Юнак з Дніпра холоднокровно вбив людину. «Вуха» російських спецслужб за ним не стирчать, каже Нацпол
«Я санітар цього суспільства… Не може бути жодного розкаяння, навіть якщо мене піймають і це дасть можливість скосити строк. Я обрав шлях, значить буду йти до кінця. Інакше – я не зможу на себе дивитися у дзеркалі, не зможу робити нічого. Ситуація не містить для половинчастості, іти необхідно до кінця».
Такі нотатки 18-річний мешканець Дніпра В’ячеслав Зінченко зробив у своєму телефоні 8 липня 2024 року, їдучи потягом до Львова. Через 11 днів хлопець випустить кулю у голову популярній мовознавиці, патріотичній політикині, народному депутату VII скликання Ірині Фаріон. Убивтсво сталося 19 липня 2024 року у дворі будинку загиблої діячки, яка очікувала на таксі. Хлопець розстріляв жертву, за версію слідства, з відстані майже два метра.
Через два роки і два місяці після трагедії, 1 жовтня 2026 року колегія суддів Шевченківського районного суду Львова ухвалила суворий вердикт обвинуваченому. В’ячеслав Зінченко отримав довічне ув’язнення. Головуючий суддя Петро Невойт, за даними джерел «Главкома» в адвокатських колах, вирізняється особливою стриманістю та виваженістю. Та навіть він під час виснажливого процесу інколи втрачав контроль за емоціями.
У вироку Феміда чітко артикулювала: обвинувачений не визнав вини, чотири рази відмовився від свідчень під час судового слідства. Крім того, у ході судових дебатів, які розтягнулися на п’ять місяців, суддя Невойт понад десять разів давав слово Зінченку. Але той постійно знаходив причини, не говорити по суті обвинувачення.
«Главком» розбирався у деталях справи, яка увійде в історію.
На пошук Зінченка пішло менше тижня
Розкриття вбивства Фаріон зайняло у правоохоронців шість діб з моменту злочину. За словами тодішнього глави МВС Ігоря Клименка, на пошук стрільця було кинуто практичну всю поліцію Львова та частини поліції Львівщини. Також до розслідування долучилися столичні оперативники та слідчі групи під керівництвом заступників очільників Нацполу та СБУ.
Заступник голови Національної поліції-начальник кримінальної поліції Андрій Нєбитов поділився з «Главкомом» інформацією, завдяки чому вдалося оперативно розкрити гучне вбивство громадської діячки. У день злочину (вечір 19 липня 2024 року) було допитано десяток свідків. Вони бачили потерпілу і бачили хлопця у маскувальному одязі, який вбив Ірину Фаріон. Один зі свідків мав на телефоні фото обвинуваченого, яке він заздалегідь зробив лише через те, що той привернув увагу своїм зовнішнім виглядом. Паралельно слідство опрацьовувало сотні гігабайтів інформації з камер відеоспостереження Львова.
«23 липня 2024 року я перебував у кабінеті начальника поліції Львівщини. Оперативним шляхом ми отримали підтвердження, що до вбивства може бути причетний В’ячеслав Зінченко з Дніпра. Наступного дня проведи відповідні заходи у Дніпрі, у тому числі вирахували будинок, у якому жив обвинувачений. Складність полягала у тому, що ми достеменно не знали, чи замінована його квартира; чи є у нього вдома зброя; чи планує він самогубство. Ближче до вечора 24 липня наші групи реагування вели спостереження за будинком Зінченка. Однак саме затримання вирішили проводити у світлу пору доби. 25 липня бійці спецпідрозділу «Корд» затримали Зінченка у його оселі», – розповів Нєбитов.
Генерал поліції каже, що у таких категоріях злочинів, дослідження речових доказів, допит свідків тощо, відбувається удвічі-утричі прискіпливіше.
До слова, «Главком» звернув увагу на одну слідчу дію під час розшуку Зінченка. Суд надавав доступ правоохоронцям до системи Єдиного державного демографічного реєстру для витягу даних про чоловіків 1999-2008 років народження, зареєстрованих на території Львівської області з їхніми адресами проживання, номерами телефонів та фотографіями.
Станом на сьогодні топполіцейський упевнений: російські спецслужби не стояли за Зінченком. Щоправда, перед злочином хлопець приєднався до право-радикального російського руху.
