Смерть Берлусконі: чим запам’ятався експрем’єр Італії

У віці 86 років пішов з життя колишній прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі, відомий численними скандалами та тісними зв’язками з російським диктатором Володимиром Путіним.

Майбутній голова італійського уряду народився в родині банківського службовця з Мілана. Здобув освіту за напрямом прикладної юриспруденції, два десятки років присвятив будівельній індустрії. 

У 1970-х Берлусконі різко змінив вид діяльності та сконцентрувався на розвитку комерційного телебачення. У процесі створив першу велику мережу комерційного телебачення в Європі.

1980-го він створив першу національну комерційну телевізійну мережу в Італії Canale 5. У наступні 4 роки створив ще два телеканали – Italia 1 та Retequatro. У 1980-х його телеканали стали першими італійськими каналами, що транслювалися в Європі.

Справи тільки пішли вгору з заснуванням компанії Pubitalia'80, що займалася створенням реклами. Також Берлусконі володів контрольним пакетом акцій національної щоденної газети Il Giornale і популярним журналом про музику і телебачення TV Sorrisi e Canzoni, завдяки чому зміцнив позиції і у світі друкованої преси. 

Зрештою медіапроекти Берлусконі (сюди увійшли й телеканали у Франції, Німеччині, Іспанії) були об’єднані у Fininvest holding company. На початку 90-х Fininvest вже була другою найбільшою медіагрупою Європи.

У 1986 році Берлусконі придбав футбольний клуб «Мілан», який тоді переживав не найкращі часи. Під його керівництвом клуб 8 разів ставав Чемпіоном Італії, 5 разів переможцем Ліги чемпіонів та триразовим володарем Міжконтинентального кубка з футболу. Берлусконі володів клубом до 2016, коли «Мілан» було продано китайським інвесторам. У 1999 році до «Мілана» прийшов тоді ще молодий український нападник Андрій Шевченко, який у наступні роки став одним з провідних гравців клубу і був з цим ФК до 2006 року.

В 1990-х Берлусконі вирішив залишити бізнес заради політики. В західних ЗМІ використовується термін «берлусконізм» яким описують політичні позиції італійця як суміш консерватизму, популізму та політики економічного невтручання (Laissez-faire). Таку саму назву має популістський рух, сутність якого полягає в тому, що «бізнесмен-мільярдер і телеведучий» обіцяє використовувати свої унікальні навички, щоб «представляти інтереси простих людей».

Політична партія «Вперед, Італіє» (італ. Forza Italia), заснована Берлусконі, в 1994 році пройшла до парламенту з дивовижними результатами. У травні того року президент Італії доручив Берлусконі сформувати новий уряд. Він протримався лише до 1995 року.

Після п’ятьох років в опозиції Берлусконі повернувся в прем’єрське крісло. Другий прем’єрський термін припав на економічну кризу на тлі входження Італії в єврозону і пов'язані з нею масові протести. Невдоволення італійців посилював зовнішньополітичний курс Берлусконі, який надавав активну підтримку США в Афганістані, а потім в Іраку.

У 2006-му Берлусконі, зазнавши нищівної поразки на виборах, пішов з посади, але політичну кар’єру не завершив – став депутатом Європарламенту від своєї партії.

У 2008-му італієць знову повернувся до владних кабінетів – із новою партією «Народ свободи» (в її основі – коаліції «Вперед, Італія» та правої партії «Національний альянс»). Відтак Сильвіо Берлусконі став єдиним державним політиком, якому вдалося за 14 років тричі очолити італійський уряд.

Вже наступного року довкола Берлусконі розгорілася низка скандалів з сексуальним підтекстом: дружина звинуватила в подружніх зрадах, преса – у зв’язках з неповнолітньою, просуванні жінок до Європарламенту і організації вечірок з моделями, влаштованим коштом бізнесменів. Це на тлі економічної кризи зрештою призвело до масових протестів і чергової – цього разу останньої – відставки Берлусконі у 2011 році.

Уся політична кар'єра Берлусконі супроводжувалася численними судовими розглядами. Його неодноразово звинувачували у приховуванні доходів і даванні хабарів, зв'язках з мафією, незаконному фінансуванні передвиборчої кампанії тощо.

Найбільший розмах у пресі отримали «справа Рубі» (прем'єр-міністру звинуватили у користуванні послугами неповнолітніх повій та причетності до звільнення з поліції однієї з них, Каріми ель-Маруг на прізвисько «Рубі-серцеїдка») і справа «бунга-бунга» (Берлусконі звинувачували в організації оргій на його віллі Сан-Мартіно в Аркора).

Берлусконі підтримували тривалі та міцні дружні стосунки з російським диктатором, через що преса часто називає його «другом Путіна». На початку 2000-х Берлусконі є одним із найактивніших прихильників того, аби ЄС будував тісніші зв'язки з Росією. Він навіть виступав за членство РФ в блоці.

Під час другого прем’єрського терміну Берлусконі співпраця Італії та Росії вийшла на новий рівень - імпорт російського газу зріс, видобуток італійського - впав. Путін також покладався на Італію у будівництві газогону «Південний потік», який мав дозволити постачати газ в обхід України (проект закрили після окупації Росією Криму). 

Обидва лідери описували свої стосунки як тісну дружбу. Двосторонні зустрічі Берлусконі та Путіна організовувалися і після відставки Берлусконі, зокрема, на окупованому українському півострові.

Вже під час повномасштабної війни в Україні Берлусконі та Путін обмінювалися листами та подарунками. Крім того, Берлусконі називав кривавого диктатора «людиною миру» і розповідав, що намагався допомогти телефонної розмови з ним принаймні двічі з моменту вторгнення до України.

Після початку російської агресії проти України і запровадження Заходом перших санкцій проти Росії, Берлусконі виправдовував дії агресора, наголошуючи, що Москва «не може не захищати громадян України російського походження, яких вважає братами».

У вересні 2015 року Берлусконі відвідав окупований Росією Крим з кількаденним візитом. Тут він, зокрема, мав зустріч з Путіним. Україна у відповідь на три роки заборонила йому в’їзд до країни.

У 2022 році, коли Росія розпочала криваву неспровоковану повномасштабну війну, Берлусконі продовжив виправдовувати агресора, наголошуючи, що Москва нібито просто хотіла змінити уряд Володимира Зеленського на «порядних людей». 

Упродовж останнього року життя тяжко хворий Берлусконі у публічних заявах схиляв Україну до перемовин з агресором. А джерела аудіозаписів зрештою показали, що Берлусконі вважав саме Зеленського винуватим у російському вторгненні й був невдоволений тим, що Італія надає Києву підтримку.

Нагадаємо, російський диктатор Володимир Путін відреагував на смерть свого друга, колишнього прем'єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі.