Bild: США та Німеччина таємно маніпулюють постачанням зброї Україні
24 листопада німецька газета Bild опублікувала виключно важливу і достатньо провокативну, як на думку автора, статтю Юліана Рьопке «Новий секретний план для України»).
Вона містить виклад нібито вже узгодженої Олафом Шольцем та Джо Байденом стратегії щодо завершення україно-російської війни. Згідно з даними автора, який посилається на анонімне джерело, ця стратегія полягає у замороженні конфлікту на нинішніх рубежах шляхом примусу України до територіальних поступок. Іншими словами, суттю стратегії є формула «мир в обмін на території» (українські звичайно ж!). При цьому, важелем впливу на Україну має стати обмеження у наданні їй тієї зброї, яка б дозволяла вести активні й ефективні наступальні дії. Наголос робиться на сприянні зміцненню виключно оборонних спроможностей нашої країни на рівні, достатньому для утримання нинішньої лінії фронту. Ніяких спроб відкрито переконати керівництво України у необхідності погодитися на перемовини з Москвою щодо припинення воєнних дій при цьому робитися не буде. До висновку стосовно безальтернативності замороження конфлікту українське керівництво, згідно з планом, має дійти самотужки під тиском створених Берліном та Вашингтоном обставин.
Озвучення планів, які містять формулу «мир в обмін на території», для України не є новим. Водночас, оскільки при цьому йдеться про кардинальне для майбутнього України питання, аргументація, покладена в основу кожної з таких пропозицій, повинна прискіпливо аналізуватися. Це необхідно, насамперед, для вироблення ефективних засобів протидії будь-яким спробам реалізації таких сценаріїв.
Однак, подібний аналіз статті Рьопке утруднений тим, що вона має не теоретико-аналітичний чи аргументний, а насамперед фактологічний характер. Тобто інформує насамперед про факт наявності певних домовленостей, побудованих на вказаній формулі. Ця обставина вимагає насамперед оцінки достовірності поширеної Bild інформації. Оцінити ж достовірність фактажу можна лише на основі його розгляду у контексті інших, насамперед офіційних, концептуальних матеріалів з тематики україно-російської війни, а також реалізованих на сьогодні нашими партнерами практик. Що ми й спробуємо зробити насамперед на прикладі США як головного у дуеті з Німеччиною партнері.
Стратегія завершення україно-російської війни президента Байдена
Показовим офіційним матеріалом для мети нашого аналізу є нещодавня стаття президента Байдена у газеті The Washington Post «США не відступлять перед викликами Путіна та ХАМАС». У ній викладено стратегії дій США стосовно україно-російського та палестино-ізраїльського конфліктів.
Навіть побіжний співставний розгляд цих стратегій демонструє значну змістовну розбіжність у заявлених підходах США до врегулювання двох вказаних конфліктів.
Стратегія щодо палестино-ізраїльського конфлікту містить постановку доволі чітких завдань, досягнення яких, як очікується, призведе до завершення протистояння. Окрім заходів із запобігання гуманітарній кризі, такими є відновлення Палестинської адміністрації та подальше створення палестинської держави.
Що стосується україно-російської війни, то у статті Байдена взагалі відсутній будь-який виразний план дій щодо забезпечення її завершення. Вона не передбачає жодних конкретних кроків, які необхідно здійснити з цією метою. Зате містить інші, напрочуд дивні, на перший погляд речі. Наприклад, обіцянку «захищати кожен дюйм території НАТО, щоб стримати подальшу російську агресію». Прочитавши цю фразу, спочатку навіть приходить думка, що Україна таки вже в НАТО, бо інакше нащо згадувати Альянс при питаннях забезпечення миру в Україні. Однак, така обіцянка таки має сенс, оскільки єдине завдання, яке містить стаття Байдена, звучить як «зупинити експансіоністські прагнення Путіна, перш ніж конфлікт пошириться далі». «Далі», якщо хто не зрозумів, – це якраз із території України на території країн НАТО. Туди – ні-ні.
Тобто, озвучена стратегія Байдена спрямована насамперед на зупинку російської експансії на території України. Однак, тут виникають важливі й логічні запитання: а де саме має пролягати ота «лінія зупинки агресора імені Байдена»? По лінії розмежування на сьогодні? На 2016 рік? А може, для зручності по лінії Дніпра? Про міжнародно визнані кордони України станом на 1991 рік взагалі не згадую. Нащо ці фантазії? Концепція Байдена не містить жодного посилання на необхідність поновлення територіальної цілісності України як необхідної умови досягнення миру. Бо, як знову-таки витікає з його статті, український народ «захищає свою свободу», а не якісь там території! Недоторканними, згідно з Байденом, є лише і виключно території країн НАТО. А аж ніяк не України.
