Амбітний ексспікер мріє помститися «слугам», але кладе око на електорат колишніх «регіоналів» та Тимошенко
Український політикум вже кілька днів перетравлює заяву спецпредставника США Кіта Келлога щодо необхідності проведення виборів в Україні вже цього року. Перестороги щодо такого сценарію давно відомі: насамперед, хто гарантуватиме безпеку виборцям під час гарячих бойових дій. І навіть якщо припустити, що відносно скоро наступить якийсь варіант перемир’я на фронті і припиняться бомбардування українських міст і сіл, питань все одно залишається багато – зокрема, як забезпечити голосування громадян за кордоном, на окупованих територіях чи на лінії фронту.
Від підготовки до перегонів відхрещуються усі провідні політсили, але загальна невизначеність вже не заважає їм вести запеклі політичні баталії. Іноді складається враження, що виборчий процес – у розпалі: влада та опозиція обмінюються гарячими звинуваченнями та закидами, причому часто за межею пристойності.
Якщо у «слуг народу» та «Європейської солідарності» – своя давня і часто ірраціональна боротьба, що йде коренями у минулі президентські вибори, то інші парламентські гравці наразі перебувають дещо поза увагою. Але у них – своя війна: влада їхні укуси особливо не помічає, і вони фактично змагаються між собою у своїй ваговій категорії.
Ті, хто уважно слідкує за діяльністю парламенту, давно помітив загальну схожість риторики «Батьківщини» Юлії Тимошенко та міжфракційного об’єднання «Розумна політика» колишнього голови Верховної Ради Дмитра Разумкова. Перша – найстаріша з партій, представлених в парламенті, друга – скоріше, віртуальний проєкт, проте з великими амбіціями. Утім, обидві ці сили вже охрестили «королями популізму».
Ані у Тимошенко, ані у Разумкова практично нема шансів на майбутніх президентських виборах, інша справа – вибори до Верховної Ради. Монобільшості в новому парламенті, вочевидь, вже не буде, тож ми можемо стати свідками добре забутих коаліціад, коли «акції» навіть маленьких фракцій стають «золотими». Якщо Юлія Володимирівна – вже «стріляний горобець» виборчих перегонів, то для Разумкова потенційні вибори стануть першим самостійним плаванням.
«Главком» продовжує серію матеріалів про те, чим живе український політикум (та ті, хто хоче до нього увірватися) у міжвиборчий воєнний період та як він готує ґрунт до ймовірної виборчої кампанії.
Вигнанець із ЗеКоманди
Історія появи проєкту «Розумна політика» прямо пов’язана з кульбітами політичної кар’єри її фронтмена – ексспікера Верховної Ради Дмитра Разумкова. Колишній політтехнолог під час «зеленого цунамі» у 2019 році був одним з ключових гравців команди Володимира Зеленського.
В умовах дефіциту «серйозних облич» у Зе-команді, Разумков очолював партію «Слуга народу», керував передвиборчим штабом Зеленського під час президентської кампанії, був одним з її головних спікерів та загалом символізував прихід у владу молодих політиків на зміну представникам старої генерації. Не дивно, що саме Разумков став першим номером списку «Слуги народу» на позачергових парламентських виборах, а згодом – майже безальтернативною фігурою на посаду спікера від монобільшості.
Проте з часом Офіс президента та особисто голову держави стали все більше дратувати амбіції та відверто підозріла поведінка Разумкова. На думку господарів Банкової, спікер загрався у підкилимні ігри з іншими фракціями. Зокрема, Разумков відкрито заступився за проросійські телеканали Віктора Медведчука та відмовився підтримувати рішення РНБО щодо накладення на них санкцій. Також тодішній голова парламенту явно затягував прийняття ключового для Банкової «закону про олігархів», відправивши його на експертизу до Венеційської комісії, попри незадоволення монобільшості. Криза у стосунках досягла піку у жовтні 2021 року: «викривальна» промова з трибуни з вуст тодішнього керівника партії «Слуга народу» Олександра Корнієнка на адресу соратника запустила відставку колишнього президентського фаворита з посади спікера.
Разумков готувався до такого повороту подій і одразу після відсторонення показав, що статус рядового депутата його не влаштує. Ексспікер не гаяв часу і робив усе, аби про нього без високого крісла не встигли забути. У листопаді 2021-го він оголосив про створення майже іменного міжфракційного депутатського об’єднання «Розумна політика», кістяк якого склали нардепи зі «Слуги народу», що орієнтувалися на вже колишнього спікера та були не згодні з тим, як з ним недобре вчинили.
