість і діяльність таких закладів. Заклади – це не стіни, а люди. У сфері культури є багато напрямків діяльності, які не можна замістити одразу. Бо фахівці навчаються, готуються роками. Це виконавські, мистецькі спеціальності: музиканти, танцівники, хореографи. У цих людей держава вклала величезні кошти, вони є цінністю. Це наш капітал. І варто їх зберегти. За законодавством, ми маємо право забронювати до 50% військовозобов'язаних.

Сьогодні, якщо проаналізуємо кількість мобілізованих з числа закладів культури, а ця цифра коливається, то мобілізовано десь 5%, десь 8%, десь 10%, але зазвичай не більше. Щодо бронювань, то по закладах культури є приблизно 40% у середньому заброньованих.

Як відбувається цей процес?

Ми надаємо нашу пропозицію до Генштабу. Мовляв, дивіться, перевіряйте. Далі інформація іде в Мінекономіки. Люди отримують бронь на шість місяців. Через шість місяців процес повторюється. І якщо хтось з числа військовозобов'язаних незаброньованих мобілізувався, то наступні 50% будуть вираховувати з тих, хто залишився, не з першої хвилі заброньованих.

Більше того, не тільки самі народні артисти, заслужені діячі мистецтв можуть бути заброньовані. Потрібні (закладам культури – «Главком») декоратори, до прикладу. А це можуть бути чоловіки і не завжди старшого віку, люди віку військовозобов’язаних.

Тобто фіксуємо для пересічного читача: в.о. міністра Карандєєв точно не бронює конкретного клоуна, співака, артиста?

Міністерство формує і верифікує список, який надають заклади культури, перевіряють Генштаб та Мінекономіки. Для нас завдання – не конкретну людину забронювати. Для нас завдання – забезпечити сталість роботи того закладу, де ця людина працює.

Скільки загалом працівників культури і журналістів заброньовано?

Усього військовозобов'язаних у сфері культури 3076 осіб з 74 державних, національних закладів. З них заброньовано 1241, тобто 42%, менше навіть. У сфері медіа у нас 2721 військовозобов’язаний з 36 медіа. А заброньовано з них 1170 людей. Щодо медіа, не всі з них державні, є й приватні (звертаються за бронюванням – «Главком»), іноземні корпункти. Часто ті, хто заброньований, працюють у зоні бойових дій кореспондентами. До речі, є такі приклади, коли закінчується в людини бронь, а на наступний день їй повістку з ТЦК приносять.

Як пояснити бронювання працівників приватних медіа? Які тут застосовуєте критерії?

Медіа виконує функцію інформування населення. У нас немає державної монополії, медіа є самостійними господарюючими суб'єктами приватної форми власності в більшості випадків. Тому ті, хто працюють у Телемарафоні, виконують державне замовлення. До прикладу, «5 канал» теж має бронювання. Для приватних медіа також є критерії. Якщо вони, наприклад, покривають певну аудиторію. Це здебільшого ТБ і радіо стосується.

Серед заброньованих – представники іноземних ЗМІ, які є громадянами України. Під які критерії потрапляють вони, яке державне замовлення виконують? Під який критерій потрапляють, наприклад, працівники ВВС?

Є ВВС, є офіс польського телеканалу TVPolonia (телеканал «Белсат»). Але там аж одна людина заброньована. Тобто там є двоє військовозобов'язаних і одна людина заброньована. Зважте ще на такий момент. Не всі подають заявки, бо, за законом, щоби бути оформленим на бронювання, треба бути на обліку в ТЦК. А не всі медійники поспішають ставати на облік, оновлювати дані. Хоча, якщо чесно, чимало медійників працюють прессекретарями у військових підрозділах, у пресцентрах. І це нормально.

«У Телемарафоні відбуватимуться трансформації»  

Продовжимо тему Телемарафону, до якого і у політикуму, і у суспільства все більше претензій. Раніше ви висловлювали думку, що слід долучити до цього проєкту канали, які вважаються опозиційними. Натомість голова парламентського комітету зі свободи слова Ярослав Юрчишин пропонує закрити марафон, якщо впродовж короткого часу він не покаже ефективності. То яким шляхом треба рухатися?

Відбуватимуться трансформації, тож я б не хотів розкривати деталі, поки ми не будемо мати конкретного результату.

На початку війни постав великий виклик організувати правдиве і оперативне інформування населення. І Телемарафон став ефективним рішенням, це спрацювало. Люди були забезпечені перевіреною і при цьому нецензурованою інформацією. Тобто слід визнати: все ж таки через Телемарафон іде інформація, яка точно не є фейковою. Так, можливо, вона не настільки повна, але точно правдива. Також на початку повномасштабної війни був виклик, коли майже всі великі телевізійні компанії одразу опинилися у фінансовій скруті. Обвалився повністю рекламний ринок, і за які кошти було існувати? Конфігурація, яка була сформована, дозволила забезпечити роботу найбільш потужних телеканалів, які забезпечують сталість інформаційного процесу в країні.

Що люди хочуть сьогодні? Більше практичної інформації, цільової, з лінії фронту. Вони хочуть бачити більше воєнкорів, більше розуміння того, що відбувається, де відбувається. Разом з тим слід дотримуватися інформаційного балансу, маю на увазі чутливий контент.

У будь-якому випадку зміни (у Телемарафоні – «Главком») будуть і не тільки за змістом. Окрім того, є Телемарафон, а є можливості цифрового телебачення Т2. Всі канали, які до повномасштабної війни були доступні у Т2, пішли у Телемарафон. Деякі канали з Т2 випали: «Еспресо», «Прямий», «П’ятий». Аудиторія цих каналів просто пішла їх дивитися в інтернет, вона ж нікуди не ділася. Тобто монополії інформаційної не склалося в країні. Хто кого хоче – того і дивиться. Люди за два роки звикли до нових форматів.

Нещодавно соцмережі знову вибухнули питанням ефективності фінансування «Суспільного» та інших каналів, які мовлять за державний кошт. Як ви оцінюєте цю проблему?

У всій Європі, у США, скільки би це не коштувало, є фінансування суспільного мовлення з державних коштів.

«Лист за призначення Нищука керівником театру підписали усі провідні артисти»

Нещодавно Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка очолив Євген Нищук. Під час війни конкурси не проводяться, але кадрові зміни відбуваються. З чим це конкретне призначення пов’язане?

Так, Нищука було призначено не за конкурсом. Закон дозволяє на період воєнного стану призначати керівників державних підприємств, установ, організацій, не проводячи конкурс. І ми використали цей інструмент для того, щоб зробити відповідне призначення. Але тим не менше, це відбувалося в тісному контакті з трудовим колективом. На адресу міністерства надійшов лист з проханням прийняти кадрове рішення і призначити саме Нищука. Його підписали всі ключові артисти театру, зокрема, Хостікоєв, Сумська, Задніпровські, Ступка. І навіть Ада Роговцева, хоча вона не є артисткою цього театру, але є дуже авторитетною людиною. Я, знаючи Євгена Миколайовича, був переконаний у тому, що це буде правильне рішення. Його (Нищука – «Главком») хотів колектив там бачити, і він є носієм, як на мою думку, тих цінностей, які сьогодні важливі для всіх.

15 березня закінчився контракт у попереднього керівника театру Михайла Захаревича. До нього було неоднозначне ставлення. Частина колективу його підтримувала в останній період, частина – ні. Натомість Нищука переважна більшість підтримує. І зараз, коли він приступив до роботи, навіть ті, хто були скептичні, також солідаризувалися з новим керівником щодо тих змін, які необхідно проводити.

До того ж Нищук є учасником бойових дій. Тобто це людина, якій не можна закинути, що він не відчуває сьогоднішніх потреб. Він перевірений в інших процесах національно-демократичного формування в країні, є головою Шевченківської премії. Він є людиною, яка розуміє і за посадою як колишній міністр, і як чинний очільник Шевченківського комітету, основні тенденції і процеси, які проходять в країні.

Лист у підтримку ексміністра культури Євгена Нищука перед його призначенням художнім керівником Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка

Чи бачите ви в нинішніх призначеннях без конкурсів потенційні проблеми, які виникнуть вже згодом?