Таким чином, сформульована президентом Байденом стратегія досягнення миру в Україні насправді є насамперед стратегією недопущення війни на території НАТО коштом України. Не більше і не менше.
Отже фактологія, наведена у статті газети Bild, геть не суперечить тому баченню шляхів врегулювання україно-російського конфлікту, яке викладене у статті президента Байдена, і прекрасно вписується в нього.
Специфіка американської практики досягнення миру в україно-російській війні
Тепер розглянемо реалізовані американською стороною практики із забезпечення миру у контексті україно-російської війни. Загалом вони добре всім відомі. Тому розглянемо їх максимально стисло.
Згадаємо, для початку, здачу Україною Криму у 2014 р. Вона ж бо, як ми дізналися пізніше, супроводжувалася настійливим «нашіптуванням» з Вашингтона українським очільникам вказівки «не загострювати». Американським президентом тоді був сумнозвісний своєю зовнішньополітичною безпринципністю Барак Обама. Ну а віцепрезидентом у нього не хто інший як Джо Байден. Цікавий збіг.
Жаль, наш тодішній в.о. президента України Турчинов так і не втрапив на лаву підсудних за неналежне виконання своїх обов’язків із захисту територіальної цілісності України. У разі судового розгляду ми би точно й офіційно знали, а хто саме «нашіптував» оту вимогу умиротворити Путіна українською територією. Чи випадково бува не добре нам тепер відомий, ну ви зрозуміли…? У будь-якому разі формула «мир в обмін на території» тоді була реалізована Україною з американської (і не тільки) подачі. Однак, у підсумку вона принесла результат прямо протилежний очікуваному, а саме замість миру – повномасштабну на сьогодні війну в Європі. Поки що (маю на увазі, доки не нароблено інших дурниць в плані умиротворення) лише на території України.
Нагадаю далі, що вищезгадана мантра зі статті Байдена «ні дюйму території НАТО» активно повторювалася ним ще у 2021 році, у т.ч. за кілька місяців до початку повномасштабної російської агресії. Тоді відбулися два раунди перемовин Байдена з Путіним, які мали на меті, як офіційно декларувалося, переконати останнього відмовитися від вторгнення в Україну. Перемовини виявилися безрезультатними. Більше того, вже тоді були підозри, що на перемовинах йшлося не стільки про зупинку агресії, скільки про взаємні торги коштом України. Як би там не було, а війна зупинена таки не була. Тому тепер і незрозуміло, чи ота мантра Байдена про дюйми території НАТО в контексті забезпечення миру в Україні слугувала для Путіна застереженням щодо недопустимості агресії, чи, навпаки, сором’язливим заохоченням до неї (бо ж Україна – не НАТО, то чого стидатися!).
Ситуація у відносинах Україна-НАТО з того часу не змінилася. Тому реанімація Байдена через два роки старої мантри у контексті захисту України має щонайменше насторожувати українців. Бо ж напряму асоціюється з торгівлею нашою країною. Однозначно це не до добра.
Байдену дуже важливо зупинити російську орду саме на нашій території, не допустивши московитів до НАТОвських кордонів
У тому ж 2021 році, як ми дізналися лише кілька місяці тому, мав місце щонайменше ще один раунд американо-російських перемовин з українського питання. Тоді, у листопаді, тобто за три місяці до вторгнення в Україну, обидві сторони погодили деякі його загальні модальності ведення цієї війни, деякі її загальні правила. Зокрема, Путін гарантував американській стороні (директору ЦРУ), що російське вторгнення обмежиться виключно Україною («мир в обмін на українські території»!) і за своєю інтенсивністю буде носити обмежений характер (звідси ймовірно дивний термін «спеціальна воєнна операція») з елементами, що притаманні секретним місіям (очевидно йшлося про зміну керівництва України, звідси ймовірно витікало і добре всім відоме запрошення Байдена Зеленському евакуюватися з України). Американська сторона зі свого боку гарантувала російській відсутність спроб змінити правлячий режим у Росії, а також те, що удари по російській території наноситися не будуть (з публікації не зовсім зрозуміло: не будуть наноситися взагалі чи лише американською зброєю). Як би там не було, але геть очевидно, що ці домовленості загалом послідовно виконувалися і виконуються. Ті ж Сполучені Штати, наприклад, систематично відмовляють Україні у наданні озброєння дальнього радіусу дії та періодично критикують її за удари по Московії. Подейкують, що навіть успішний ракетний удар України по штабу ЧФ в Севастополі викликав різку негативну реакцію Вашингтону.