До об’єднання на початку увійшли 25 депутатів – зокрема, два від «Батьківщини» (Андрій Ніколаєнко та Володимир Кабаченко) та позафракційна Людмила Буймістер, яку до того виключили з рядів «слуг» через голосування проти вищезгаданого «закону про олігархів». Утім, Кабаченко швидко відкликав свій підпис під заявою про вступ, а з часом з цієї віртуальної групи вийшли і деякі інші депутати. Утім, тих майже двох десятків нардепів, що асоціюють себе з «Розумною політикою», цілком достатньо, аби будувати подальші оптимістичні плани.
Колишній спікер при цьому так і залишився позафракційним, а майже всі його соратники з «Розумної політики» досі перебувають у складі «Слуги народу», чим, до речі, не дають крихкій монобільшості припинити формальне існування.
Похід по «мінному полю»
Після показового вигнання Разумков відкрито критикував колишніх соратників, які зрадили принципами, і прямо заявив, що збирається вести свою партію до наступного парламенту та балотуватися у президенти. Свої слова він підкріпляв діями: наступним кроком стала реєстрація на початку 2022 року громадської організації «Команда Разумкова» та партії «Розумна політика» (перейменована партія «Ми – українці»).
Утім старт самостійного проєкту ексспікера зупинила велика війна. Карти вона змішала всім політикам, на деякий час взагалі заморозивши будь-яке політичне життя. Ситуація Разумкова ускладнювалася ще й тим, що він послідовно позиціонував себе як захисник російськомовного населення, а свою підкреслену російськомовність за межами парламенту пояснював якраз бажанням демонструвати, що «мовної проблеми у країні не існує». В умовах повномасштабної агресії навіть таке лайт-загравання з російськомовною публікою стало не лише неактуальним, а й шкідливим.
Однак ця проблема насправді відкрила перед Разумковим і нові можливості: в умовах законодавчої заборони відверто «пропутінської» ОПЗЖ спорожніла досить велика ніша, яку займали колишні «регіонали». Звісно, після «визволення України від нацизму» у кривавій російській версії електорат ОПЗЖ побачив на власні очі, що таке Росія, і з ним відбулися серйозні метаморфози – попит на «вічну дружбу з Росією» наразі мінімальний. Але у разі настання умов, за яких буде можливе проведення виборів, запит на поміркований проєкт з боку тих українців, що «втомилися від війни» і не збираються голосувати за умовні «мілітарні» партії, безумовно, буде. Таких виборців можна «підібрати» не тільки на полі ОПЗЖ, а й серед дезорієнтованого колишнього електорату «Слуг народу». І це – шанс для Разумкова, за який він вже хапається.
«Звісно, відверто проросійського електорату майже не залишилось, а от тих, хто вважає, що краще жити в мирі, злагоді і якось домовитися – вистачає, – розмірковує колишній соратник ексспікера зі «Слуги народу», нардеп Микита Потураєв. – Так, у Грузії це – виборці «Грузинської мрії», яка має справжнього «некупленого» електорату не менше, ніж 20%. І у нас ситуація приблизно така сама. От де заритий «електоральний скарб», але поки це поле заміноване – і лізти туди треба обережно. Тим більше, що Діма (Разумков – «Главком») – він же «у вишиванці», але рано чи пізно буде там. А наразі він топче поле Юлії Володимирівни і бере на озброєння її звичні гасла про «зубожіння».
Новий свідок «зубожіння»
Схожість риторики Тимошенко та Разумкова помічають не тільки колишні соратники останнього, яких завжди можна звинуватити в упередженості.
«Це не просто конкуренція. Думаю, ближче до ймовірних виборів, між ними буде реальна електоральна політична війна, – заздалегідь анонсує війну Тимошенко і Разумкова політолог Володимир Фесенко. – Принаймні, з боку Юлії Володимирівни, яка знається на цьому давно, – точно. Але й Дмитро як професійний політтехнолог теж розуміється на таких речах. З точки зору соціології, електорального поля, думаю, навіть краще, ніж Тимошенко».