«Розумієте, за складом характеру обвинувачений належить до категорії людей, які вважають себе розумнішими за інших. У 18 років він охрестив себе «санітаром суспільства», прочитав кілька неонацистських та «кедебешних» книжок і вирішив, що здатен реалізувати свою «справедливість». Можливо, пів століття тому розкриття подібного кримінального правопорушення було би суттєвою проблемою. На сьогодні завдяки сучасним методикам і системам, а особливо технології відеоспостереження «Безпечне місто» подібні злочини розслідуються оперативніше», – заявив заступник голови Нацполу.
«Білою плямою» у справі Зінченка залишилися зброя, з якої він убив Фаріон. У матеріалах справи є згадка про те, що слідство на місці трагедії, відшукало гільзу з металу сірого кольору із маркуванням «9х18 Makarov». Куди поділося саме знаряддя вбивства, невідомо.
Згідно з висновком балістичної експертизи, Зінченко стріляв з нештатної самозарядної вогнепальної зброї калібру 9х18мм, виготовленої або переробленої саморобним способом з пістолета конструкції Макарова або схожого із ним виробу.
У вироку є цікава деталь. З останньої орендованої квартири на вулиці Лесі Українки у Львові, яку Зінченко залишив 20 липня 2024 року (наступного дня після вбивства), він тричі виносив сміттєві пакети. Слідство припускає, що обвинувачений таким чином замітав сліди.
Перекваліфікація злочину: щоб не втік на фронт?
Після затримання Зінченка правоохоронці вручили йому підозру за ч.1 статті 111 Кримінального кодексу («Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині»). Покарання за цією статтею має значний люфт – від семи до 15 років в’язниці. Однак уже тоді адвокати 18-річного хлопця почали прощупування реакцію суспільства щодо можливості його мобілізації.
«Наразі він у статусі підсудного. Отже, не може бути мобілізованим до вироку суду», – зазначив захисник Ігор Сулима у коментарі журналістам.
А от після вироку суду Зінченко міг отримати таке право. Адже ще у травні 2024 року парламент ухвалив зміни до законодавства, які дозволили засудженим достроково вийти на волю за умови приєднання до Сил оборони. Засуджені за ч.1 статті 111 Кримінального кодексу також підлягають мобілізації за умови їх добровільної згоди.
Тому Зінченко теоретично мав шанси вийти на волю. Тим паче, у нього за плечима курси керування БпЛА. Ще факт: батько обвинуваченого також служить у лавах Сил оборони.
Проте на стадії формування обвинувального акту потенційні плани з мобілізацією Зінченка зазнали краху. Правоохоронці змінили кваліфікацію злочину на ч.2 статті 111 Кримінального кодексу («Умисне вбивство з мотивів національної нетерпимості»). А ще додали нове кримінальне правопорушення за ч. 1 статті 263 («Незаконне поводження зі зброєю»).
Чи можна записувати підозрюваних у СІЗО?
Рік тому у справі Зінченка виринула сенсаційна інформація. Прокурор зачитав у суді діалог між обвинуваченим у вбивстві Фаріон і підозрюваним у вбивстві колишнього Голови Верховної Ради Парубія. Обоє чоловіків сиділи разом у камері слідчого ізолятора. Під час розмови Зінченко зізнався, що вбив мовознавицю «на ґрунті особистої неприязні», а конкретно – через висловлювання Фаріон на адресу російськомовних громадян.
У суді обвинувачений заперечив свої слова і пояснив: на нього начебто тиснули співкамерники. Тому сказав ті слова, щоб вони відчепилися.
Водночас у вироку зазначено, що суд не взяв до уваги доказ у вигляді протоколу негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), що велися стосовно Зінченка, коли він перебував у львівському СІЗО. Феміда наголосила про «істотне порушення прав і свобод людини» у такий спосіб.
«Такої форми НСРД як довірлива бесіда зі співкамерниками у Кримінально процесуальному законодавстві не передбачено», – ідеться у вироку.
На прохання «Главкома» генерал поліції Андрій Нєбитов прокоментував проведення негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування щодо осіб під підозрою, які перебувають у слідчому ізоляторі. Він пояснив: за загальним правилом сам факт повідомлення особі про підозру не означає автоматичної заборони проведення щодо неї будь-яких слідчих дій. Водночас результати такої дії можуть бути визнані недопустимими, якщо під виглядом негласних слідчих (розшукових) дій фактично здійснюється допит підозрюваного або іншим способом обходяться його процесуальні права, зокрема право не свідчити проти себе та право на захист. Такий підхід відображений у практиці Верховного суду.
«НСРД є процесуальними слідчими (розшуковими) діями, проведення яких регулюється главою 21 КПК України. Уповноважені оперативні підрозділи можуть бути залучені до їх проведення за дорученням слідчого в межах повноважень, визначених КПК. Тому проведення негласних слідчих дій у СІЗО саме по собі не є достатньою підставою для висновку про незаконність такої дії – необхідно оцінювати її конкретний вид, зміст, підставу, межі дозволу слідчого судді та спосіб проведення», – пояснив заступник голови Національної поліції.
Довічно не значить назавжди?
Вирок Шевченківського районного суду Львова В’ячеслав Зінченко може оскаржити в апеляційному суді протягом 30 днів. До набрання чинності вироку обвинувачений залишатиметься у СІЗО.
У коментарі «Главкому» своє бачення щодо суворості вироку Зінченку виклав адвокат зі Львова Олег Мицик. За його словами, при визначенні покарання суд, відповідно до вимог Кримінального кодексу України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. При цьому значення можуть мати, зокрема, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, його наслідки та інші обставини, що характеризують кримінальне правопорушення. Щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення прямо визначені законом як обставини, що пом’якшують покарання.
«Суд мав право призначити довічне покарання, оскільки на момент вчинення кримінального правопорушення обвинуваченому вже виповнилося 18 років. Довічне позбавлення волі не може бути застосоване до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років. Для неповнолітніх за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, максимальний строк позбавлення волі складає 15 років. На мою думку, Зінченку було б достатньо покаятися, пояснити суду, що він допустив жахливу помилку. Це могло б бути враховано судом як обставина, що пом’якшує покарання, і відповідно вплинути на його розмір покарання. Проте він обрав таку лінію поведінки», – зазначив правозахисник.
За словами адвоката, обвинувачений, який посилається на статтю 63 Конституції України (Зінченко теж користувався цією нормою – «Главком»), відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, і відмовляється давати свідчення, фактично не використовує можливість надати суду власне пояснення щодо обставин справи.
«Особа не зобов’язана каятися чи визнавати вину. Стаття 63 Конституції України прямо гарантує право не давати показання або пояснення стосовно себе. Однак при призначенні покарання суд оцінює всю сукупність обставин, передбачених Кримінальним кодексом, у тому числі наявність чи відсутність обставин, які пом’якшують покарання. Якщо обвинувачений відмовляється від пояснень, свідчень чи допиту, він не дає суду своєї версії подій. З точки зору змагання сторін, це безумовно створює для сторони обвинувачення більш сприятливу процесуальну ситуацію», – зауважив Олег Мицик.
Крім того, юрист розповів, за яких умов В’ячеслав Зінченко все ж може вийти на волю, якщо довічний термін набере чинності. Згідно зі статтею 87 Кримінального кодексу визначено, що помилування здійснюється президентом України стосовно конкретної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі терміном не менше 25 років. Щоб рухатися цією процедурою, довічник має відсидіти у в’язниці не менше 15 років. І лише тоді клопотати про помилування.
«Після відбуття Зінченком 15 років призначеного покарання, останній зможе клопотати перед президентом України про помилування і у випадку задоволення клопотання довічне позбавлення волі може бути замінено на покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше 25 років. Однак, це лише гіпотетична, зважаючи на законодавчі норми, ситуація. У реальності, помилування особи за вчинений за таких обставин злочин є малоймовірним», – вважає адвокат.
Разом із тим, відповідно до ч.5 статті 82 Кримінального кодексу, покарання у вигляді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання від 15 до 20 років. І знову ж таки умова: якщо засуджений відбув не менше 15 років призначеного судом покарання.
«Ці зміни було внесено законодавцем у зв’язку з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Петухов проти України» №2, де суд визнав, що в Україні довічно засуджені не мають «права на надію». Система президентського помилування є непрозорою, а чіткого механізму перегляду довічних вироків чи умовно-дострокового звільнення для таких осіб на той момент не існувало», – підсумував Олег Мицик.
Віталій Тараненко, «Главком»
Коментарі — 0