Власне, з точки зору досягнення у 2021 році Москвою та Вашингтоном домовленостей щодо певних правил російської агресії в Україну, сам таємний план, про який написала газета Bild, видається ні чим іншим як одним з елементів їхньої реалізації на практиці. Схоже, про зміст цих домовленостей ми ще багато чого не знаємо. Утім для нашого аналізу достатньо і того, що знаємо.
Тому рухаємося далі. Починаючи з другої половини минулого і упродовж нинішнього року США регулярно перекривають постачання озброєнь Україні. Минулої осені таким чином вони зірвали нам продовження наступу на Харківському напрямку. Відсутність необхідних і обіцяних озброєнь цього року змусила Україну відтермінувати так званий контрнаступ і надала Росії можливість розбудувати глибоко ешелоновану оборону. На сьогодні, не без впливу цього чинника, хай і не єдиного, ситуація на фронті поступово переходить у позиційну фазу і загалом заходить у глухий кут, про що, зокрема, йдеться в матеріалі Валерія Залужного журналу The Economist. Про те, що за всіма цими ігрищами зі зброєю стоїть доля тисяч і тисяч українців, воїнів і цивільних, жінок і дітей навіть і не згадуємо.
Таким чином, наведена у статті газети Bild фактологія геть не суперечить також і тій практиці, яка простежується у низці конкретних дій Сполучених Штатів. Нехтування територіальною цілісністю України заради інших «високих» цілей, навіть ефемерних (на кшталт «миру в Європі», бо ж поразка України, якою стануть територіальні втрати, принесе Європі нову війну, просто, наступними, хто умиється кров’ю з легкої московської руки будуть вже саме країни НАТО, і, не виключено США), а також танці на українських кістках навколо поставок зброї є вже звичними для президента Байдена.
Відповідно, твердження газети про курс США на замороження конфлікту в Україні та досягнення миру за рахунок територіальних поступок з її боку варто розглядати як абсолютно достовірний факт. Проведений вище аналіз також показує, що цей курс не є чимось спонтанним. Навпаки, він є цілеспрямованим і реалізується Сполученими Штатами упродовж вже достатньо тривалого проміжку часу.
Дуалізм американського підходу до завершення україно-російської війни
Така послідовність у діях США має свої достатньо вагомі причини, хай навіть місцями дурнуваті в своїй основі. Однією з них є своєрідний дуалізм у стратегічному підході Сполучених Штатів до україно-російської війни в цілому.
З одного боку, США не можуть допустити програшу Україною війни. І не тільки з огляду на те, що це стане поразкою демократичного світу у глобальному протистоянні авторитаризму та завдасть іміджевих втрат США. А насамперед тому, що перемога Путіна розв’яже йому руки для подальшої експансії, для агресії вже проти країн НАТО. Намагання запобігти саме такому високоймовірному розвитку подій якраз чітко і зафіксоване, як ми бачили, у статті Байдена. США панічно бояться бути безпосередньо втягнутими у збройне протистояння з Москвою, чим, до речі, остання дуже вдало маніпулює. Настільки сильно бояться, що, чесно кажучи, у принципі не віриться, що у разі вторгнення Росії до будь-якої зі східноєвропейських країн-членів Альянсу США наважаться на відкриті воєнні дії на їхній захист. П’ята стаття Північноатлантичного договору, на яку всі так полюбляють посилатися, геть нікого не зобов’язує до автоматичного вступу у війну. Хочеш вступай, а хочеш – ні (вгадайте, що виберуть США за цих умов!). Тому Вашингтон «зливатиме» нові жертви агресії так само, як і Україну, але вже із катастрофічними для себе іміджевими, і не тільки, втратами. Бо навіть ці втрати в очах вашингтонського політикуму важать менше, ніж життя та кров американських солдат. Точніше, ніж той вплив, який ці втрати справляють на пересічного американського виборця. А безпосередній вплив останніх на підсумки виборів у США ще ніхто не скасовував, це ж не Росія. Тому від початку Байдену було дуже важливо зупинити російську орду саме на нашій території, не допустивши московитів до НАТОвських кордонів. Зупинити кров’ю саме українців, готових, на відміну від багатьох європейців, до збройного опору агресору, що втім на початку війни виявилося несподіванкою для багатьох, включаючи Путіна з Байденом.
До слова, саме з неможливості для США допустити програш України якраз і витікає отой наголос у таємному американо-німецькому плані на постачання нам саме оборонного озброєння.
