Дворазовий чемпіон НБА Станіслав Медведенко: Браянт у грі й поза нею був абсолютно різним

Вони провели пліч-о-пліч у складі «Лос-Анджелес Лейкерс» шість сезонів, виграли разом два чемпіонських титули, виходили у фінал Національної баскетбольної асоціації. Не дивно, що українець Станіслав Медведенко сприйняв звістку про смерть Кобі Браянта, котрий загинув учора, 26 січня, в наслідок падіння гелікоптера, як особисту трагедію.

Для мене то справжній шок, - каже Станіслав у коментарі «Главкому». – В останнє ми спілкувалися приблизно рік тому, якраз коли майку Браянта з його 24-м номером підіймали під дах «Степлз Центру». Кобі виглядав щасливим від того, що може нарешті пожити в своє задоволення. До того він всього себе віддавав баскетболу і бачив дружину та дітей вкрай мало. Кобі – культова особистість, він віддав «Лейкерс» 20 сезонів і був для клубу всім. Зрештою, не лише для «Лейкерс». Кобі – епоха в баскетболі загалом. Тому його смерть не залишає байдужим нікого.

Знаєте, від чого мені найбільше боляче? Що успішна людина щойно почала отримувати смак від життя, присвячувати час родині, покинула цей світ так рано. Кобі так і не встиг повноцінно відчути повноцінного задоволення поза спортом. Він тішився, що баскетболом серйозно захопилася донька Джинна. Люди, які її бачили на майданчику, казали, що то була реінкарнація Кобі в тілі дівчини. І ось вони покидають цей світ одночасно…

Кобі з донькою Джинною

Ви бачили Кобі в різних ситуаціях. Яким він вам запам’ятався?

Не бачив людини, яка була б віддана баскетболу так фанатично. Він прокидався о четвертій ранку, щоб о п’ятій почати тренуватися. Кобі повністю ізолював себе від неспортивного життя і віддавався грі сповна. Добре, що у нього була сім’я, діти. Бо мені було б навіть страшно подумати, що б з ним було після завершення кар’єри, залишся він наодинці, без баскетболу. Але дружина й діти замінили йому спорт. Шкода тільки, що не надовго.

Коли я прийшов у «Лейкерс», Кобі теж ще був молодим. Наша команда тільки починала здобувати серйозні перемоги, поряд були зірки калібру Гораса Ґранта, Роберта Оррі, Рона Гарпера, Шакіла О’Ніла. У Браянті відразу побачив людину, яка жадала побити рекорд Майкла Джордана. Він присвятив цій меті кар’єру, а, можливо, життя.

Я не сильно вірю у всякого роду збіги, однак так вийшло, що Кобі загинув через день після того, як Леброн Джеймс відтіснив його на четверте місце за кількістю набраних за кар’єру очок. То радше випадковість, але вона кидається у вічі. Починаєш вірити в містичні знаки.

У вас було спілкування поза межами тренувального залу?

Так. Ми не були близькими друзями, але я знав дружину Кобі Ванессу. В нас із Браянтом були добрі приятельські стосунки. Думаю, контакт між нами налагодився, бо я так само як Кобі любив прийти на тренування раніше, коли в залі ще нікого не було. Мені імпонує атмосфера порожнього залу. Браянт зазвичай приходив раніше за мене. І працював надзвичайно сконцентровано. Коли він у процесі, від нього не можна було почути жартів.

Більше того, якщо Кобі бачив, що хтось із баскетболістів працює недобросовісно, він починав його критикувати. В голос. Мабуть, це було його проблемою. Він усіх рівняв під себе і в якусь мить перестав розуміти, що ставив планку настільки високо, що іншим людям вона була недосяжною. Але він був максималіст і це його вирізняло.

Кобі, Шак і тренер Філ Джексон - головні персони чемпіонського «Лейкерс»

Конфлікт з Шакілом О’Нілом стався через характер Кобі?

Безперечно. Шак – протилежність Кобі. Вони – абсолютно різні люди. Браянт завжди був зосереджений, тоді як О’Ніл навпаки не міг сконцентруватися. Власне, його перевага була саме в розкутості, легкості в грі. Шакіл досягав успіху завдяки тому, що вмів спілкуватися з людьми і підтримував атмосферу в команді. Кобі концентрувався тільки на собі і прагнув впливати на результати команди завдяки особистим показникам. У нього було в підсвідомості, що він єдиний лідер у команді. Він важко це переживав. Думаю, це трохи Кобі заважало.

Поза межами майданчика ці риси теж проявлялися?

У тому й річ, що поза баскетболом то була інша людина. Але коли мова стосувалася гри, він немов перевтілювався. Думаю, після завершення кар’єри той Кобі, який був на майданчику, щез. Браянт виглядав щасливим, насолоджуючись нагодою бути з дітьми. Він мені про це говорив. Хоча це було помітно й без слів.

Іван Вербицький, «Главком»