Останні оприлюднені компанією Socis рейтинги, за всієї їхньої умовності в міжвиборчому тумані війни, ставлять проєкт Разумкова навіть вище за партію маститої та досвідченої політикині з косою.
Але не все так лінійно.
«У Разумкова – більший потенціал і рейтинги вищі за нинішніми опитуваннями, але у Тимошенко більш сталий електорат, – звертає увагу Фесенко. – І якщо явка буде низькою, а дисципліновані виборці Тимошенко прийдуть на дільниці, тоді певні шанси у неї з'являться. Навіть, якщо у неї більший антирейтинг, це на парламентських виборах не так важливо. Головне – привести своїх».
Політолог зауважує, що для Разумкова додатковим питанням є не тільки боротьба за виборців, які будуть визначатися, чи голосувати за нього, а головне – як заохотити їх взагалі прийти на дільниці.
А політтехнолог Андрій Золотарьов, що працював з Тимошенко, зауважує: хоч Юлію Володимирівну та Разумкова часто вважають суперниками у боротьбі за схожий електорат, насправді, між ними є суттєва різниця.
«У Юлі, в основному, – електорат «одноповерхової України», умовно той самий, що свого часу був у Мороза. А у Разумкова більш міський і його виборець більш освічений, – вважає Золотарьов. – До того ж, Разумкова більше люблять жінки – до нього ставляться як до симпатичного хлопця з гарними манерами, як до сина чи старшого брата. І він більше центрист, у той час, як у Тимошенко – більш ліві виборці. Плюс у Разумкова є можливість залучити до себе тих, хто вважає, що Зеленський всіх обдурив і став «Порошенком на мінімалках».
Універсальний викривач
В умовах, коли доступ на великі телевізійні канали Разумкову обмежений, найбільшу медійну активність він проявляє у… TikTok. Деякі його відеоролики набирають більше, ніж мільйон переглядів. Офіційна сторінка ексспікера у месенджері є міксом з особистих звернень, численних виступів у парламенті (з початку 2024 року він 296 разів брав слово з місця і 86 – виходив на трибуну) та телеефірів.
«Влада бреше народу все більше і більше», «Українці стають все бідніші», «Вовина тисяча» – популізм ціною в мільярди», «Скасуємо мита на запчастини для дронів», «Для чого піднімають тарифи та податки», «Чи будуть мобілізовувати дітей?» – важко знайти теми, які б тепер не коментував Разумков, що у спікерському кріслі був взірцем стриманості. Палкий опозиціонер не гребує навіть термінами на кшталт «зелений ідіотизм», хоча не так давно він сам не просто належав до «зеленої команди», а був її лідером.
А от партійної сторінки «Розумної політики» не існує. Є тільки сайт «Команди Разумкова», причому дуже мінімалістичний: на ньому можна лише побачити обличчя лідера великим планом та, власне, приєднатися до її лав. Наразі громадська організація налічує 14 регіональних осередків.
Фінансування перспективного Разумкова деякі його колеги з парламенту часто приписують досі найбагатшій людині країни Ринату Ахметову, але такий зв’язок в «Розумній політиці» категорично заперечують. «Слуги» ж подейкують, що насправді до розкрутки сили колишнього спікера долучений ексголова Офісу президента Андрій Богдан, який теж входить у категорію «ображених» командою Зеленського. Богдан перебуває у дружніх стосунках з одним з соратників Разумкова Євгеном Петруняком та заводив свого часу в список «Слуги народу» кількох нардепів, що зараз опинилися у «Розумній політиці» (Іван Юнаков, Роман Бабій).
Голосування нардепів «Розумної політики», що здебільшого досі перебувають у складі у «Слузі народу», не завжди є монолітним. Наприклад, ключове та лакмусове для парламентських сил голосування за заборону УПЦ МП відбувалося у «Розумній політиці» у вільному режимі: сам Разумков і коло особливо близьких до нього нардепів цей законопроєкт не підтримали – лідер депутатського об’єднання надто обережно ставиться до цієї чутливої теми, що є черговим доказом його претензій на «православний» електорат «регіоналів». У той же час «разумковці» з Західної України (Василь Мокан, той же Євген Петруняк) натиснули «за».
