Алкоголь, сварки, прогули школи: чому європейські країни відбирають дітей в українців

Мільйони українців наразі перебувають за кордоном як біженці: сотні з них на новому місці стикнулися з проблемою – європейські органи опіки забрали в них їхніх дітей. Приводи різні – від системного насильства до пропусків школи без поважної причини. Видання BBC пояснило, чому так відбувається та чи справді так сильно відрізняється батьківство в Україні та в Європі.

Влітку офіс уповноваженого Верховної Ради з прав людини повідомляв про щонайменше 240 випадків, коли в батьків чи опікунів в західних країнах відбирали дітей місцеві соцслужби. Зокрема, у Польщі, станом на серпень, з родин вилучили 75 українських дітей, в Італії – сімох, у Франції – 11. Хоча більшість дітей, переконують дипломати, все ж вдається повернути батькам чи опікунам. Родини після таких інцидентів здебільшого повертаються в Україну.

Тяжкі злочини – побої чи сексуальне насильство – радше винятки у цій статистиці, визнають юристи та експерти. Найчастіше причини, через які в Європі можуть забрати дитину, в Україні не викликали б особливих питань у соцслужб.

Історії жінок, у яких вилучили дітей

«Якби я була якась наркозалежна або дитину ображала, але ж ні», – розповіла Олена. Її 10-річну доньку забрали німецькі соцслужби у листопаді 2022 року, мотивуючи це підозрілою поведінкою матері та ризиками для добробуту дитини.

Олена родом з Луганська, тож втечу від війни пережила вже двічі. Вдруге виїжджати довелося вже з Харкова, коли на початку російського вторгнення місто нещадно обстрілювала армія РФ. Так у березні 2022-го вона опинилася в Берліні з 10-річною донькою. За словами матері, дівчинка має інвалідність та потребує особливого догляду.

У листопаді 2022-го в Олени забрали дитину представники Югендамту, німецької служби захисту прав дітей. Жінка пояснює це тим, що на тлі депресії їй виписали неправильну дозу антидепресантів. Надмірна сонливість та квола поведінка матері одного дня начебто насторожила співробітників школи, які повідомили соцслужби.

Донька провела окремо від матері понад два місяці, Олені дозволяли відвідувати її в певні дні й лише під наглядом. «Нас закривали в кімнаті, як злочинців, і навіть підслуховували», – розповіла жінка.

«Дитина особлива, вона дуже страждала, почався регрес. Вона і так відстає в розвитку, а тут стала поводитися, як грудна дитина, пісятися в штани, я просто її не впізнавала. Вона постійно плакала, і навіть зараз боїться спати одна», – зазначила мати.

Жінка забила на сполох, залучила громадські організації, посольство, каже, що зв’язувалася навіть з депутатами Європарламенту. Доньку вона змогла повернути лише у січні 2023-го, коли знайшла адвоката. Його втручання в переговори з соцслужбою дозволило розв'язати питання навіть без суду. Через пів року після цього випадку донька досі травмована і боїться відпускати маму, а сама Олена відвідує психотерапевта.

49-річна львів’янка Тетяна, яка на час війни знайшла прихисток в містечку Вайден у німецькій Баварії, уже четвертий місяць не може повернути 6-річного сина. За її словами, за цей час німецькі соцслужби дозволили їй побачитися з дитиною один раз. Зараз триває суд, який має вирішити, чи повернуть їй хлопчика.

Тетяна переконує, що була хорошою мамою, а дитину забрали через непорозуміння та сімейний конфлікт. Начебто жінка мала складні стосунки зі своєю матір’ю, яка жила разом з ними в Німеччині та яка начебто пожалілася на насильство з боку доньки, після чого її та хлопчика вилучили соцслужби. Вони поставили під сумнів адекватність Тетяни та запідозрили, що вона може представляти загрозу для здоров’я дитини. «У нас були скандали з мамою, але свої батьківські обов’язки я виконувала належно. Я не алкоголічка, вдома завжди порядок, є їжа», – запевнила Тетяна.

Матір Тетяни оселили в притулку для жінок, що постраждали від насильства, а хлопчика віддали під тимчасову опіку німецької родини. Суд призначив низку процедур для Тетяни, зокрема психіатричну експертизу й індивідуальну та сімейну психотерапію для мирного врегулювання конфлікту. Наступне засідання суду відбудеться 30 листопада.