Завжди конкурс краще. Але та конкурсна процедура, яка виписана законом, є архаїчною на сьогодні, на жаль. Конкурс передбачає створення комісії, яка складається з дев’яти членів. Троє від органу управління, які транслюють позицію міністра чи керівника, троє від трудового колективу, які в 99% випадків транслюють позицію директора і голосують або за нього, якщо він бере участь у відборі, або за ту кандидатуру, кого він хотів би бачити. І троє так звані представники громадського сектору. А вони є ніким іншим, як випадковими людьми, які через жеребкування отримують право приймати рішення щодо долі великого закладу, іноді національного масштабу. Тобто бажання долучити до прийняття рішення громадськість знайшло свою реалізацію у не зовсім ефективний спосіб.

Нещодавно «Главком» проаналізував фінансові показники театрів за минулий рік.  За співвідношенням дотацій і доходів Театр Франка виявився найефективнішим. Тобто цей театр точно був одним з найуспішніших у країні у, так би мовити, монетизації своїх творчих зусиль. Можливо, не варто було ламати цю менеджерську конструкцію?

Ситуація могла би бути набагато кращою не тільки в Театрі Франка, а й у багатьох інших. Ми фіксуємо у театрах безліч непродуктивних витрат, відсутність маркетингу належного. А якби ще був маркетинг належний, якби була краще організована система оплати праці, яка сьогодні недосконала, то можна було б говорити про ще кращі показники. Але звідки гарні показники взялися? Іван Уривський з «Конотопською відьмою» та іншими виставами, які збирають аншлаги. До речі, у Дмитра Богомазова (поки що головний режисер Театру ім. Франка – «Главком») «Тартюф» – чудова вистава. І я цьому радий.

От ви кажете, що театри можна зробити ще ефективнішими. Не вважаєте, що репертуарний театр, який прижився на пострадянському просторі, вже віджив своє? Є чимало прикладів, коли театрами правлять клани, у виставах задіяна лише частина трупи, а інші не грають, але отримують гроші. Чи не настав час для проєктного театру, коли людей наймають під конкретний проєкт, і ці люди будуть точно ефективними і найкращими?

Дійсно, є таке. Інші все одно на контрактах і отримують зарплату таку ж саму, як і ті 30% акторів, які постійно грають. 

Але чи однозначно система, про яку згадали ви, запрацює в нас? Якщо проаналізувати всі театри, які працюють за бродвейською системою, то можна побачити, що у них величезна аудиторія, яка більш, ніж наполовину, складається з приїжджих, туристів. А це можливо тільки у великих містах. Реально аудиторія театрів дуже маленька, і здебільшого одні й ті ж самі люди ходять на різні вистави.

Тобто у нашій країні театр, який готує постановку, а потім кілька місяць день у день її демонструє, не буде ефективним?

Ні. В умовах нашої країни немає можливості динамічного переїзду глядача. Адже неможливо сьогодні сісти на літак і полетіти до театру, до якого хочеш, чи машиною швидко приїхати з однієї країни до іншої. У нас великі відстані і немає аудиторії.

«Ми думаємо, як позбавити нагород тих, хто зайняв колабораційну позицію»

«Главком» детально писав про українських митців, які мають відзнаки від Путіна. Жоден! Жоден від тих відзнак не відмовився! А колишній художній керівник Театру ім. Лесі Українки Михайло Резнікович взагалі дав інтерв’ю ворожому пропагандисту і буквально звинуватив Україну у нацизмі, знищенні всього російського. Мовляв, саме тому він і поїхав з Києва. Скажіть, будь ласка, чому Резнікович має звання від Путіна зрозуміло, але чому досі він має звання народного артиста України, Героя України? І він у нас не один такий.

У нас немає даних щодо громадян України, які відзначені російськими нагородами, з цієї причини ми поки що не можемо їх звільнити. Тим не менше, виправити ситуацію треба.

Чесно скажу, ми більше думаємо про те, як позбавити нагород України тих, хто сьогодні, на жаль, зайняв колабораційну позицію. Ще на початку повномасштабної війни були розроблені зміни до нинішнього закону про державні нагороди, який передбачає тільки один спосіб позбавлення нагороди – вчинення самим носієм цього звання тяжкого кримінального злочину. Ми підготували зміни і розширили цей перелік, передбачили у змінах колаборацію, антиукраїнську діяльність тощо. Ці зміни передані у Верховну Раду, опрацьовані профільним комітетом і, теоретично, мають бути винесені на голосування вже.