Що за фасадом «Розумної політики»
«Червоною ганчіркою» для «Розумної політики» як опозиційної сили прогнозовано є соціалка та тарифи. І тут ексспікер та його соратники радо топчуть поле Тимошенко. Підвищення податків для ФОПів та тарифів на електроенергію «разумковці» критикують в унісон з «Батьківщиною». Так само «Розумна політика та «Батьківщина» синхронно не підтримували інші резонансні питання – вилучення «військового ПДФО» з місцевих бюджетів та легалізацію медичного канабісу, а також регулярно підіймають одну з найчутливіших тем – вимагають від влади провести демобілізацію.
Пікантним моментом у невидимій війні двох політичних проєктів є історія нардепа Андрія Ніколаєнка. Він побив горщики з керівництвом «Батьківщини» та доєднався до «Розумної політики», але врешті став великим головним болем саме для Разумкова. У листопаді 2023 року Ніколаєнко потрапив у ДТП, внаслідок якого загинула 18-річна дівчина. Разумков, який піклується про імідж свого молодого проєкту, заступився за свого колегу та висловив бажання взяти того на поруки через «необ’єктивність підходів». Але Ніколаєнка було відправлено під цілодобовий домашній арешт. Згодом ця історія зійшла з перших шпальт, принаймні, нардеп вже голосує у Верховній Раді, але при нагоді політичні конкуренти нагадають Разумкову про неї.
Парламентська активність «Розумної політики» поки компенсує головне слабке місце цієї політсили – у неї на відміну від інших партій наразі нема навіть зародків структури. Разумков, розуміючи це, намагається вирватися за межі Печерських пагорбів та їздить країною, але сам зізнається, що розбудовою політсили наразі не займається. Загадкою є і хоча б приблизне число членів цієї партії.
Тим часом Разумков вдається до менш затратних, а часом і примітивних способів політичного піару. Так, він сфотографувався зі співачкою третього ешелону української естради Мілою Нітіч. Та у відповідь не пошкодувала у своєму пості компліментів на адресу ексспікера: назвала його людиною з чіткою позицією і навіть бунтівником. Цікавий нюанс: для Нітіч це вже не перший приклад захоплення «бунтівними» політиками – у 2009 році вона давала концерти на підтримку Віктора Януковича і, як сама зізнавалася, заробила тоді на квартиру. А сам Разумков у ті часи був членом «Партії регіонів» та її політтехнологом, хоча зі зрозумілих причин не дуже любить згадувати цей період своєї біографії.
«Кладіть мандат – ідіть на фронт»
«Права рука» Разумкова нардеп Василь Мокан, який у 2020-2021 роках був представником Кабміну у Раді, зараз очолює громадську організацію «Розумна політика». У розмові з «Главкомом» він підкреслює: його політсила не сконцентрована на критиці влади та деструктивних коментарях, а просто «має своє бачення ряду питань і процесів в державі, яке часто може не співпадати з лінією «Слуги народу» чи президента».
Нардеп допускає, що електоральне поле «Розумної політики» перетинається як з «Батьківщиною», так і з партіями центристського спрямування, до якого тяжіють соратники ексспікера.
«Ми намагаємося позиціонуватись далі як центристська партія з акцентом саме на центральні регіони, – ділиться планами Мокан, який в допарламентському житті, як і Разумков, займався політконсалтингом. – Частково зараз вакантна ніша Півдня і Сходу, і ми і на неї можемо розраховувати, але точно не будемо позиціонуватися як альтернатива ОПЗЖ. Треба також розуміти, що, з точки зору, соціології кардинально різні моделі будуються за умови участі партії Залужного і її відсутності. Це все буде ясно ближче до виборів».
Комунікацію з «канонічною» частиною «Слуги народу», Мокан лаконічно називає робочою, хоча уточнює, що до неї є багато питань.
«У нас є один «мінус» – на відміну від багатьох наших колег, ми тексти законопроєктів читаємо. Якщо бачимо, що там є якісь лобістські норми чи «шкурняки» чи популізм, на кшталт роздачі тисячі гривень, ми такі речі не підтримуємо, – пояснює він. – Якщо законопроєкт євроінтеграційний і не містить якихось ризиків, то, звісно, підтримуємо – без різниці, хто його автор. Хоча якщо автором законопроєкту є хтось з наших депутатів, то шанси, що він попаде в порядок денний, – мінімальні. Але деякі наші правки часто враховуються».
Наприклад, Разумков особисто пишався, що завдяки зусиллям його команди постановка жінок на військовий облік буде виключно добровільною. А одна з ініціатив гіперактивного ексспікера пройшла «за недоглядом» керівництва парламенту та навіть спричинила скандал.
Так, у квітні минулого року нардепи, не розібравшись, підтримали його правку щодо повернення додаткових виплат (30 тис. грн) військовослужбовцям, що були частково скасовані на початку 2023 року. Причому такого повороту, схоже, не очікував і сам Разумков. Згодом прогнозовано виявилося, що грошей на повернення виплат в бюджеті нема, а проти такого кроку висловився МВФ. Керівництво Ради з іміджевими втратами («дали та забрали гроші у військових!») як могла розрулювала пікантну ситуацію, просто заблокувавши підписання законопроєкту. Але Разумков лишився у виграші, отримавши свою порцію слави.
У «Батьківщині» на адресу молодих конкурентів з «Розумної політики» поки що висловлюються поблажливо. Нардеп Михайло Цимбалюк зауважує: в політсилі Разумкова – дуже мало людей із професійним досвідом.
«Це молоді, позитивні люди зі своїм баченням і вони мають на нього право, – розмірковує Цимбалюк. – Єдина складність у тому, що вони критикують ту політичну силу, завдяки якій прийшли до влади. Було б правильніше їм скласти мандати, піти на фронт, а потім повертатися і мати тоді реальне моральне право критикувати. Але ми співпрацюємо у парламенті – інколи вони підтримують наші правки та законопроєкти, інколи ми – їхні. Інколи наші думки, позиції стосовно того чи іншого законопроєкту, збігаються. Але не тільки з ними, а навіть з монобільшістю».
Наразі ж українські політики усвідомлюють (і, мабуть, небезпідставно), що багато чого в їхній подальшій кар’єрі залежить від настроїв у Вашингтоні, за щоденними новинами з якого слідкує зараз весь світ.
Так, Юлія Тимошенко, яка давно лобіює свої інтереси у Штатах, виявилася єдиним з українських топполітиків, поміченим на інавгурації Дональда Трампа у січні. Її новоявлений конкурент Разумков поїхав наводити мости з новою американською адміністрацією цього тижня. Політик разом з ще трьома десятками нардепів братиме участь у «великій тусовці» – Національному молитовному сніданку. Тож боротьба за звання найдостойнішої української опозиції триває.
«Ті, хто звинувачує мене у популізмі, погано розуміють, що це таке»
Сам Разумков у бліцрозмові з «Главкомом» пояснює, яким бачить майбутнє своєї поки що віртуальної партії, чому не може назвати потенційних союзників та дав поради тим, хто називає його «проєктом Ахметова». На питання «Главкома» політик відповів, вже перебуваючи у Вашингтоні.
Чи потрібні вибори під час війни?
Вибори потрібні у будь-якій країні, влада якої базується на демократії, а не так, як у Росії. Чи можливо сьогодні в Україні провести вибори? На жаль, ні – під час війни не можна якимось чином організувати цей процес. І я також не вважаю можливим проведення електронних виборів, інакше ми отримаємо тут Російську Федерацію, де такі вибори відбуваються.
Чи можливі вибори у цьому році? У теорії – так. Якщо війна буде закінчена цього року, то протягом чотирьох-шести місяців можна буде підготуватися та їх провести вибори. Для цього важливо вирішити питання повернення наших громадян у країну, повернення свободи слова і повернення права обирати і бути обраним.
І одне з ключових питань – дати можливість обирати та бути обраними військовим. А це можливо лише після завершення війни.
Ще один важливий момент – це має бути довготривале завершення війни, а не перерва на вибори.
Бо якщо люди не будуть розуміти, чи буде після виборів війна знову, чи не буде, то просто втечуть з країни.
Чи проводите ви підготовку до виборів?
Ані я, ані мої колеги не проводимо підготовку до виборів, бо сьогодні є інші пріоритетні напрямки – збереження країни та державності. Але якщо скажуть, що вибори будуть, умовно кажучи, через пів року, ми будемо готові і встигнемо цей процес запустити.
Насправді, сьогодні у жодної політичної сили немає структур, тому що те, що було до війни і є сьогодні – це дві великі різниці. Люди повиїжджали, змінили напрямки діяльності, політичні погляди, хтось воює, а хтось, на жаль, вже не з нами. Об'єктивно сьогодні до виборів готується, мабуть, лише влада, витрачаючи бюджетні кошти на друк газет та інших пропагандистських матеріалів.