Небажання адміністрації Байдена допустити повну перемогу/поразку однієї зі сторін в україно-російській війні заводить ситуацію у глухий кут
З іншого боку, США бояться поразки Москви у війні з Україною і прагнуть не допустити такого розвитку подій. На думку американської сторони, така поразка здатна призвести до запуску у Росії вельми негативних для безпеки США, малопрогнозованих і некерованих внутрішньополітичних процесів. Наприклад, до зміщення Путіна та прихід до влади в Кремлі ще більш агресивних представників російського політикуму; посилення відцентрових процесів у країні аж до спалаху громадянської війни з подальшим розпадом РФії та поглинанням деяких її регіонів Китаєм з наступним посиленням останнього; втрати централізованого контролю за російською ядерною зброєю та її подальшого неконтрольованого розповзання світом тощо. Усі ці загрози є реальними і небезпечними. Це так. Просто американська сторона ніяк не може второпати, що найкращим способом нейтралізації всіх цих та інших потенційних загроз є розбудова механізмів американського контролю над неминучою дезінтеграцією Росії. Як то кажуть, не можеш побороти – очоль. Але це вже інша тема для розмови.
Вказаний дуалізм американської стратегії в підході до україно-російської війни, небажання адміністрації Байдена допустити повну перемогу/поразку однієї зі сторін в україно-російській війні, якраз і заводить ситуацію у глухий кут. Врешті-решт в історії ще нікому не вдавалося втілити у життя формулу, яку так настирливо прагне реалізувати Байден, щоб «і вівці були цілі, і вовки ситі». Саме цей дуалізм є тією основною причиною, яка підштовхує американську сторону на різні капості, пов’язані з маніпулюванням поставками зброї Україні. Саме з нього «ростуть ноги» і у всіляких таємних домовленостей, на кшталт тих, про які написали газета Bild та журнал Newsweek. І це, думається, лише верхівка айсберга, про яку ми знаємо. А чого ми ще у цих американських викрутасах не знаємо, то навіть страшно подумати. На жаль, за всі ці викрутаси Україна платить кров’ю та сльозами, життям та здоров’ям своїх кращих синів та дочок, військових та цивільних, старих та малих. Жахливо, але все це у розрахунок не береться. Тож пам’ятаймо і про це. Не забудьмо і про це.
Гіпотетичний план «Б» президента Байдена для американських виборів і Україна
Не виключав би однак, що, окрім окреслених вище стратегічних міркувань, на бажання Байдена заморозити війну в Україні та всадити Київ з Москвою за стіл переговорів впливають також і міркування так би мовити тактичного характеру. А саме президентські вибори, які мають відбутися у США наступного року, і в яких Джо Байден має намір взяти участь. Звичайно ж, у американських президентських перегонах зовнішньополітична проблематика аж ніяк не є провідною темою дискусій. Проте і лаври миротворця, ефективного провідника американських інтересів на міжнародній арені та захисника демократії у світі на них ще нікому не заважали. Поза всяким сумнівом, такі лаври дозволили б Байдену отримати декілька додаткових балів в очах американського виборця. То чом би й ні? Такий собі, про всяк випадок, додатковий план «Б» для повторного в’їзду у Білий дім. Бо ж замороження війни, якого прагне Байден, можна буде легко пред’явити американському суспільству як важливу геополітичну перемогу Америки над диктатором-терористом Путіним, як встановлення зусиллями Сполучених Штатів довгоочікуваного миру в Європі. І почасти це таки буде правда. Але тільки почасти, про що вже було сказано вище. Однак про те, що замороження конфлікту на практиці означає не здобуття миру, а лише постановку війни на паузу, добре знаємо ми, українці, але геть не знають прості американці. Яким ми, і не будемо про це також забувати, щиро вдячні за підтримку у протистоянні фашистській навалі.
Як би там не було, але формула Чемберлена «я привіз вам мир» може в міру ефективно спрацювати і в устах Байдена. Так само короткостроково. Але достатньо для того, щоб ейфорією зовнішньополітичного тріумфу підсилити ймовірність повторного в’їзду до Білого дому. Умиротворюючи на цей раз не Гітлера чужою для Чемберлена територію Чехословаччини, а Путіна – чужою для Байдена українською територією.
Відповідно, у разі наявності у Байдена плану «Б» подібного змісту ближчим часом Україні слід очікувати посилення опосередкованого тиску на неї з боку США (та Німеччини) з метою отримання згоди на замороження війни. Себто на капітуляцію. Й активно протидіяти всім подібних таємним, і не дуже, планам. Утім актуальні й різнопланові питання такої протидії потребують окремого прискіпливого аналізу.
Позиція позаштатних авторів «Главкома» не завжди збігається з позицією редакції «Главкома»
Коментарі — 0