Такий же ступор маємо і в питанні заборони УПЦ МП?

Саме так.

А як ви оцінюєте зміни у Театрі ім. Лесі Українки з приходом нового керівника?

Кирило Кашліков – молодець. Ситуацію спрямував у правильне русло. Всі артисти перейшли на українську мову. Коли Резнікович очолював театр, я спілкувався з ним і, пам’ятаю, він казав, що актор, який вихований як російськомовний, не зможе перейти на українську, бо просто інакший мовленнєвий апарат. Це справді так, він мав рацію, апарат – інший. Але виявилося, що українські актори настільки гарні, що їм не складно було перейти на українську.

У театрі залишалося до останнього часу дві вистави, які поставив Резнікович. Одна із них насправді дуже хороша – «Фальшива нота». Але (після скандального інтерв’ю режисера – «Главком») прийшли актори, які там грають, і сказали: ми не хочемо більше в ній грати, знімайте з репертуару виставу. І отже, ці дві вистави Резніковича були зняті з репертуару. Згадки про нього прибрали звідусіль. У колишніх колег був шок від того, що Резнікович розповідав в інтерв’ю...

«Даємо РПЦ в Україні місяць часу, аби вони виїхали з Нижньої лаври»

Аудит майна, яким користувалася РПЦ в Україні, зокрема у Києво-Печерській лаврі, вже завершився? Які результати?

Триває ще передача майна, нерухомості. Рухомого майна майже не було. Рухоме було у Свято-Успенському соборі, Троїцькій надбрамній церкві. Його вже передали, все нормально з ним. А щодо нерухомого майна, об'єктів нерухомості, це 74 споруди, процес триває. Кілька цих об’єктів були перебудовані, спотворено їхній вигляд. З'явилися нові об'єкти, зведені без дозволу, які псують історичний контекст.

На жаль, процес передачі Лаври не настільки швидкий, як би ми хотіли. Йдуть постійні суди. На ці суди приходять залучені монастирем люди, які є носіями цінностей «русского міра»…

Нижню лавру поки повністю контролює РПЦ в Україні. Раніше говорили, що міністерство виступає проти силових рішень і за діалог. Але ж є рішення судів, та протилежна сторона виконувати їх не збирається, вона не чує вас. Та і суспільство вимагає виконання рішення суду. Яке рішення проблеми ви бачите?

Я, звичайно, за діалог, але треба бути наполегливим. Ну, місяць часу їм даємо. Це я про Нижню лавру. Після цього питання буде вирішуватися в силовий спосіб. Це не значить, що треба казати: завтра тут вас не має бути. Адже більшість монахів насправді орієнтовані на віру, а не на «русскій мір», на відміну від церковних керівників, які були носіями наративів РПЦ.

Якими є збитки українських музеїв від російської окупації. Що втрачено назавжди?

На жаль, частина колекцій українських музеїв, які перебували під російською окупацією, втрачена назавжди. Щодо музеїв, які досі під окупацією, – ситуація ще складніша, адже ми поки що навіть не можемо оцінити збитки.

Зараз ми складаємо списки втрачених музейних предметів державної частини Музейного фонду України з музеїв, розташованих на деокупованих територіях.

Чисельність колекцій музеїв, які перебували або продовжують перебувати на окупованій території, складає близько 1,03 млн одиниць зберігання (9,1% від Музейного фонду України). Чисельність колекцій музеїв, які зазнали ушкоджень в результаті бойових дій, складає близько 1,43 млн одиниць зберігання (це 12,6%).

Наприклад, з Мелітопольського міського краєзнавчого музею вивезено 1745 предметів з дорогоцінних металів, серед них 277 предметів із золота. З Херсонського художнього музею імені Олексія Шовкуненка окупанти вивезли близько 80% фондової колекції. Вивезені з цього музею культурні цінності були переміщені до Центрального музею Тавриди у Сімферополі.

Микола Підвезяний, Михайло Глуховський, «Главком»