Моя риторика не пов'язана з виборчим процесом, вона є такою достатньо давно. І якщо влада приймає добрі закони, ми теж допомагаємо, голосуємо і не критикуємо, хоча це буває дуже нечасто. А якщо це приймається задля корупції або концентрації влади в одних руках, то я буду виступати проти цього. І коментувати дуже багато різних тем.
Яку партію ви розбудовуєте?
Партія, точно не буде складатися лише з тих народних депутатів, які є сьогодні в парламенті. Ми точно будемо збільшуватись і маємо велику кількість і однодумців, і тих, хто нас підтримує у різних регіонах країни.
Офіси та структуру я зараз не будую з ряду причин.
Перша – гроші точно мають іти не на політичний піар, а на інші задачі, які стоять перед країною.
Друга – якщо публічно хтось буде піднімати прапор «Розумної політики» у регіонах, у нього точно виникнуть великі проблеми, які їм забезпечать і Офіс президента, і силові структури. Не хочу підставляти людей. Але нам вистачить і сил, і енергії, і часу, щоб все це виконати, коли прийде час.
Якщо ви подивитесь на наші рейтинги – то це і є наші однодумці. Частина з них буде просто підтримувати, а частина увійде до політичної сили.
Хто є вашими потенційними союзниками?
Є проблема – в Україні майже немає ідеологічних партій і навряд чи вони з'являться найближчим часом. І чистої ідеології, як це було раніше, зараз фактично не існує у світі.
Мені ближче за все поміркований консерватизм. Це – ідеологія, яка дасть можливість будувати державу на консервативних підходах. Але, якщо подивитися, які виклики будуть стояти в соціальному плані після війни, то треба казати щонайменше про напівсоціальну державу. Бо по факту у нас буде величезна кількість людей, про яких держава має піклуватися. А для того, щоб це забезпечити, ми маємо провести глибинні реформи щодо лібералізації відносин між державою і бізнесом.
Ми не знаємо, якою буде соціологія вже завтра, яким буде наступний парламент, наскільки чесними будуть вибори і багато інших речей. Коли будуть вибори, які будуть кандидати, які будуть результати? І сьогоднішня підтримка людей одна, а у післявоєнний та післявиборчий період може бути абсолютно іншою. Ми сьогодні цього не можемо прогнозувати.
Прокоментуйте порівняння вашого політичного проєкту з «Батьківщиною» і закиди у популізмі?
Ті, хто звинувачує мене у популізмі, погано розуміють, що таке популізм, тому що я в 90% випадків пропоную альтернативу тим речам, які намагаються протягнути в парламенті.
Порівнювати нас з «Батьківщиною» і говорити, що ми забираємо у неї прихильників, теж не зовсім коректно. Думаю, що ми забираємо у різних політичних сил – і колишні виборці «Слуги народу» там теж є, причому велика частина. Просто влада про це не хоче говорити, а набагато легше казати про популізм. Хоча заплатити «Вовину тисячу» не я пообіцяв.
Про гроші Ахметова. Хто фінансує ваш проєкт?
Коли нічого іншого мені пришити вже не можуть, то починають про це говорити. Мені, на щастя, вистачає самостійних можливостей забезпечувати свою роботу, не звертаючись до когось по допомогу.
Коли ж я буду розбудовувати партію, думаю, буде велика кількість людей, яка буде готова до неї долучитися. І я не хочу будувати партію, так як це робилося завжди – взяти у когось гроші для того, щоб йти у парламент. Я хочу не партійний проєкт, а політичну силу.
А тим, хто говорить про те, що я десь там беру гроші, думаю, спочатку треба було б подивитися на себе і пояснити, де вони беруть гроші та як з'явилися у них статки за останні роки у парламенті. У мене ж нічого нового не з'явилося, але у мене був деякий фінансовий бекграунд до того, як я став народним депутатом. А у багатьох тих, хто сьогодні розповідає про мене маячню, не було нічого. Звідки ж вони зараз взяли гроші на хороші машини та дорогі квартири у Києві?
Про поїздку у Штати. Яка її мета?
Вважаю, що це добре, коли українські політики будують відносини з новою американською адміністрацією. Це буде точно на користь Україні. Я особисто намагаюся їх і розбудовувати, і підтримувати, і примножувати.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0