Чому в українок забирають дітей

Причини, через які в українців за кордоном забирають дітей, найрізноманітніші. Серед них трапляються справді кримінальні історії, коли втручання західних соцслужб стає для дітей порятунком. Зокрема, у травні Польщу шокував гучний судовий процес над українкою з Дніпропетровщини, яка мала під своєю опікою десятеро дітей від 4 до 16 років.
Через війну вони виїхали до Познані, де згодом родина поляків, що прихистила українців, помітила дивну поведінку дітей.

Після розслідування слідство висунуло жінці офіційні обвинувачення в тому, що вона роками знущалася з дітей, била їх, принижувала, морила голодом та піддавала сексуальній експлуатації. Нині у справі триває суд, дітей вилучили та з ними працюють психологи.

Втім експерти визнають, що такі тяжкі злочини щодо дітей – радше винятки у статистиці вилучень. Водночас важливо розуміти, що в західних країнах табу на будь-які форми насильства щодо дитини. Українське посольство в Німеччині, зокрема, наголошує, що місцеве законодавство буквально забороняє будь-які «тілесні покарання, заподіяння психологічних травм та інше поводження з дітьми, яке принижує людську гідність». 

«Приводом для звернення до Служби з питань дітей може бути гучний крик із сусідської квартири, довгий дитячий плач, наявність на обличчі дитини подряпин чи синців», – пояснюють в посольстві.

Іноді це дозволяє виявити навіть те насильство, на яке в Україні радше не звернули б уваги. Найчастіше йдеться все ж про різницю в законодавстві, яку українські батьки та опікуни часто не усвідомлюють, та в особливостях роботи західних соцслужб, які діють набагато жорсткіше і безкомпромісніше, коли йдеться про захист прав дитини.

До прикладу, українське посольство в Польщі повідомило, що найчастіше дітей у цій країні вилучали через перебування опікуна в стані алкогольного сп’яніння.

Часто українські батьки не знають, що в багатьох європейських країнах заборонено залишати дитину саму вдома. При чому вікові обмеження для всіх різні – у Франції та Великій Британії дитина має бути під наглядом дорослих до 12 років, у Польщі – до 7 років.

Крім того, у Німеччині, Швейцарії, Франції та багатьох інших європейських країнах обов’язковим є відвідування школи. Пропуски занять без поважної причини й попередження від батьків є достатньою підставою для адміністрації, щоб поскаржитись в соцслужби, які можуть вирішити, що батьки неналежно дбають про своїх дітей.

Нінель Омельяненко, психотерапевтка та волонтерка центру для біженців в Женеві, пригадує, як у Швейцарії цілком респектабельна українка отримала офіційне попередження від місцевої соцслужби та припис пройти перевірку на вживання наркотиків через те, що її дитина з вітрянкою 15 днів не відвідувала школу.

Якщо дитина ніяк не може відвідувати школу довше трьох днів – потрібне довге лікування, поїздка додому абощо – треба обов’язково поінформувати школу, бажано заздалегідь, радить українське посольство в Німеччині. Причому відпустку поважною причиною для прогулів у цій країні не вважають. До прикладу, якщо не під час канікул поліціянт побачить в аеропорту дитину, він буде з’ясовувати, чому це батьки так безвідповідально діють посеред навчального року.

Проблеми також виникали, якщо дитину з України вивезла, наприклад, бабуся. Зокрема, в Італії або Франції опікуном не може бути людина, яка досягла 65-річного віку, наголошує офіс Уповноваженого ВР з прав людини. Такі ж юридичні колізії траплялися з українськими будинками сімейного типу. Не у всіх країнах Європи визнавали статус опікунів, це могло бути підставою для вилучення дітей.

Трапляються і більш виняткові ситуації: фіксували випадки, коли українки відмовлялися від дітей в пологових будинках, в опікунів діагностували психічні розлади, був також випадок, коли у Франції двох маленьких дітей вилучили під місцеву опіку після того, як мама наклала на себе руки, викинувшись з вікна. Зараз посольство працює над тим, щоб повернути дітей та передати під опіку бабусі.

Як відомо, у Європі та в Україні різне законодавство щодо опікунів – соцслужби в Європі вилучили понад 200 дітей з українських родин.